Чому Генріх IV — єдиний король, якого полюбив народ Франції (11 фото)

Так склалося, що французькі королі не мали особливої прихильності народу. За монархами тягнулася дурна слава марнотратників, деспотів, розпусників та неадекватів. Траплялися серед них і люди із явними розладами психіки, як-от «скляний» Карл IV. Приємним винятком у цій строкатій компанії став король Генріх IV. Він увійшов в історію як найкращий монарх Франції, і його шанують навіть сьогодні.





У пам'яті французів Генріх IV Бурбон залишив про себе добрий спомин. Король був справжнім сином своєї доби: любив жінок, чарку, зчепитися у бійці, але водночас ніколи не забував про потреби підданих. А ще він вирізнявся віротерпимістю, що для правителів у Середньовіччі взагалі було рідкістю.

Майбутній король народився 13 грудня 1553 року в замку По, у крихітному Наваррському королівстві. Генріх Бурбон був онуком короля Наваррського та спадкоємцем держави, розташованої в Піренейських горах між Францією та Іспанією. Щасливий дідусь узяв немовля на руки, змастив його губи часником і влив до рота кілька крапель червоного вина, аби додати дитині сил.



Генріх Наваррський у юності

Вино Генріх любив усе життя, як і часник, який вважали їжею простолюду. Зрештою, його предки, королі Наваррські, ніколи й не вирізнялися витонченими манерами. Натомість завжди знаходили спільну мову зі своїм народом. Александр Дюма так описав майбутнього монарха:

«...щоб побалакати, йому пасував перший-ліпший перехожий, а перша-ліпша зустрічна годилася за подружку».

Утім, поводитися зверхньо Генріху Бурбону було й нічого. Йому світило все життя правити крихітним королівством або ж стати одним із військовиків при дворі французького короля, як і його батько Антуан де Бурбон.

Коли Генріх Бурбон з'явився на світ, на французькому престолі сидів його тезко Генріх II. Монарх мав двох синів від флорентійської принцеси Катерини Медічі. Ніщо не віщувало того, що принц із крихітного гірського королівства стане володарем могутьньої держави.





Генріх Наваррський та його дружина Маргарита Валуа

Ужé ставши королем, наваррський спадкоємець любив розповідати, як у дитинстві зустрівся з Нострадамусом і той пророкував йому монарший трон. Пророцтво справдилося: Генріх Бурбон таки посів престол, заснував нову французьку династію та врешті поклав край релігійним чварам.

Характер монарха

Генріх був смаглявим, темноволосим і невисоким — 170 см. У спілкуванні поводився невимушено й приємно: сміявся з чужих жартів, зачаровував і навіть лестив. Під час Варфоломіївської ночі він дивом вижив і був змушений чотири роки жити при французькому дворі на правах бранця.



Придворні кепкували з нього й називали «корольком, чий ніс більший за його королівство». Генріх не ображався, слушно вважаючи: того, з кого глузують, навряд чи вб'ють. А атмосфера при французькому дворі панувала специфічна. Одному з друзів Генріх писав:

«Двір — найдивніше місце у світі. Ми майже завжди готові перерізати один одному горлянку. Під плащами ми носимо кинджали, кольчуги, а нерідко й кіраси».

Проте сам він поводився з іншими підкреслено приязно. Навіть посівши трон, Генріх не змінив ставлення до людей і залишався добрим та великодушним. Багато хто з придворних навіть вважав, що їхньому патрону бракує королівської величі. Але наваррець лише здавався простаком. Чудово володіючи мистецтвом улесливості, сам він підлабузникам не вірив. На високі посади король призначав людей за їхні якості та заслуги. Тому його ставленики вирізнялися відданістю й вчасно викривали будь-які змови проти монарха.

Не такий, як усі

Приниження, що випали на долю Генріха в юності, не озлобили його. Він ніколи не прагнув принизити гідність інших, зокрема й своїх ворогів. Коли 1594 року король увійшов до Парижа, він дозволив іспанському гарнізону залишити місто з розгорнутими прапорами. Ворожим командирам він сказав: «Передайте від мене уклін вашому господарю, але більше до нас не повертайтеся».



Генріх IV грається з дітьми, приймаючи іспанського посла

Король був добрим, простим і великодушним. Проте одна його риса дратувала оточення: Генріх IV був неймовірно скупим. Він жив дуже скромно, у його гардеробі не було дорогого вбрання. Харчувався він теж як простолюдин, цураючись кулінарних вишуканощів.

В одному з листів до своєї фаворитки Корізанди Генріх захоплено писав, що у містечку, де він зупинився зі почотом, неймовірно дешева риба — за величезного коропа просять усього три су. На той час за купівельною спроможністю одне су дорівнювало приблизно двом сучасним євро.



Але економив Генріх тільки на собі та власному оточенні. Що ж до державних справ, то їх король фінансував вельми щедро. За його правління будували шляхи й копали канали, упроваджували нові сільськогосподарські культури, як-от завезену з Нового Світу кукурудзу. Монарх дбав про добробут підданих. Йому приписують таку фразу:

«Я хочу, щоб у кожного мого селянина щонеділі була курка в супі».

Найімовірніше, король ніколи цього не казав, однак поводився так, що в цю легенду охоче вірять і досі. Він щиро дбав про добробут народу, і люди відповідали йому любов'ю.

Генріх IV і релігія

Та чи не найдивовижнішою рисою Генріха IV була його віротерпимість. Імовірно, це було пов'язано з тим, що йому самому довелося за життя 6 разів змінювати віру. Король змалку добре знався на засадах католицтва та протестантизму. Для себе він дійшов висновку, що бути гідною людиною можна незалежно від віросповідання.



Варфоломіївська ніч

Єдину безтактність щодо віри Генріх вчинив у семирічному віці. Він в'їхав верхи на голосно ревучому віслюку до зали, де Катерина Медічі радилася з папським послом. Вершника супроводжували 10-річний французький король Карл IX, його молодші брати Генріх Анжуйський та Франциск Алансонський, а також 10-річний Генріх Гіз. Діти були вбрані в костюми єпископів та кардиналів.

Переходячи з протестантизму в католицтво, аби увійти до Парижа, Генріх нібито мовив знамениту фразу: «Париж вартий меси». Проте даремно королю закидають цинізм. Повторному прийняттю католицтва передували тривалі консультації зі священнослужителями та багато днів роздумів.

13 квітня 1598 року Генріх підписав один із найважливіших своїх законів — Нантський едикт. Цей документ надавав протестантам повну свободу віросповідання. Відтепер вони також могли обіймати державні посади. Щоправда, існували й певні обмеження. Свої богослужіння гугеноти мали право відправляти тільки в місцях компактного проживання. У Парижі та у великих містах Франції це робити заборонялося.



Підписання Нантського едикту

Для свого часу це був революційний закон. Уперше за довгий період на перше місце поставили не релігію, а відданість королю та державі. Генріх IV поставив собі за мету подолати розкол у французькому суспільстві без насильства. Він закликав своїх прибічників перейти в католицтво, наполягаючи, що в цьому немає нічого поганого. Монарх згуртував довкола себе блискучих богословів, які вміли переконувати навіть найкатегоричніших протестантів.

Державотворець і воїн

Генріх був дуже освіченою людиною. Його мати Жанна д'Альбре віддала сина до паризького католицького коледжу, коли тому виповнилося лише шість років. Водночас із хлопчиком займалися священники-протестанти, яких підібрала мати. Король вільно розмовляв латиною, грецькою та іспанською. Листи монарха французькою вирізнялися вишуканістю. От тільки з орфографією Генріх так і не зміг подружитися.



Зійшовши на престол, Генріх IV запросив до країни єзуїтів. Це був найосвіченіший католицький орден із величезним досвідом педагогічної діяльності. Його представники заклали у Франції систему освіти, окремі засади якої збереглися й донині.

Король вирізнявся відвагою, а його гаслом було: Aut vincere, aut mori! — «Перемогти або вмерти!». У своєму першому бою Генріх взяв участь у 14-річному віці. А вже у 15 він формально очолив військо протестантів, хоча насправді усім керував досвідчений адмірал Коліньї.

В одній із битв військо Генріха здригнулося й кинулося втік. Тоді король вигукнув: «Якщо ви не хочете битися, то хоча б подивіться, як я вмиратиму!». Втікачі зупинилися, зібралися з силами та змогли здобути перемогу. Монарх завжди перебував у найгарячіших точках битви й носив шолом із великим білим султаном, який було видно здалеку. При цьому Генріх намагався вирішувати питання мирно, якщо це було можливо.



Королем Генріх IV став у 1589 році. За його правління Франція процвітала. Монарх налагодив торгівлю з Близьким Сходом, відправив кораблі до Канади та Бразилії. Хоча траплялися й незадоволені, які вважали, що король витрачає занадто багато грошей на коханок. І справді: заощадливий монарх нічого не шкодував для своїх фавориток.

Смерть «доброго короля»

У 1609 році виникла загроза війни з католицькою Іспанією. Найкращими союзниками для Франції могли стати протестантські країни. Проте французькі католики вирішили, що король знову відступив від віри й планує привести до влади гугенотів, аби помститися за Варфоломіївську ніч. Монарха почали називати єретиком, і в країні почало зріти невдоволення.

Шкільний учитель з Ангулема Франсуа Равальяк вирішив зупинити короля-відступника. Спочатку він планував зустрітися з Генріхом і переконати його відмовитися від союзу з протестантами. Та коли це не вдалося, Равальяк наважився на вбивство. 14 травня 1610 року він крутився біля воріт Лувра й зумів дізнатися маршрут королівського кортежу.



На запруженій людьми вулиці де Ла Ферронері карета зупинилася, і вбивця скочив на її підніжку. Він двічі вдарив короля кинджалом у груди. Генріх не бачив нападника до останньої миті. Він саме розмовляв із супутниками — герцогом д'Еперноном та герцогом де Монбазоном. Король устиг лише вигукнути «Мене поранено!» й одразу ж помер.

Вбивцю схопили на місці злочину. Його катували, щоб дізнатися імена організаторів змови. Проте Равальяк витримав найжахливіші тортури й не назвав жодного імені. Через два тижні після вбивства короля Равальяка привезли на Гревську площу для четвертування. Але розлючений натовп не дав здійснитися страті й розірвав засудженого на шматки. Ім'я вбивці прокляли, а Генріх IV Бурбон назавжди залишився в пам'яті народу як «добрий король».