Як бачать західні стандарти гігієни в інших частинах світу (11 фото)
Для населення Європи, Австралії та двох Америк використання унітазу та туалетного паперу, так само як і купання під душем – стандартні санітарні процедури. Але, з погляду жителів багатьох країн світу, все це видається екзотикою та не має розумного пояснення. А тим часом, ці здивовані люди перебувають у більшості, як це не дивно звучить. 
Вчені з університету Британської Колумбії, які займаються дослідженнями в галузі психології, ще в 2010 році вказали західному суспільству на одну серйозну і дуже стару помилку. Виявляється, проводячи дослідження в галузі тієї ж психології, експерти ряду великих наукових центрів спираються, перш за все, на дані, отримані в західному суспільстві, щодо освіченому, забезпеченому та покладеному на християнські норми.
Потім отримані відомості проектуються весь світ, що може відображати реальний стан речей. Якщо порівнювати людей, які живуть згідно із західними стандартами та рештою населення планети, то члени західного світу опиняться у серйозній меншості. 
Стосується це й інших сфер життя суспільства — ми втішаємо себе, що живемо як треба і що нас у більшість, але решта світу розглядає нас як купку божевільних і іноді відверто потішається над нашими звичаями і пристрастями.
Папір чи вода?
Під час одного зі своїх виступів у Великій Британії єгипетський комік Басем Юсеф пожартував так:
Ми, араби, коли вирушаємо в подорож, маємо бути впевнені в тому, що з нами завжди три речі — паспорт, товста пачка готівки та портативне біде. Я чого не зрозумію. Ви, хлопці, живете в одній із найрозвиненіших країн світу. Але коли справа стосується вашої дупи, ви сильно відстаєте.
При цьому гуморист розмахував бутафорською сантехнічною деталлю, яка називається шаттаф. Це шланг із краном, який керується натисканням пальця та використовується в багатьох мусульманських країнах та Індії для підмивання після туалету. 
Це так, звичка підтиратися туалетним папером, який абсолютно природний для нас, не знаходить жодного логічного пояснення у жителів Північної Африки, а також Близького та Середнього Сходу. Вони не даремно дивуються нашим правилам гігієни. Цілком очевидно, що вода очищає набагато краще за найякісніший туалетний папір.
Незважаючи на те, що прогрес очевидний і ми вже не користуємося осколками кераміки як древні римляни і качанами кукурудзи, як корінні жителі Америки, не можна не визнати, що вода все ж таки приємніша і краща, з точки зору кінцевого результату.
Цікаво, але звичка підмиватися характерна не лише для країн Сходу. Використання води в туалеті абсолютно природне для європейських фінів жителів Аргентини, що проживають у Західній півкулі. А ось Франція, яка подарувала світу біде і теж колись масово підмивалася, поступово пішла від цієї гігієнічної звички і тепер у цій країні її практикують переважно емігранти з Африки та Близького Сходу. 
Історик архітектури Барбара Пеннер у своїй книзі «Туалетна кімната» зазначає, що законодавцями західної туалетної моди є США та Великобританія, де мешкають найбільш віддані прихильники туалетного паперу. Англо-американські туалетні тренди масово насаджувалися в усьому світі і в 20-х роках минулого століття навіть існував такий термін як «санітарний імперіалізм».
Частина світу встояла перед цим тиском і насамперед зберегли свої традиційні звичаї мусульманські країни. Це було з тим, що іслам наказує очищення лише водою. Щоправда, з правила все ж таки роблять іноді винятки.
Як приклад можна навести фетву, випущену в Туреччині у 2015 році вищою релігійною радою. У цій ухвалі допускалося використання мусульманами туалетного паперу, але тільки в тому випадку, якщо вода недоступна. Японія також залишилася вірною воді — високотехнологічні унітази Країни сонця, що сходить, не тільки якісно підмиють, а й висушать користувача підігрітим повітрям. 
Трапляються і особливі випадки примирення Сходу із Заходом. Саме про такий незвичайний симбіоз якось розповів журналістам співробітник уряду Австралії Зул Отман. Чиновник, спираючись на власні спостереження, повідомив, що деякі особливо адаптовані до західного способу життя мусульмани країни використовують туалетний папір, а потім все одно підмиваються зі глека або біде.
Іноді відзначається, навпаки, дивовижна стійкість поглядів. Аста Гарг, відомий індійський аналітик, який працює кілька останніх років у Сан-Франциско, не змогла знайти звичні їй глеки з подовженим носиком в жодному офісному, готельному чи громадському туалеті. Щоб придбати потрібний туалетний аксесуар, жінці довелося шукати магазин її земляків, які не втратили автентичності.
Деякі індійці перейшли на туалетний папір, але багато хто з нас залишаються прихильниками води у всіх випадках, коли це можливо. І коли тут, у США, я йду в гості до індійських друзів, я майже завжди можу розраховувати на те, що у них у туалеті знайду поруч із унітазом пластикову пляшку з водою чи спеціальний глечик.
Австралієць Зул Отман згадав випадок вірності принципам та з боку людини із західного світу. Якось його знайомий із Шеффілда, Англія, коли в туалеті закінчився туалетний папір, використав замість нього 20-фунтову грошову купюру. 
Емігрантів з Китаю до США насамперед вражають масштаби використання туалетного паперу. Це не дивно, адже згідно зі статистикою саме американці споживають найбільше у світі папери на душу населення.
Аста Гарг була вражена тим, як багато використовують в Америці туалетного паперу. Їй здалося дивним ще й те, що здебільшого використаний папір кидають просто в унітаз. Аста вважає, що кожен четвертий туалет у США забитий, тому що його просто завалюють з ранку до ночі цим продуктом гігієнічним.
Навпочіпки або на унітазі?
У стародавньому Китаї епохи Хань (206 р. до н. е.. - 220 р. н. е..) у побуті практикувалися обидва способи, але якщо говорити про суспільні відхожі місця, то вони були розраховані лише використання «на корточках». Нині цим старовинним перевіреним способом користуються дві третини населення планети. І тільки на Заході люди вперто лізуть на фаянсовий п'єдестал, ігноруючи думку лікарів, що без нього все проходить природніше та ефективніше.
Поза « навпочіпки » вирішує важливу проблему гігієни. Опитування показало, що більшість британських жінок у громадських туалетах змушені вдаватися до різних хитрощів, щоб не торкнутися ненароком сидіння. Поза « навпочіпки » відразу ж вирішує цю проблему . 
З точки зору анатомії людини також краще обходиться без унітазу, адже сидячи на власних ногах, людина знімає напругу з кишківника та м'язів, відповідальних за сам процес.
Але в США сидіння на унітазі стало не просто способом спорожнити кишечник, а справжньою формою дозвілля. Американський книжковий ринок заповнений спеціальною літературою у вигляді невеликих книг з короткими оповіданнями, які просто створені для читання на унітазі. Китайцям цього не зрозуміти, тому що в родинах їх з дитинства вчать, що тривале сидіння в туалеті викликає геморой та інші проблеми зі здоров'ям.
Але як виходять зі становища ті, що звик робити свої справи в положенні «на корточках», але в місці їхнього проживання виявляється стандартний унітаз? Витончений спосіб вирішення проблеми підказав рок-музикант Кайзер Куо, який переїхав із Китаю до США кілька років тому. 
У його сім'ї заведено розміщувати біля унітазу невелику лаву, щоб ставити на неї ноги. Таке положення тіла хоч і не здатне повністю замінити дефекацію навпочіпки, але максимально наближено до природного положення тіла. Це не ноу-хау родини Кайзера — у США вже кілька компаній виробляють такі туалетні лавочки та їхній бізнес процвітає.
У деяких країнах, наприклад, у Малайзії, відвідувачам туалетів прийнято надавати вибір. Там є як звичайні унітази, так і кабінки для любителів традицій. Як правило, більше все ж таки місць з унітазами — у громадських туалетах їх приблизно дві третини. При цьому перевага надається не туалетному паперу, а воді.
Пристрасті купання
Купаються представники різних культурних традицій також по-різному. Європейська та американська звичка приймати щодня душ уранці — дуже дивна. Так вважає Елізабет Шоув, соціолог із Ланкастерського університету, Великобританія. 
На появу цієї звички серйозно вплинув повоєнний мильний бум, коли реклама цього гігієнічного засобу дошкуляла людям з усіх боків. Мильні опери отримали свою назву саме в 50-х роках XX століття завдяки тому, що в них вставляли занадто багато подібної реклами.
Тоді з'явилася мода використовувати різне мило для обличчя, тіла та прання. Це підсвідомо змушувало людей частіше митися, незалежно від того, чи була в цьому необхідність чи ні.
Звичай щодня купатися вранці в душі з'явився нещодавно, каже Елізабет Шоув. Ще два-три покоління тому у Великій Британії було прийнято приймати ванну один раз на тиждень. Тоді в більшості місць Англії водопостачання було не таким бездоганним як сьогодні і це, поза всяким сумнівом, відігравало свою роль.
У багатьох країнах навіть у ХХІ столітті проблема води для побутових потреб стоїть дуже гостро і люди не мають можливості митися частіше або банально економлять надто цінну для них воду. Хоча вчені вважають, що справа не лише у доступності води. 
У Малаві, де вода досить цінний ресурс, прийнято кілька разів на день обливатися із цебра або відра. Жителі Гани, Філіппін, Колумбії та Австралії - не найбагатших на воду регіонів планети, також приймають душ кілька разів на день. Щоправда, слід сказати, що таке купання рідко пов'язане з миттям голови.
Тут є один важливий аспект - обливання і повноцінний душ є зовсім різними, з точки зору витрати води, процедурами. Душ, через високий тиск, менш економний, ніж обгортання тіла з ємності. Спекотний клімат особливо схильний до частого миття. Наприклад, у Бразилії місцеві жителі купаються кілька разів на день, причому навіть у зимовий час, коли спека не найсильніша.
Вчені вважають, що в країнах із помірним кліматом регулярний ранковий душ — це не практична потреба, а традиція, яка дозволяє чітко структурувати день. Ще вважається, що душ робить людину презентабельнішою. У сучасному світі це навряд чи актуально, тому що дуже мало хто так працює, що насправді потребує постійного миття. 
Зовсім інша річ, що ранковий прохолодний душ бадьорить і допомагає налаштуватися на робочий лад, а вечірній, теплий, як і гаряча ванна, допомагає розслабитися і швидше заснути.
У різних країнах різні звичаї і важливим є ще й те, що вони постійно змінюються. Немає жодної гарантії, що через десятиліття не стане модно дбати про водні ресурси і з метою економії душ прийматимуть раз на тиждень. Ніхто не застрахований і від того, що скориставшись у закордонній поїздці досягненнями іншої туалетної культури, він, повернувшись додому, не вирішить відмовитися від туалетного паперу або, навпаки, не викине свій глечик із носиком.
