Останнім часом хіба що дуже лінивий користувач Інтернету не помітив тенденції, коли українські війська атакують чи контратакують позиції ворога, часом займають окремі райони міст, або навіть цілі села, після чого мирно відступають на колишні позиції, начебто нічого й не було.
І хоч така поведінка спостерігається ще з літа, деякі й досі кожен такий штурм ворожих позицій Збройними силами України сприймають як початок настання та звільнення окупованих територій. Але щоразу все закінчується так, як і закінчувалося попередні рази – відступом на колишні позиції.
Варто згадати хоча б захоплення українськими військовими селища Оленівка поблизу Докучаєвська в середині листопада, яке того ж дня довелося залишити. Взагалі ситуація з Докучаєвським дуже показова і навіть хрестоматійна, тому про неї написано безліч окремих матеріалів.
Це місто, яке за результатами переговорів "Мінськ-1" мало бути перебувати під контролем України, але перебувати в окупації бойовиками, вже давно і не раз могло бути звільненим українськими військами. Самі бійці української армії, які давно зайняли стратегічні висоти навколо міста, стверджують, що звільнення Докучаєвська за нинішніх умов займе від кількох годин до одного дня. Як саме може бути звільнено Докучаєвськ, ми також описували в деталях.
Але, як кажуть, не Докучаєвський єдиний. Про просування українських військ на Світлодарській дузі також писали неодноразово, а також про те, що Дебальцеве також можна було б звільнити за лічені дні. Та й українські розвідники у неформальних розмовах дають зрозуміти, що у прифронтовій Горлівці доходили чи не до центру міста, настільки слабко вона охороняється лише кілька блок-постів на головних вулицях.
Також український наступ давно міг розпочатися в районі Авдіївки. Про те, що наші війська ще з літа контролюють Авдіївську "промку" ні для кого не є таємницею, але далі вони чомусь не йдуть на постійній основі. Хоча, зараз українська армія просунулась ближче до Ясинуватої, зайнявши дачне селище на схід від так званого "Третього авдіївського ставка". Однак, наскільки це серйозно і надовго – поки що невідомо.
А буквально днями на сторінках сепаратистів у соціальних мережах розігнали паніку, що з Крутої Балки Ясинуватського району (населений пункт, який ближче за інших знаходиться до зони бойових дій під Авдіївкою) "влада ДНР" розпочала евакуацію населення. Щоправда у процесі обговорення цієї "новини" місцеві жителі пояснили, що евакуації як такої не відбувається, а місцеві жителі самі тікають із селища, бо жити там останніми роками стало нестерпно.
Але якби нашим військам вдалося звільнити Круту Балку і закріпиться там, то це завдало б відчутного удару по позиціях терористів, адже траса, яка з'єднує Горлівку та Донецьк, опинилася б під українським контролем. Аргументи, звичайно, переконливі, але згадаймо – скільки таких аргументів можна знайти по всій лінії фронту. Чи не кожне місто та село поблизу "сірої зони" можна звільнити зі стратегічною метою, відрізавши тому чи іншому угрупованню терористів сполучення з іншими населеними пунктами. Проте віз і нині там.
Як бачимо, передумов для звільнення окупованих районів українського Донбасу чимало, і навіть розвідки боєм проводилися неодноразово. Проте немає головного – з певних причин немає політичної волі для початку цього процесу. Щоправда, ці причини досить об'єктивні: Росія, яка надає допомогу бойовикам як озброєнням, так і живою військовою силою, ще не виведена з гри, тому будь-який початок активних бойових дій з українського боку може обернутися тим, чим це обернулося в серпні 2014-го року. .
Тому всі ці хаотичні просування вперед по міліметрах, а також захоплення окремих населених пунктів з подальшим їх звільненням, варто сприймати не більше, ніж тренування в бойових умовах і елемент політичного тиску як на так звану "владу" так званих "Л-ДНР", так і на російську владу для дипломатичного посилення українських позицій у переговорах. Ну і також, як демонстрацію західним партнерам України, що їхня допомога не проходить даремно і українська армія таки покращує свою боєздатність.
