Людгер Сільбаріс, який вижив під час Судного дня (8 фото)

Природа – прекрасна та всемогутня. Вона дає життя і дарує красу. Але гнів стихії – страшне видовище. І сили природи легко руйнують за секунди те, що створювалося роками і навіть століттями.





Стихійні лиха – одна з небагатьох речей, що залишаються непідвладними людській винахідливості. Руйнівна сила світу природи та легкість, з якою знищуються рукотворні об'єкти, дають зрозуміти, що сприймати природу треба дуже серйозно і ставитись до неї з повагою.



Виверження Пеле

Стихійні лиха забрали безліч людських життів. Але серед сумних історій завжди є історії про надію. Навіть після найжахливіших катастроф були випадки чудового виживання.

Виверження вулканів – особливо наочний приклад загроз, які таїть у собі світ природи. Одним із них було виверження вулкана Пеле 8 травня 1902 року. Це виверження стало однією з найбільших природних катастроф усіх часів та знищило ціле місто Сен-П'єр на острові Мартініка в Карибському басейні.





Виверження вулкана Пеле

Залишивши після себе 30 000 загиблих, вулкан пощадив одну душу, яка всупереч усьому уникла полум'я, що всепоглинає. Цією людиною став Людгер Сільбаріс, який провів вечір 7 травня 1902 року напідпитку і був заарештований за неналежну п'яну поведінку.

Як покарання його помістили в камеру, схожу на підземелля, з поганою вентиляцією та слабким освітленням. Однак це покарання обернулося незвичайним успіхом. Завдяки тому, що тієї ночі він був у камері, Людгер врятувався. Наступного дня, коли в місті настав Судний день, він вижив.

Ознаки виверження вулкана Пеле



Руїни міста

Сучасні вулканологи, напевно, побачили б ознаки та евакуювали народ, але на початку XX століття таких знань не було, і попередити місцевих жителів не намагалися.

На думку сучасних істориків, ознаки виверження, що наближається, були в наявності. Лиса гора (Montagne Pelee) почала виявляти ознаки активності приблизно за тиждень до виверження. У повітрі висів попіл, а люди перебралися з підніжжя туди, де, на їхню думку, було безпечніше – до центру міста Сен-П'єр.

Однак масштаби виверження виявилися непередбачувано величезними, і навіть Сен-П'єр не мав шансів протистояти смертоносній стихії.



Згідно з багатьма джерелами, коли почалося виверження, попіл та дим від вулканічної вершини заволокли небо в радіусі 80 км. Сен-П'єр був під цією хмарою, але коли мешканці зрозуміли це, було вже надто пізно. Потік розпечених газів, що вирвався з вулкана, рухався зі швидкістю до 670 км/год.

Смертоносна та токсична суміш газу та вулканічних викидів досягала температури понад 1 000 °C і вбивала всіх, хто наближався до потоку, за лічені секунди. У 30-40 тисяч жителів Сен-П'єра не було жодного шансу: бідолахи або згоріли живцем, або задихнулися від випаровувань.

Лише небагато жителів Сен-П'єра вижили того страшного дня, і Людгер Сільбаріс був одним з них. Історія його виживання звучить неймовірно, але вона правдива.

Як Сільбаріс вижив?



Людгер Сільбаріс

Людгеру на той момент було 27 років. Він не відрізнявся доброчесною поведінкою і частенько влипав у неприємності через любов до спиртного.

Правоохоронці вкотре помістили його в камеру, схожу на підземелля, щоб він більше не створював незручностей у місті. Але цим врятували йому життя.



Залишки камери, де вижив Сільбаріс

Камера була побудована наполовину під землею, без вікон та з дуже маленьким внутрішнім простором: ідеальне місце для одиночного ув'язнення.

Саме у камері, у тяжкому стані, з численними опіками рятувальники і знайшли Людгера – зневодненого, пораненого, але живого.

Камера в підземеллі не залишилася незайманою: повітря всередині моментально розжарилося. В'язень не знав, що вулкан вивергається, але він бачив, як у маленьку камеру проникає сліпуче світло та дуже гарячий попіл. Людгер навіть намагався помочитися на одяг, щоб за рахунок вологості уникнути страшної спеки. Але це не врятувало від опіків.

Проте Людгер вижив. Його врятували та підлікували, та ще й пробачили всі скоєні злочини та зняли всі звинувачення.



Пеле на Мартініці в наші дні

Більше того, завдяки своєму жахливому досвіду у місті Сен-П'єр він став відомим. Він був найнятий мандрівним цирком Барнума і Бейлі, щоб вирушити з ними на гастролі і розповісти про свій жахливий, але чудовий порятунок від апокаліпсису.

Людгер стверджував, що є єдиним, хто вижив того страшного дня на Мартиніці. Проте насправді були інші. Втім, більшість невдовзі померла від травм та опіків.

Про жахливий день у Сен-П'єрі було розказано безліч історій. Однак розповідь Людгера стала найвідомішою. Він сам став свого роду знаменитістю. Людина, яка пережила Судний день, померла у 1929 році у віці 55 років з природних причин.