Наше все 2016. Чим українські танки на Донбасі виявилися кращими за російські
З'явилися в роки Першої Світової війни танки, як показує досвід останніх локальних воєн, залишаються основою ударних можливостей піхоти. Вкрай показовим у цьому плані є досвід війни на Донбасі, яка починалася як антитерористична операція, але дуже скоро переросла у повномасштабну війну, де обидві сторони широко застосовували танки та артилерію.
У спадок від СРСР Україні дісталося майже 6500 танків різних типів: Т-55, Т-62, Т-64, Т-72, Т-80. До речі, така різноманітність типів була вкрай характерною для Радянського Союзу, де застарілі моделі не знімалися з озброєння, а навпаки піддавалися модернізації. Таким чином, досягалася чисельна перевага над НАТО.
Природно, що Україні було не по кишені мати на озброєнні одразу кілька типів танків із різними двигунами та обладнанням, тому 1991 року було прийнято рішення відмовитися від тих типів танків, які не виготовляються в Україні. Таким чином на озброєнні ЗСУ залишилися лише «харківські» Т-64, а бази зберігання стали донором для «Укрспецекспорту», який знаходив покупців для Т-72 серед «дружніх» країн Африки та Азії. Кошти від експорту частково пішли на модернізацію Т-64-х. Так з'явилася модифікація Т-64БМ "Булат".
Т-64БМ «Булат» у складі 1-ї окремої танкової бригади ЗСУ України
Танковий парк України на початок 2014 року складався з 10 танків Т-84 «Оплот» та 1100 Т-64, з яких 76 модернізовано до рівня Т-64БМ «Булат». Ще до 650 Т-64, а також до 273 Т-80 та до 474 Т-72 перебували на зберіганні.
В українській армії зразка весни 2014 року було дві танкові бригади – 1-а гвардійська окрема, яка базувалася у Гончарівську, Чернігівська область) та 17-а окрема (місто Кривий Ріг, Дніпропетровська область). Крім них, незначну кількість танків також мав 169-й навчальний центр Сухопутних військ «Десна» та Академія Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
З початком кримської кризи бригади стали наводитися в бойову готовність, що показало справжній стан справ. Так, у Гончарівську з ангарів змогли вигнати лише кілька «Булатів», а в 17-й танковій під час планового огляду згоріли одразу дві машини з боєкомплектом.
Тим не менш, спільними зусиллями військових та волонтерів до початку травня 2014 року танкові бригади набули більш менш боєготового вигляду. При цьому перша залишалася на Чернігівщині для відображення можливого удару росіян у напрямку Києва (влітку була перекинута на Луганщину).
Основний танк української армії – Т-64БВ
На першому етапі війни – штурм Слов'янська, зачистка північного Донбасу – танки використовувалися досить примітивно. В основному як засіб підтримки піхоти при блокуванні та прочісуванні місцевості, для супроводу колон, охорони та оборони блок-постів як далекобійні та маневрені вогневі засоби. Однак у липні 2014 року на озброєнні незаконних збройних формувань з'являються танки (за твердженням самих бойовиків – трофейні, за фактом – поставлені з Росії) та велика кількість протитанкових засобів, що різко змінює характер застосування танків.
У літній кампанії 2014 року армія зазнала досить відчутних втрат у танковому парку – причому бойові з них були чи не найменші – більша частина техніки була кинута (або знищена методом самопідриву) через жахливий технічний стан. Мало того, не всі танки мали навісні комплекти динамічного захисту, а ті, хто мав у своєму розпорядженні – виявилося, що елементи не заряджені вибуховою речовиною. У військах була недостатня кількість танкових тягачів та БРЕМ (броньовані евакуаційні машини), що ускладнювало організацію своєчасної евакуації пошкоджених машин.
Саме втрати змусили ставити в дію буквально все, що можна. Першими природно викотили Т-64-ті. Крім знятих з консервації та тих, що пройшли ремонт Т-64БВ, у військах з'явилися Т-64БВ-1, експортні Т-64Б1М (дісталися полку НГУ «Азов») і навіть зовсім застарілі, без динамічного захисту Т-64Б.
Російський трофейний Т-72Б1 у складі 93-ї окремо механізованої бригади
Але й цього для армії, яка швидко зростає (жарт, за короткий час було сформовано 15 нових бригад) було мало, тому взимку 2014 року на озброєння було поставлено Т-72. Причому відразу кількох модифікацій: Т-72УА, Т-72АВ, Т-72А та Т-72Б. Мало того, в частині ПДВ почалися постачання танків Т-80БВ. Ну і нарешті, останнім часом, стали з'являтися фотографії транспортування та дій на полігонах Т-55МВ і Т-62, хоча цілком ймовірно їх використання як навчальні машини.
Найбільш активно українські танки застосовувалися влітку 2014 року, у боях за Донецький аеропорт та у ході Дебальцевської операції взимку 2015 року. Нашим танкістам доводилося воювати як у складі тактичних груп, і самостійно.
В історії війни було зафіксовано кілька зустрічних танкових боїв, у тому числі і з сучасними російськими Т-72Б3 (пару танків захопили як трофеї). Найчастіше танкісти показували досить високий вишкіл, з'явилися й свої танкові аси з 5 і більше знищеними бронецелями.
У цьому плані дуже показовим є танковий бій під Логвіновим у лютому 2015 року, коли наші танкісти на «Булатах» вступили в бій з російськими «сімдесят двійками» 5-ї окремої танкової бригади.
Завданням танкістів 1-ї танкової бригади було прикриття атаки групи 30-ї механізованої бригади на Логвиново. До села танки не заходили, а прикривали лівий фланг атаки. При підході до мети піхота була раптово атакована поодиноким Т-72. Російський танк, який не чекав танкового прикриття, був вражений з відстані 900 метрів. Практично відразу по «Булатах» було відкрито найжорстокіший вогонь. Внаслідок прямого влучення в один із танків спрацювала система активного захисту «Ніж», яка не тільки врятувала екіпаж, а й зберегла боєздатність танка як бойової одиниці. Після того, як було засічено позиції другого ворожого танка, прямим попаданням його було знищено. Усього бій за Логвинове противник втратив три Т-72, у наших втрат не було. Варто зазначити, що за час боїв під Дебальцевим ця танкова рота 1-ї бригади знищила 6 танків і 1 БМП противника.
Т-72Б щодо нещодавно з'явилися у зоні проведення АТО
Тут варто кілька слів сказати про унікальну систему динамічного захисту «Ніж». Він відрізняється від російської системи «Контакт-5» насамперед новим принципом впливу на атакуючі боєприпаси за допомогою кумулятивного струменя, який руйнує та дестабілізує ворожий снаряд чи кумулятивний струмінь. Такі розробки велися в Радянському Союзі наприкінці 80-х років фахівцями НДІ Стали, проте далі за експерименти справа не пішла. А ось українським спеціалістам (СКТБ ІПП НАНУ спільно з ДП БЦКТ «МІКРОТЕК», НДЦ «Матеріалообробка вибухом» ІЕС ім. Патона НАНУ та ХКБМ ім. Морозова) вдалося довести нову систему до озброєння у 2003 році. Ще до бойових дій на Донбасі фахівці оцінювали ефективність комплексу порівняно з «Контакт-5» у 2-3 рази, що було підтверджено українськими танкістами під час бойових дій.
Відзначено й випадки масового героїзму танкістів - підриву екіпажу разом із танком для недопущення попадання в полон. Одним із найбільш висвітлюваних у ЗМІ став подвиг капітана Олександра Лавріненка з 93-ї окремої механізованої бригади, проте перший такий випадок був зафіксований ще 17 червня 2014 року у бойовому зіткненні біля селища Металіст у Луганській області.
Особливістю війни на Донбасі є наявність великої кількості танків та у незаконних збройних формувань. Причому першими в дію бойовики музейні екземпляри. Так, на початку червня 2014 року з'явилися фотографії радянського танка часів Другої Світової війни ІС-3, який місцеві сепаратисти зняли з постаменту у парку «Ювілейне» міста Костянтинівка. Озброївши кулеметом, танк кілька разів намагалися використовувати проти армії, згодом машину було кинуто. Ще три-чотири танки Т-34-85 було знято з постаментів у Дружківці, Донецьку та десь на Луганщині, проте даних про їхнє бойове застосування не було.
Танками Т-80 посилили повітряно-десантні частини
Та в принципі вони були й не потрібні – із середини червня у бойовиків у товарних кількостях з'являються спочатку Т-64, а потім і Т-72.
Перші Т-64БВ з'явилися у розпорядженні НВФ 12 червня, коли три машини пройшли своїм ходом зі сходу на захід через Сніжне, Торез, Макіївку до Донецька. Це був скоріше пропагандистський хід, оскільки поява колони танків супроводжувалася формовою істерією у ЗМІ «молодої республіки» – масово з'явилися повідомлення, що «отримали на озброєння три танки», скромно промовчавши, від кого саме отримали. Надалі подібні поставки ретельно маскуватимуть і, тим більше, не світитимуться в пресі.
20 червня 2014 року з Росії прибули чергові п'ять танків Т-64БВ. До того ж у соціальних мережах засвітилися фотографії цих танків на трейлерах у прикордонних районах Ростовської області. Як інформаційна підтримка 19-20 червня російські ЗМІ активно тиражували новину типу «Ополченці захопили танкову базу під Слов'янськом», яку практично відразу самі спростовували.
Вже перший захоплений у противника українськими бійцями Т-64 (при обороні Артемівських складів) показало джерело отримання танків. В офіційному повідомленні Міністерства оборони України від 27 червня 2014 року йшлося буквально таке: «Після аналізу, проведеного фахівцями Військової служби правопорядку у збройних силах України, встановлено, що згідно із заводськими номерами цей танк Т-64БВ випущений у жовтні 1987 року на Харківському танковому заводі імені Малишева. За архівними даними, ця бойова одиниця була відправлена до військової частини, яка на той час дислокувалася на території Росії. На обліку у збройних силах України цей танк Т-64БВ не перебував і не перебуває».
Т-64БВ у складі незаконних збройних формувань
На сьогоднішній день за деякими даними на озброєнні незаконних збройних формувань на Донбасі перебувають 320 танків Т-72А/Б та Т-64.
Таким чином можна сміливо говорити, що війна на Донбасі підтвердила висновки провідних західних теоретиків і показала шляхи подальшого розвитку танкового парку України. У ході бойових дій танки досить успішно показали себе в ролі універсального добре захищеного та мобільного вогневого засобу поля бою для підтримки немеханізованої та механізованої піхоти.
В черговий раз було продемонстровано, що танки, об'єднані в самостійні частини та з'єднання можуть рішуче переламати обстановку та завдати поразки навіть більш численному супротивникові.
Щодо подальшого розвитку танкового парку, то очевидно, що після закінчення «гарячої фази» бойових дій на Україну чекає уніфікація шляхом встановлення однакових гармат і кулеметів, однотипних двигунів і трансмісій.
