Чому заборонено польоти пасажирських літаків над Гімалаями (6 фото)
Багато хто вважає, що сьогодні у світі немає місць, над якими не пролягали б авіамаршрути. Літаки нині всюди: їх можна побачити в небі як над дрімучою сибірською тайгою, так і над найвіддаленішими островами Тихого океану. Та все ж на нашій планеті залишилися куточки, де польоти літаків заборонені. Чимало людей одразу згадають про крижаний континент — Антарктиду. Але це не єдиний регіон, закритий для пасажирських лайнерів. Є ще один, не такий віддалений, — Гімалаї. 
Теоретично літати над Гімалайським хребтом можна. Для цього потрібно лише отримати дозвіл від влади Китаю. Проте це лише здається простим завданням — китайська сторона вкрай неохоче видає такі документи. Значно простіше не зв'язуватися з паперовою тяганиною та просто облетіти найвищі гори Землі з півночі чи півдня. Саме так і чинять авіакомпанії. 
Проблеми з киснем
Бувають випадки, коли пролетіти над цими горами все-таки необхідно. Така потреба, до речі, нерідко виникає у науковців. У такому разі доведеться зайнятися переобладнанням літака. Дозвіл можуть надати лише тим повітряним суднам, які мають збільшені резервуари з киснем. У більшості пасажирських літаків запасу кисню, що подається в маски під час розгерметизації салону, вистачає на 20 хвилин. Передбачається, що за цей час пілоти зможуть знизити аварійний лайнер до безпечної для людини висоти.
Проте для польотів над найвищими горами світу такого запасу замало. Найвища точка планети — гора Еверест, висота якої становить 8 848 метрів над рівнем моря. Здавалося б, для сучасного авіалайнера, що летить на висоті 10 000 метрів або й вище, гори не перешкода. Так, це правда, але тільки за умови, що політ проходить у штатному режимі. 
Щоб пасажири не загинули від нестачі кисню, пілотам потрібно за 20 хвилин знизити літак до висоти 3 000 метрів. У Гімалаях це можливо далеко не всюди. Середня висота хребта становить 6 000 метрів, а Тибетського нагір'я — 4 400 метрів. Та й перетнути хребет на аварійному лайнері «швиденько» не вдасться. Це найбільший за площею гірський масив Землі. Він простягається на 2 500 км із заходу на схід і більш ніж на 1000 км з півночі на південь.
Якщо розгерметизація салону станеться над центром нагір'я, літаку доведеться подолати 500 км, перш ніж вдасться знизитися. Оскільки швидкість пасажирського лайнера рідко перевищує 850 км/год, на це піде 35 хвилин. Очевидно, що 20-хвилинного запасу кисню у стандартних балонах пасажирам не вистачить.
Поломка двигуна
Розгерметизація — не єдина небезпека, яка підстерігає літаки на великій висоті. Іноді трапляється й така надзвичайна подія, як відмова двигуна. Добре відомо, що це позаштатна і небезпечна, але не критична ситуація. Усі сучасні літаки можуть летіти й на одному працюючому двигуні. От тільки максимальна висота 10 000 метрів для них буде вже недоступною. 
У разі відмови одного з двигунів лайнер переходить у режим OEI — One Engine Inoperative («Один двигун не працює»). Він може продовжувати політ до найближчого аеродрому, але його можливості суттєво обмежені. Практична стеля в режимі OEI становить від 6000 до 7500 метрів. Нескладно здогадатися, що цього для перетину Гімалаїв замало. Лише «восьмитисячників» у складі цього хребта 14. Якщо ж говорити про гори заввишки 7 000 метрів і більше, то їх понад сотня.
У разі аварії з двигуном пілоту доведеться влаштовувати «перегони на виживання» між горами. У деяких місцях хребта такі перегони можливі. Китайська сторона разом із Міжнародною асоціацією повітряного транспорту (IATA) розробила кілька маршрутів для надзвичайних ситуацій. Авіакомпанії, які отримали дозвіл на польоти над горами, зобов'язані дотримуватися цих трас. 
Основний маршрут через Гімалаї та Тибетське нагір'я має індекс L888 і романтичну назву «Шовковий шлях». Поруч розташовані й допоміжні маршрути, позначені як Y1, Y2 та Y3. Усе це шляхи, які пілоти можуть використати, якщо тяга через поломку двигуна впаде і доведеться летіти на небезпечній висоті.
Чому не хочуть літати над Гімалаями
Попри це, над Гімалаями літають одиниці. Здавалося б, прямий шлях значно зменшує витрату пального, і збільшені балони для дихання швидко окупляться. Але справа не лише в них. Після такого доопрацювання авіалайнер має пройти сертифікацію у регуляторів із США та Європи. Це довго, клопітно й дорого. До того ж не слід забувати про прискіпливу китайську владу, за якою у цій справі завжди останнє слово. 
Ті, хто виконав доопрацювання, пройшов сертифікацію та отримав дозвіл від китайців, усе одно не можуть літати коли заманеться. Перед кожним польотом над Гімалаями та Тибетом потрібно офіційно повідомляти владу КНР за 60 днів. Увесь цей комплекс умов працює практично як повна заборона, і зв'язуватися з цими проблемами ніхто не хоче. Краще витратити пару зайвих тонн пального й облетіти гори стороною.
