Мегапозитив, весела історія про дресуру котиків та їхніх господарів (11 фото)

Коти - незалежні і горді істоти, диктувати свою волю яким - однаково що боротися зі стихією. Письменниця Олена Михалкова поділилася зворушливою історією про свого невгамовного кота Матвія, завдяки якій можна знайти відповідь на актуальне запитання: чи піддаються коти навіянню? Відразу видамо спойлер - виявляється, так! Але знайти важелі впливу буває ох як непросто.







Є кіт. У коті десять кілограмів.

Є ліжко. Ліжко має високу м'яку спинку шириною 10-15 сантиметрів.

І є господарі кота, які сплять на цьому ліжку.

Вночі кіт застрибує на спинку ліжка і ходить нею. У кота нічний променад. Але оскільки кіт у минулому житті був коровою і деякі особливості переніс у нинішню інкарнацію, на четвертій-п'ятій ходці він втрачає рівновагу і човгає вниз.

Якщо мені щастить, кіт падає поряд. Якщо не щастить, на мою голову приземляються десять кілограмів кота, причому чомусь завжди дупою.





Запитання: як відучити кота від цієї звички?

Були перепробовані:

- липкі стрічки, розкладені на спинці ліжка. (У результаті півночі віддирали їх від божевільного кота, ледь без скальпу його не залишили.)

- нелюбимий котом аромат іланг-ілангу. (Кіт плював на те, що аромат у нього нелюбий.)

- мандаринова шкірка у великих кількостях. (Кіт гидливо побив шкірки мені на голову, в процесі впав за ними сам.)

Що ще можна зробити? З бризканням під подушкою я вже спала. Кіт тікає, потім повертається.

Фото кота для усвідомлення масштабів проблеми додається.



Я люблю прості ідеї, що легко реалізуються. Тому пропозиції прибити поличку до ліжка, до кота, до своєї голови, щоб йому було зручно падати, були відкладені на потім.

Спочатку я взяла у дитини шість повітряних кульок, надула і затиснула пимпочками між стіною і ліжком. Вийшло дуже гарно. Ми з чоловіком помилувалися ними і лягли спати.



В середині ночі вдарив постріл. Спросоння я вирішила, що чоловік застрелив кота (хоча єдина зброя в нашому будинку – це водяний пістолет). Коли ввімкнули світло, кіт сидів на підлозі в оточенні шматків синьої кульки і невдоволено мружився. Йому дали стусан, зсунули кульки і знову лягли спати. Це була наша стратегічна помилка, яка доводить, як мало ми знаємо про котів.

Другу і третю кульки він підірвав хвилин через двадцять і поскакав, знущаючись, регочучи. Чоловік наполегливо попросив мене все прибрати та закінчити на сьогодні з експериментами. Поки я ховала кульки в шафу, кіт підкрався до найбільшого і стукнув по ньому лапою.

У чистому результаті: мінус чотири кульки, мінус дві години сну, мінус вісім метрів нервових волокон на двох дорослих. Плюс розвага коту.



Тоді у справу пішов запасний варіант. Вся спинка ліжка була прокладена фольгою в кілька шарів, щоб шаруділо голосніше. Я запевнила чоловіка, що тепер він може спати спокійно: на фольгу кіт точно не поткнеться — побоїться.

Загалом майже так і сталося. Кіт прийшов за кілька годин, коли ми заснули. Стрибнув з шафи на фольгу. Фольга зашаріла, кіт страшенно перелякався, злетів у повітря і впав на чоловіка.

У чистому результаті: мінус десять метрів фольги, мінус сорок крапель собачої кропиви на двох дорослих. Плюс розвага коту.



Ось так він дивився на нас вранці, поки ми намагалися приготувати сніданок тремтячими руками.

Отже, у мене була проблема, з якою я прийшла до спільноти.

Після того як фольга та кульки не спрацювали, я почала думати в інший бік: як не пускати кота ночами до спальні.



Першим був використаний відлякувач котів. На жаль, кіт не зрозумів, що це відлякувач. Натомість зрозумів чоловік, який морщився, принюхувався і зрештою попросив провітрити кімнату. Тож у мене тепер є відлякувач чоловіків, кому треба — можу віддати.

Приблизно такою самою дурістю виявився тазик із водою. Ми поставили його з тим розрахунком, що кіт плескатиметься і забуде про ліжко (він любить воду).

Розрахунок виправдався наполовину: кіт хлюпався, але про ліжко не забув. Вночі він прискакав до нас, трясучи мокрими лапами. Мені спросоння здалося, що їх у нього двадцять дві. Десятьма він настав мені на обличчя, рештою пробігся ковдрою і простирадлом. Насамкінець дзвінко поцілував чоловіка в ніс, тицьнувшись у нього мокрою мордою, з якої капала вода.



Після цього чоловік сказав, що чорт із ним, з інтер'єром, він згоден на поличку.

Приніс увечері лаковану дошку з бортиком, порався дві години, лаяв безвинне ліжко і, нарешті, присобачив. Я хотіла сказати, що нехай краще на нас падає кіт, ніж ця фіговіна (з-під неї живим ніхто не виліз би). Але глянула на обличчя чоловіка і вирішила промовчати. Гаразд, думаю, одну ніч спимо — а потім я її зніму від гріха.

До того ж перед сном прибігла дитина і накидала на неї свої іграшки. Я махнула рукою і не стала лаятись, бо міркувала, хто з родичів роститиме дитину, якщо нас поховає під поличкою.

(Треба сказати, що я хвилювалася дарма: як з'ясувалося, чоловік прибив її на совість).

Вночі на полицю прийшов кіт. Валяжно прогулявся до середини полички і торкнувся лапою однієї з іграшок. Це виявився інтерактивний хом'як «жу-жу петс».

Від дотику котячої лапи хом'як увімкнувся. Заклично вигукнув: «Абузюююююю-зи!» — і побіг на кота, сяючи любов'ю.

Я б із радістю розповіла про те, що було далі. Але брехати не стану: ми цього не бачили. І взагалі, кота до ранку більше не бачили. Хом'як добіг до краю полички і самогубився, як лемінг, стрибнувши зі скелі до тазика з водою.



Результат: поличку ми зняли.

На спинці ліжка тепер сидить сторожовий хом'як. Кіт у кімнату не заходить. А якщо йому трапляється побачити хом'яка у прочинені двері, він роздмухується до розмірів манула і з жахом відступає.



Ось він, наш герой та рятівник.