Торти в СРСР (9 фото)

Торт у СРСР був більшим, ніж торт. Це був вінець бенкету, апогей благополуччя. Тому в нього клали всього й більше: багато бісквіту, горіхів, варення, крему, з якого зверху загортали рожеві, білі та зелені трояндочки.

Історично російській кухні властиво дуже обмежене вживання солодощів. На масовому, демократичному столі навіть початку ХІХ століття був ніяких тортів, кремів чи суфле. При цьому назвати російський десерт убогім — не можна. Під словом «десерт» розуміли желе, муси, киселі, пудинги, пироги, млинці та фрукти – скажімо, запечені яблука чи крутони із білого хліба з консервованими фруктами. А ось торт як десерт практично не сприймали. У кулінарних книгах можна було знайти, хіба що торт із печива чи сиру. Торт як такий – не одразу увійшов до раціону радянської людини. Ось подивіться – у «Книзі про смачну та здорову їжу» 1939 року лише дві згадки про нього – «торт з печива» та «сирний торт». І той, і інший залишають дивне враження страв, зібраних із підручних засобів. Але вже у виданні 1953 все стає на свої місця. З'являються знайомі торти бісквітні, мигдальні, лимонні, пісочні, ванільні і т.п.

Так помалу витончені десерти завойовують смаки росіян. І вже із середини 50-х, торт у СРСР – неодмінний атрибут святкового столу. Одні назви чого коштували: "Наполеон", "Казка", "Абрикотин", "Ріг достатку". Радянські торти були помпезними, начебто створювали образ «солодкого» соціалістичного життя. Що й казати, у створенні цього почуття радянська кулінарія цілком досягла успіху. Торт тоді був більш ніж просто солодкий десерт, він був символом добробуту і достатку. Ці бісквітні вироби з олійними трояндочками збереглися і сьогодні. Головне купувати їх у перевіреному місці, де чесно роблять крем із олії, а не з маргарину.

Торт "Київський"

1956 року працівники київської кондитерської фабрики ім. Карла Маркса Костянтин Петренко та Надія Чорногор створюють радянську солодку легенду – торт «Київський». Він складався з повітряно-горіхових коржів, у яких застосовувалося до 5 сортів горіхів. Крім того, для приготування коржів використовувалися попередньо заквашені білки. У середині 1960-х років технологію виробництва «Київського» торта було затверджено Мінхарчпромом СРСР. Відповідно до цього рецептом до складу виробу входили горіхи кеш'ю. Це був досить дорогий інгредієнт, що явно не характерний для радянської кулінарії. Тож поступово кеш'ю в рецепті «Київського» торта замінили на фундук. На зміну якому незабаром приходить дешевий арахіс. Яєчний крем (відомий, як крем Шарлот) у цьому торті в 70-ті роки на вимогу санітарних лікарів замінюється на вершково-олійний (важчий і насичений). А наприкінці 80-х до нього (так само як і у всі інші кремові торти) почали додавати дешеві рослинні жири, пальмову олію тощо. Тож спробувати цей «Київський» торт тепер навряд чи вдасться.

"Біла ніч", "Норд", "Аврора", "Ленінградський", "Невський"

У роки у СРСР починається новий бум. Торти дістають, за ними полюють, їх привозять із відряджень до Києва та Ленінграда, де процвітає більш стриманий стиль. Кафе «Норд» на Невському – знакове для міста місце, яке залишається таким протягом ста років. За радянських часів тут працює чудовий технолог Вікторія Татарська, творець тортів та тістечок-легенд з характерними Ленінградськими назвами: «Біла ніч», «Місячний», «Норд», «Слов'янський», «Аврора», «Північ», «Ленінградський», "Невський", "Лотос". Так простий торт ставав візитівкою міста.

"Пташине молоко"

1978 року група кондитерів під керівництвом начальника кондитерського цеху московського ресторану «Прага» Володимира Михайловича Гуральника створює рецепт торта «Пташине молоко». І хоча рецепт торта швидко розійшовся ресторанами та фабриками, найсмачнішим він був саме в кондитерській ресторані «Прага». З початку 80-х років щодня вздовж Арбату вистоювалася черга покупців. І воно того варте! Строго витримана рецептура (яєчний білок, молоко, що згущує, агар-агар) і технологія приготування; шар повітряного бісквіту, повітряне суфле і найтонший шар шоколаду - все це принесло торту гідну славу. Спочатку цех випускав по 50-60 тортів на день, але невдовзі виробництво довелося збільшити до 500 штук. А сам рецепт був поширений по всьому СРСР через Мосресторантрест.

«Прага»

Зі згаданим рестораном пов'язана й історія виникнення іншого відомого торта «Прага». «Прага» був дуже трудомісткий і не дешевий, тому що включав чотири види вершкового крему, зроблених із застосуванням коньяку і лікерів Шартрез і Бенедиктин, а коржі просочувалися ромом. В принципі, радянський торт "Прага" є варіацією на тему віденського торта "Захер", але в рецепті останнього крем відсутній.

Вафельний торт

Найдоступнішими і найдешевшими в СРСР були вафельні торти. Вони дефіциту був, і коштували вони 50 копійок.

«Казка»

Ще однією популярною прикрасою святкового столу радянських громадян був торт «Казка»: бісквіт у формі цегли був зверху прикрашений кремовим їжачком, пінечком та грибочками. Коштувало таке задоволення 1 карбованець 90 копійок.

«Чарівниця»

У квітні 1973 року було введено в експлуатацію кондитерсько-булочний комбінат «Черемушки». У 1976 році на спеціалізованій лінії цього підприємства розпочато виробництво першого в СРСР бісквітного торта тривалого зберігання «Чародійка».

У СРСР вивести новий торт на внутрішній ринок було неможливо без схвалення Єдиної дегустаційної ради Мінхарчторгу СРСР. Цей орган затверджував нові рецептури радянських тортів та вирішував, чи гідний продукт опинитися на столі радянського споживача. При цьому стежили за інгредієнтами рецепту — відхилення від них було кримінальною справою. Олія вершкове, яйця справжні, цукор натуральний, вершки тварини... Сьогодні ж нам доводиться розбиратися самим і намагатися відрізнити «правильний» торт від зовні гарного, але несмачного. Вибір тортів багатий - бюджетні та розкішні, калорійні та дієтичні, кефірні та фруктові. А на перевірку, багато виявляються несмачними або нудотно солодкими. Напевно тому останніми роками рецепти радянських тортів ретельно збираються і опублікуються в Інтернеті, в журналах і книгах. Щоправда, потім деякі скаржаться, що купівля інгредієнтів коштує дорожче, ніж купити торт. А як же по іншому? Адже те, що ми робимо самі і те, що купуємо сьогодні в магазині, — дві великі різниці.