Секрет каменю Коуд: як одна жінка змінила вигляд Британії (13 фото)

На східному кінці Вестмінстерського мосту у Лондоні стоїть величний лев. Це символ сили, влади та одного з найдивовижніших матеріалів в історії архітектури.





Цей звір зроблений не з каменю та не з бетону. Він створений з Коудського каменю — штучного матеріалу, який виглядає як натуральний, але має унікальні властивості. Він стійкий до впливу часу, погоди та навіть корозії.



Кам'яний сфінкс у Крум-парку

Більше двох століть він зберігає свою первозданну форму, вражаючи міцністю та деталізацією. Як йому це вдалося?

Незважаючи на назву, Coade Stone – не камінь зовсім. Це вид кераміки високого випалу. Його створювали за дуже високих температур, що робило матеріал щільним, водонепроникним і довговічним.





Саме завдяки цим властивостям Коудський камінь став ідеальним матеріалом для створення декоративних елементів будівель, скульптур та фасадів.

Елінор Коуд: жінка у чоловічому світі



Меморіальна дошка роботи Елінор Коуд в церкві Святого Миколая, Брамбер, Західний Суссекс.

Секрет успіху Коудського каменю у жінці на ім'я Елінор Коуд. Вона народилася в 1733, дожила до 88 років і за своє життя стала справжнім новатором у світі архітектури.

Дочка торговця вовною, вона не мала досвіду у виробництві штучного каменю, але мала рідкісний талант — бачити потенціал у людях та ідеях. У 1769 році вона зустріла Даніеля Пінкота, майстра, який знав секрет виготовлення штучного каменю, але потребував фінансування.



Гравюра, що зображує двір фабрики, Лондон, близько 1800

Разом вони започаткували «Фабрику штучного каменю Коуд» на південному березі Темзи. Вже за два роки Пінкот був звільнений, а Елінор очолила виробництво самостійно.

Виробництво виробів із Коудського каменю було трудомістким процесом:

Спочатку створювалася глиняна модель, збільшена на 10% для компенсації усадки.

Потім робили розбірну гіпсову форму, щоб її можна було легко зняти.

Глиняну масу акуратно впресовували у форму вручну.

Після затвердіння видаляли форму, а заготовку відправляли в піч на кілька днів.

Випалення було найскладнішим етапом і вимагало постійного контролю температури всю ніч.

Якщо щось йшло не так, з'являлися тріщини, деформація, виріб вибраковували. Елінор була дуже строга до якості.



Коудський камінь став популярним серед провідних архітекторів свого часу.

Коудський камінь став королівським вибором. Елінор одержала патент від Георга III, що стало вершиною її кар'єри.



Існує міф, що секрет Коудського каменю помер разом із Елінор. Насправді рецепт був широко відомий вже до середини XIX століття. Просто ні Коуд, ні Пінкот не запатентували свій винахід.



Як пише дослідниця Керолайн Стенфорд:

Не було єдиної формули Коудського каменю. Кожен виріб вимагав особливого підходу. Секрет полягав у майстерності гончарів та обпальників.



Елінор була не лише ремісницею, а й розумним маркетологом. Вона організовувала виставки, співпрацювала з Королівською академією, активно рекламувала продукт у газетах.



Її каталог 1784 налічував 788 видів дизайну, доступних до замовлення. Клієнти могли вибрати готове рішення чи замовити унікальний виріб під свій проект.



Елінор Коуд померла в 1821 році, залишивши більшу частину свого стану благодійним школам. Виробництво тривало ще близько 20 років, поки Коудський камінь не був витіснений новим винаходом – портландцементом.



Однак сьогодні вироби з нього все ще можна побачити по всій Британії від Лондона до Брайтона. Найвідоміший екземпляр – лев на Вестмінстерському мості. Його стан вражає: за два століття він практично не постраждав від часу та погоди.



Лев на Вестмінстерському мосту, Лондон

На багатьох виробах із Коудського каменю досі можна знайти відбитки пальців майстрів, які працювали над їх створенням. Ці сліди рук минулого — реальне нагадування про те, як народжувалося мистецтво.