Гордість принижених: чому в Індії зростає кількість фейкових туалетів (8 фото)

За даними ООН, 2,4 мільярда людей не мають доступу до санітарних місць для відправлення природних потреб, і майже 1 мільярд людей робить це на відкритому повітрі. Такі антисанітарні умови призводять до поширення діареї, холери, тифу, гепатиту А та інших захворювань.





При цьому лідируючу позицію за кількістю людей, які практикують відкриту дефекацію (понад 500 млн.), займає Індія. Безумовно, влада не заплющує очі на цю проблему. Але спроби її вирішити наштовхуються специфіку менталітету цієї контрастної країни.



Туалет-фікція

Проблема індійської санітарії упирається над дефіцит коштів, а цивілізаційний розлом. Держава виділяє кошти на будівництво туалетів, але стикається з феноменом, який можна назвати архітектурним максималізмом розпачу. Замість рекомендованих півтора кубометра вигрібні ями в селах нерідко досягають розмірів невеликого підвалу — 10, 20, а то й 30 кубів, викопаних вручну. Навіщо потрібні такі титанічні зусилля? Відповідь у соціальної топографії індійського суспільства.





Представник касти недоторканних

Маленька яма – це запрошення до щомісячного приниження. Її заповнення означає необхідність звернутися до далиту, недоторканному, кастова функція якого, зокрема, полягає у контакті з нечистотами.



Каналізацію має хтось чистити

Такий виклик руйнує невидимі, але непорушні кордони: сусіди піддадуть остракізму того, хто опустився до найму даліта. Адже цей акт кидає тінь на всю спільноту, наче визнаючи рівність між кастами. Тому яму риють або на сторіччя вперед, або не риють зовсім. Третина побудованих туалетів — бутафорські фасади, за якими ховається та сама вікова практика відправлення потреб на природі.



Обслуговуванням таких туалетів займається лише держава

Парадокс у тому, що самі далити сьогодні відмовляються бути соціальними санітарами. Покоління принижень породили хвилю опору: вони не згодні за миску рису виконувати роботу, яка закріплює їх у дні соціальної ієрархії.



Вуличні туалети в Індії

Їхня праця знаходить ринкову вартість. Там, де раніше була кастова покора, тепер звучить: «Двадцять доларів». Але для сільських жителів, єдине багатство яких — кастовий статус, такі суми позамежні.



Так сучасна Індія потрапила у пастку прогресу. Фінансування гігієни та санітарії наштовхується на тисячолітній кастовий код, а зростання самоповаги пригноблених уповільнює гігієнічну революцію.



Загибель недоторканних під час роботи – звичайна справа

Гроші є, технології відомі, але поки суспільство не перегляне свою глибинну структуру, навіть септики залишаться лише технологічнішими ямами, обслуговувати які погодиться лише той, кому заплатять не лише грошима, а й поверненням людської гідності.