Автор роману «Франкенштейн» майже 30 років носила із собою серце покійного чоловіка (4 фото)

Божечко, та що ми знаємо про справжнє кохання? Так можна було б сказати, якби не одне але.

Річ у тім, що це був якийсь там романтичний образ, а реальне муміфіковане серце. Але про все по порядку.





Англійська письменниця Мері Шеллі, з-під пера якої з'явився на світ легендарний готичний роман «Франкенштейн», забрала з родини поета-романтика Персі Шеллі. Сталося це у 1814 році, задовго до того, як вона написала свій знаменитий твір.

Дівчина так закрутила голову поетові, що той кинув свою вагітну дружину в ім'я молодої красуні, ну а коли через два роки дружина наклала на себе руки, не витримавши зради, пара благополучно одружилася.



Мері Шеллі, автор Франкенштейна.

Але щастя було не довгим, діти Мері або народжувалися раніше, або вмирали в дитинстві. Вижила тільки їхня 4 дитина - Персі Флоренс Шеллі.

У 1882 році чоловік у віці 29 років потрапив у шторм на своєму човні «Дон Жуан». Тіло знайшли лише за кілька днів. На сімейній раді було прийнято рішення кремувати останки, а місцем для кремації вибрали той самий пляж, де і знайшли покійника.

За легендою, під час заходу друг та письменник Едвард Джон Трелоні звернув увагу, що серце поета не згоріло, а просто затверділо. Ну якщо така справа, не викидати ж реліквію. Спочатку друзі та родичі, присутні на кремації довго сперечалися, кому ж дістанеться орган, потім прийшли до думки, що зберігати його має дружина – Мері.





Поет-романтик Персі Шеллі

Хоча мемуаристи досі сперечаються, а чи це серце було. Деякі схиляються до версії, що не згоріла печінка, мовляв у ній було багато морської води, от і не зміг її вогонь перемогти. Але не суть.

Мері настільки трепетно ​​поставилася до шматка тіла чоловіка, що майже 30 років, аж до своєї смерті у 1851 році, носила його при собі. До речі, заміж вона більше не виходила, а присвятила себе літературній діяльності та вихованню сина.



Тільки через рік після її смерті муміфіковане серце, загорнуте в шматок шовку, знайшли в особливій скриньці, що лежала в ящику її письмового столу. Крім серця, там же зберігалися екземпляр «Адонаїса» Шеллі з одним вирваним листом, коробка з робочим зошитом, у якому вони писали разом, і локони волосся її покійних дітей — Вільяма та Клари.