Акторка Джин Сіберг — трагічна доля зірки та борчині за права людини (13 фото)

Джин Сіберг стала яскравою зіркою французького кінематографа, хоча народилася й зросла в США. Вона уславилася не лише своїм талантом, а й добротою, відвагою та принциповістю. На жаль, для публічної особи поєднувати всі ці риси виявилося смертельно небезпечно. Непримиренна боротьба з несправедливістю зрештою призвела до трагічної загибелі акторки.





Народилася Джин Сіберг 1938 року в найзвичайнішій американській родині, де ніхто не мав стосунку до мистецтва. Попри це, дівчинка з дитинства була переконана у власній обдарованості й прагнула підкорити увесь світ. Без сумніву, вона мала хист і ще в шкільні роки вирізнялася з-поміж одноліток. Сіберг співала, танцювала, та найяскравіше сяяла в постановах шкільного театру. Творчість нерідко заважала навчанню, але і сама Джин, і її однокласники не сумнівалися: її майбутнє — у Голлівуді.



Перші успіхи та перше кохання

Закінчивши школу, амбітна дівчина вступила до Університету Айови на факультет драматичного мистецтва. Невдовзі відбувся й її дебют у кіно. Джин Сіберг побачила оголошення про кастинг на роль Жанны д'Арк у фільмі Отто Премінгера й без зусиль її отримала. Молода акторка ідеально підходила для цього образу та блискуче його втілила. Утім, кінокритики не оцінили стрічку, тож зірковий час Сіберг тоді так і не настав.





Попри це, Отто Премінгер вірив у свою підопічну та зняв її в наступній стрічці — «Здрастуй, смутку!». Цього разу все вдалося, і Джин помітили. Не можна сказати, що Сіберг одразу стала зіркою, але її почали запрошувати інші режисери. Якось Джин запропонували роль у французькому фільмі «На останньому подиху» із самим Жаном-Полем Бельмондо. Після цієї роботи Сіберг перетворилася на справжню кінозірку — щоправда, в Європі.



На знімальному майданчику фільму «Здрастуй, смутку!» Джин познайомилася з популярным французьким гумористом Франсуа Мореєм. Невдовзі вони побралися. Але цей шлюб виявився нетривалим: Сіберг швидко зрозуміла, що рішення було поквапливим і вони занадто різні люди. Джин прагнула розлучення, проте Франсуа виступав проти.



Джин Сіберг і Жан-Поль Бельмондо

Чоловік усього її життя та «пантери»

Розлучення все ж відбулося, коли Сіберг зустріла нове кохання. Ним став французький консул, письменник, військовий льотчик і герой Другої світової Ромен Гарі. Джин казала, що це було кохання з першого погляду. Почуття спалахнули, щойно їх відрекомендували одне одному. Гарі та Сіберг ідеально підходили одне одному: обидва мали загострене відчуття справедливості й відважно ставали на захист правди, не думаючи про наслідки.



Джин Сіберг і Ромен Гарі

Гарі також був у шлюбі, але негайно розлучився з дружиною. Невдовзі Джин і Ромен зіграли весілля й стали щасливим подружжям. У 1962 році в них народився син Александр Дієго. Вони божевільно кохали одне одного, однак їхнє життя затьмарювали патологічні ревнощі Гарі. Він ревнував дружину до всіх поспіль. Зрештою підозріливий чоловік навіть вимагав дозволу перебувати на знімальному майданчику, щоб Джин постійно була під його наглядом. Це виводило Сіберг із рівноваги й заважало працювати.



«Чорні пантери»

У родині почалися сварки, і Джин уже не квапилася додому, як раніше. Вона знайшла розраду в громадській діяльності. Сіберг зійшлася з ліворадикальною організацією «Чорні пантери», яка відстоювала права темношкірих. Акторка стала спонсоркою «пантер» та їхнім обличчям. Вона з'являлася на всіх їхніх великих мітингах й акціях. Оскільки «Чорних пантер» звинувачували у тероризмі, Сіберг невдовзі потрапила в поле зору могутнього ФБР.



Цькування та депресія

Бюро прагнуло змусити Сіберг замовкнути й розгорнуло кампанію з її дискредитації. Коли акторка оголосила про другу вагітність, поповзли чутки, ніби батько майбутньої дитини — не Гарі, а Роберт Сейл, темношкірий лідер «Пантер». У пресі розгорілося цькування, і від жінки відвернулося чимало шанувальників та навіть друзів. Ромен вірив дружині, але його спроби захистити її були млявими й недолугими.



Пережиті потрясіння завадили Джин виносити дитину, і її донька народилася передчасно. Недоношене немовля прожило лише кілька днів. Сіберг спеціально запросила на похорон журналістів, аби всі могли переконатися: дитина мала абсолютно білу шкіру. Після смерті доньки Сіберг і Гарі не змогли більше залишатися в США й виїхали до Франції.



За океаном вони планували почати життя з чистого аркуша, однак минуле не відпускало Джин. Вона так і не оговталася від удару й постійно перебувала у депресії. Жінка шукала розраду в алкоголі, антидепресантах, а згодом і в наркотиках. Чоловік марно намагався допомогти Сіберг, та невдовзі родина розпалася. Причиною став не спосіб життя акторки, а її новий роман.



Останні місяці життя

Сіберг і Гарі розлучилися, але залишилися добрими друзями. Джин почала жити з іншим чоловіком, та їхній побут не ладнався. Її новий обранець був незаможним, а сама вона знімалася вкрай рідко. Колишній чоловік, маючи гарні зв'язки, умовляв знайомих режисерів співпрацювати із Сіберг, а сам тим часом утримував Джин та її співмешканця.



Життєві удари підкосили Сіберг, проте змусили мобілізувати сили Ромена Гарі. Після розлучення він написав кілька чудових книжок і навіть здобув престижну Ґонкурівську премію. За його сценарієм зняли фільм «Світло жінки», прем'єра якого відбулася 29 серпня 1979 року. Гарі запросив на показ і Джин. Це був останній раз, коли акторку бачили живою.



Одразу після кіносеансу Джин зникла. Її тіло знайшли лише через 10 днів на околиці Парижа. Сіберг лежала на задньому сидінні білого автомобіля марки «Рено», загорнута в білу ковдру. У її руці була затиснута передсмертна записка. Розтин показав, що акторка померла від передозування снодійного, яке до того ж запила алкоголем. Поліція негайно оголосила цей випадок самогубством і за кілька днів справу закрила.

Чоловік усього її життя, Ромен Гарі, прожил ще трохи більше ніж рік і теж заподіяв собі смерть. Він залишив записку, у якій просив не пов'язувати його смерть із загибеллю колишньої дружини. Справжньої причини самогубства Гарі так і не назвав.