Тисячолітня таємниця на скелях: хто сховав у небесних печерах тіла та святилища? (14 фото)
У глибинах Гімалаїв є місце, яке донедавна залишалося закритим для зовнішнього світу. Його стрімкі скелі вкриті тисячами рукотворних печер — за оцінками науковців, їх тут близько десяти тисяч. 
Деякі з них висять на висоті понад 45 метрів над дном долини. Ніхто не знає, хто вирубав ці печери і як люди взагалі діставалися майже вертикальної стіни, аби потрапити всередину. Навіть досвідченим скелелазам деякі з цих входів здаються недосяжними. 
Це Мустанг — стародавнє буддійське королівство на кордоні з Тибетом, одне з найважкодоступніших місць у непальських Гімалаях. Колись незалежне, наприкінці XVIII століття воно увійшло до складу Непалу, проте зберігало статус окремого князівства аж до 1950-х років. 
Через чутливе прикордонне розташування Мустанг залишався закритим для іноземців до 1992 року. Саме ця ізоляція допомогла йому зберегти давню культуру, значно ближчу до Тибету, ніж до Непалу. 
Більшість печер зараз порожні, проте в інших збереглися сліди давнього побуту: вогнища, зерносховища, місця для сну. Частина печер, очевидно, слугувала поховальними камерами. Вік кількох десятків знайдених у них тіл перевищував дві тисячі років. 
Вони лежали на дерев'яних ложах, прикрашені мідними виробами та скляним намистом. В інших печерах скелети III–VIII століть — ще з часів до приходу буддизму в Мустанг — мали на кістках сліди надрізів. Імовірно, їх залишили під час ритуалу небесного поховання, коли тіло віддають на поїдання грифу-стерв'ятнику. Цей обряд і досі побутує в багатьох віддалених куточках Гімалаїв. 
Лурі Ґомпа
Археологи вважають, що печери Мустангу використовували протягом трьох основних періодів. Спочатку, близько трьох тисяч років тому, — як поховальні камери. Згодом, орієнтовно тисячу років тому, вони перетворилися переважно на житло — імовірно, аби сховатися від воєн та вторгнень у долину. 
Чунгсі
Зрештою, до 1400-х років більшість людей переселилася до традиційних сіл, а печери перетворилися на місця для медитації. Деякі з них стали монастирями — як-от Лурі Ґомпа, печерний монастир Чунгсі та печерний монастир Нійпхук, які збудовано навколо печер та всередині них. 
Нійпхук
Лурі Ґомпа — один із найвідоміших у Мустангу. Монастир розташований на карнизі заввишки не менше ста метрів над землею, на одній із багатьох природних пісковикових колон. Звивиста стежка піднімається від самого дна долини до єдиних вхідних дверей, що ведуть до двох з'єднаних камер. 
У зовнішній камері облаштовано святилище, а внутрішня — головна скарбниця Лурі Ґомпи — прикрашена серією розписів із зображенням індійських махасіддхів, святих, які, як вважається, досягли сіддхі (надприродних здібностей) завдяки медитації. 
Жодних документів, пов'язаних із цією таємничою ґомпою, знайдено не було, однак настінні розписи, схоже, створені у XIV столітті або навіть раніше. 
Після того як 1992 року Мустанг відкрили для туристів, туди вирушили як археологічні експедиції, так і мандрівники. Проте не всі печери отримали належний догляд. Фрески Лурі Ґомпи десятиліттями потерпали від сильного вітру та відсутності реставрації. 
Їхній стан викликає занепокоєння, тож науковці закликають вжити заходів для їхнього захисту. Інші печери Мустангу, про які останніми роками знову пишуть місцеві ЗМІ, поступово привертають увагу завдяки прибуткам від туризму. 
Місцеві громади спрямовують кошти від продажу вхідних квитків на утримання монастирів та самих печер. Але ким були ті перші люди, які ховали своїх померлих високо в скелях, і чому вони обрали цей майже незбагненний шлях угору? Ці запитання й досі залишаються без відповіді. 
