10 найдивніших професій Середньовіччя (11 фото)

Середні віки - разюча епоха, оповита таємницями. І вони були часом не лише лицарів та замків, а й зовсім неймовірних професій. Суспільство тоді вимагало вузькоспеціалізованих (а часом і відверто дивних) працівників, без яких місто чи село просто не могли б існувати.





Від ловців щурів до нічних золотарів — у цьому списку зібрані найдивовижніші заняття минулого. Деякі викликають сміх, інші – легкий шок, але всі вони покажуть, наскільки винахідливими (і терплячими) були люди тих часів.

1. Складальник п'явок



Уявіть роботу: босоніж по болотах, з відром слизових п'явок - це звичайний день збирача п'явок у Середні віки. Ці «живі шприци» були нарозхват: лікарі вірили, що кровопускання лікує усі хвороби. Це було досить ризиковано через бруд, інфекції та укуси самих п'явок, непривабливо, але важливо, оскільки без п'явок не обходилася жодна середньовічна лікарня.

2. Прибиральник вигрібних ям





Темними ночами, коли місто засинало, на вулиці виходили золотарі — люди з непривабливою, але життєво важливою роботою. Їхня місія? Вичищати вигрібні ями та вуличні туалети, рятуючи міста від антисанітарії та епідемій. Це було дуже важко зі зрозумілих причин, і такі люди ставали ізгоями, але без них теж було ніяк: чума і холера косили б міста ще частіше.

3. Ловець щурів



У епоху, коли міста кишіли гризунами, ці безстрашні люди ставали останнім бар'єром між мешканцями та смертоносними епідеміями. Ловці щурів - непомітні, але життєво важливі захисники середньовічних вулиць. Вони змішували отрути, розставляли хитромудрі пастки і ночами полювали на переносників чуми. Їхня робота була смертельним балансуванням, адже щодня вони ризикували заразитися тим, від чого рятували інших.

4. Алхімік



У димних лабораторіях ці напіввчені-напівмаги творили дива, намагаючись розкрити головні таємниці світобудови. Алхіміки — дивні постаті в мантіях, що розвіваються, яких сучасники однаково поважали і боялися. Вони змішували ртуть із сіркою в гонитві за філософським каменем, шукали еліксир безсмертя між дегустацією небезпечних зіл та винаходили нововведення, часто не усвідомлюючи важливості відкриттів.

5. Чумний лікар



Коли «Чорна смерть» викошувала цілі міста, на вулицях з'являлися моторошні фігури в масках з дзьобами — остання надія зневірених. Чумні лікарі, більше схожі на демонів, ніж на лікарів, ставали свідками найстрашнішого середньовічного кошмару.

Їхні шкіряні плащі та дзьобасті маски, набиті ароматичними травами, мали захистити від міазмів — смердючих випарів, які вважали причиною хвороби. Лікарський арсенал включав кровопускання, припікання і дивні зілля, що частіше вбивали, ніж ті, що лікували.

6. Хлопчик для биття



При дворах середньовічних монархів існувала дивна, але логічна посаду — хлопчик для биття. Ця нещасна дитина буквально була тінню принца: вчився разом з ним, грав з ним, але головне — отримував прочуханку за кожну провину спадкоємця. Королівську особу не можна було піддавати тілесним покаранням — це вважалося блюзнірством. Зате можна було бити його друга дитинства, щоб принцові стало соромно. Передбачалося, що вид страждань товариша навчить спадкоємця поводитися пристойно.

Бідолахи-хлопчики жили в постійному страху, адже будь-яка витівка принца означала для них хворобливу розправу. Іноді система працювала, але частіше просто виховувала у майбутніх королів повну байдужість до чужого болю.

7. Пожирач гріхів



У глухих селах середньовічної Європи з'являлася похмура постать, без якої не обходився похорон. Пожирач гріхів — людина-примара, чия робота полягала в буквальному з'їданні чужих гріхів.

На груди покійного клали хліб із сіллю або ставили миску юшки. Запрошений фахівець з'їдав цю їжу, забираючи всі гріхи покійного. Вважалося, що після цього душа могла безперешкодно потрапити до раю.

Їхні послуги щедро оплачувались, але самих пожирачів уникали як прокажених. Вони жили на околицях, їх боялися і зневажали, але у смертну годину звали першими. Останній відомий випадок зафіксовано в Уельсі XIX століття.

8. Блазень



За гострими жартами та безглуздими ковпаками ховалася одна з найвпливовіших посад при дворі. Королівський блазень - єдина людина, якій дозволялося говорити монарху гірку правду, прикриваючи її сміхом. Він мав право висміювати королів і придворних без страху покарання, мав доступ до будь-яких покоїв — від королівської спальні до тронної зали та можливість у віршах і каламбурах висловлювати те, за що інші позбавлялися голови.

Їхні жарти балансували між розвагою та смертельною небезпекою. Вдала гострота могла принести золото, невдала — батоги, вигнання чи смерть. Найталановитіші блазні ставали довіреними особами монархів, перетворюючи дурість на справжнє мистецтво.

9. Цирюльник-хірург



У середньовічних містах червоні з білими вивісками цирульні означали не лише стрижку, а й... ампутації. Цирюльник-хірург — універсальний майстер, який однаково спритно орудував і бритвою, і скальпелем.

Універсальний фахівець, адже він голить бороди та стриже перуки, видаляє зуби, ставить п'явки та ампутує кінцівки, дезінфікуючи інструменти... у тій же мисці, де мили гребінці. Їхні червоно-білі жердини, що символізують кров і бинти, стали першими медичними вивісками. Без анестезії і стерилізації вони проводили операції, від яких сучасні хірурги втратили свідомість.

Ці самоучки, які висміювали університетські лікарі, рятували більше життів, ніж дипломовані ескулапи. Саме вони заклали основи польової хірургії, довівши, що іноді смілива і шалена практика важливіша за латинські трактати.

10. Дегустатор пива



В епоху, коли пиво вважалося безпечнішим за воду, з'явилася професія, про яку сьогодні мріє багато хто — пивний інспектор. Ці фахівці у шкіряних фартухах постійно обминали таверни.

До його обов'язків входило тестування кожної нової партії елю. Вони мали право штрафувати недобросовісних пивоварів, які розбавляли напій водою, і мали негласний статус найпопулярніших людей у ​​місті.

Робочий день закінчувався або з великим штрафом у кишені, або... під лавкою. Але заради важливої ​​місії — уберегти городян від бодяжного пійла — ці герої були готові жертвувати тверезістю.