5 найбезглуздіших приводів для війни в історії (14 фото)

Причини будь-якої війни завжди серйозні: роки непорозумінь та територіальні претензії, прагнення влади й економічна нестабільність. А от привід може бути найбезглуздішим: наприклад, свиня, що забрела на картопляне поле, викрадене дерев'яне відро або собака, який перебіг кордон.

Тут ви знайдете п'ятірку найяскравіших і найабсурдніших епізодів, які перетворили війни на трагікомедію.





Війна через дерев'яне відро



Однозначно перше місце за рівнем безглуздя серед приводів для війни. Побоїще, яке коштувало тисяч життів, і все це заради того, щоб повернути на батьківщину найззвичайнісіньке дубове відро.

XIV століття, два сусідні міста-держави північної Італії — Болонья і Модена — живуть на межі конфлікту. Болонья підтримує партію гвельфів, а Модена — їхніх заклятих ворогів, гібелінів. Відстань між ними невелика, близько 50 кілометрів, тож у будь-який момент може прибігти ворожа армія й розпочатися різанина. Вона й почалася, проте привід для неї знайшли найкумедніший.

За однією версією (абсурднішою), якийсь кавалерист-найманець дезертирував із Болоньї до Модени і принагідно прихопив із собою дерев'яне відро з криниці. Уряд Болоньї висунув вимогу повернути відро, оскільки це — муніципальна, а отже спільна, власність.





Ось те саме відро

За іншою версією (трохи менш ганебною), кавалеристів було кілька, і в дерев'яному відрі було не порожньо — там лежали цінності, награбовані у простих болонців. У будь-якому разі ображена сторона вимагала повернути саме відро. Адже про недоторканність приватної власності тоді не замислювалися, а вот красти суспільне надбання міста — це вже ні в які ворота не лізе.

Зчинилася перепалка. Дипломати не дійшли згоди, і за справу взялися гармати. Під час вирішальної битви біля Дзапполіно загинуло 2000 солдатів. Модена виграла, відстоявши-таки це відро. Воно й досі зберігається в місті як реліквія. Жодних інших здобутків мінідержава не отримала. Лише бісове відро.

Війна через спаплюжені тістечка



Стереотипний сучасний мексиканець любить гострі страви. Стереотипний мексиканець XIX століття на додачу ще й ненавидів усе солодке. Принаймні під час вуличних заворушень у 1828 році мексиканські офіцери з якогось дива розгромили кондитерську крамницю французького підданого.

Тістечка й торти розтоптали, у крамниці влаштували дешкет, меблі поламали, посуд розбили, а з шоколадним фондю обійшлися так, що соромно й розказати. Француз вимагав компенсації й у своїх проханнях дійшов до найвищої інстанції — власного короля Луї-Філіппа I. Той перейнявся бідою простого кондитера й висунув Мексиці ультиматум: виплатити потерпілому 60 тисяч песо. Сума на той час була просто непомірною.



А щоб мексиканці зрозуміли всю серйозність намірів, король вимагав ще й повернути всі гроші, які Мексика заборгувала Франції. На ультиматум забили, і Луї-Філіпп I фактично оголосив війну: його флот заблокував порт Веракрус і почав бомбардувати фортецю Сан-Хуан-де-Улуа.



У відповідь мексиканці запровадили воєнний стан і спробували заручитися підтримкою Техасу, який тоді був самостійною державою. Зрозумівши, що тягатися з Францією злиденній країні не під силу, Мексика пристала на вимоги й виплатила борги. А не треба було топтати тістечка.

Війна через свиню



Британсько-американський конфлікт, який ледь не переріс у справжню війну. І все це через свиню, яка забрела на картопляне поле.

15 червня 1846 року Британія та США підписали Орегонський договір, який визначав кордони держав біля берегів Тихого океану. За ідеєю документ мав прояснити ситуацію й позбавити недомовок, але лише заплутав усе ще більше. Як з'ясувалося, карти регіону були неточними, і обидві держави вважали острови Сан-Хуан власною територією. У результаті тут почали селитися і британські, і американські колоністи. І ті, й інші, природно, вважали одне одного нелегальними іммігрантами.

15 червня 1859 року, рівно через 13 років, мов на замовлення, усе це вилилося в один із найбезглуздіших конфліктів в історії.

Цього дня американський фермер Ліман Катлер побачив на своїй землі здоровенну чорну свиню, яка поралася в його городі й жерла картоплю. Свиня робила це вже не вперше: спочатку Ліман проганяв її копанами, потім палицею, але цього разу не витримав, сходив додому по рушницю й пристрелив кнура.



Виявилося, що худобина належить місцевому ірландцеві на ім'я Чарльз Гріффін. Проблема полягала в тому, що обидва фермери були громадянами різних держав. Коли пересічний сільський конфлікт переріс у скандал, обидва чоловіки пішли просити про допомогу представників своєї влади. І ті відреагували на інцидент зі свинею несподівано бурхливо.

Американці висадили на острові чотириста солдатів. Британці не відставали й відправили п'ять кораблів із двома тисячами вояків на борту. Губернатор британської колонії наказав контрадміралу Роберту Бейнесу розпочати військові дії, якщо американці не залишать територію. На щастя, офіцер не послухався керівництва й тим самим урятував країну від війни. Солдати США та Британії дні безперервно розважалися тим, що обзивали одне одного, але чітко виконували наказ не відкривати вогонь першими.



Британські війська на острові Сан-Хуан

Коли про війну через паршиву свиню дізналися в Лондоні та Вашингтоні, там схопилися за голови й пішли на перемир'я. Для запобігання конфлікту залучили нейтральних третейських суддів на чолі з імператором Німеччини Вільгельмом I, який вирішив суперечку через кнура на користь США — острови дісталися їм.

Війна через псину



Схожа, але трагічніша історія сталася на кордоні Греції та Болгарії 1925 року. Тільки почалося все не зі свині, а з бродячого паршивого пса, який вирішив утекти через кордон.

Стосунки між країнами тоді були вкрай напруженими: у Першій світовій вони воювали по різні боки, до того ж кожна мала територіальні претензії. Крім того, на території Болгарії значного поширення набули партизанські антигрецькі групи. Одна з таких груп фактично захопила владу в районі прикордонного міста Петрич. Це була держава в державі, прикордонною територією розпоряджалася «Внутрішня македонська революційна організація». Саме тут і стався конфлікт.



18 жовтня в одного з грецьких прикордонників утік підгодований пес. Причому побіг цей дурник не абикуди, а через кордон. Солдат вирушив шукати свою псину і просто на лінії кордону був застрелений патрульними з Петрича. Коли про це дізнався офіцер грецької застави, він вирушив з'ясовувати обставини, але його також убили на місці. Повідомлялося й про інші сутички, проте обидві сторони й досі перекладають провину одна на одну.



Грецька армія

Історія вийшла неприємна. Греція вимагала офіційних вибачень і компенсації для родин загиблих. Болгарія так і не відповіла за надані їй 48 годин, і грецькі війська вторглися в околиці Петрича. Кілька прикордонних сіл було захоплено, а сам город уже майже взяли з боєм. На щастя, втрутилася Ліга Націй (прообраз тогочасної ООН), і війну зупинили. Причому тепер Греція була зобов'язана виплатити компенсацію за незручності та 50 загиблих болгар.

Псину, наскільки відомо, так і не знайшли. Напевно, злякалася канонади й утекла з кінцями.

Футбольна війна



Якось ми вже розповідали про один із найбезглуздіших конфліктів в історії — «Футбольну війну» між Сальвадором і Гондурасом. Тоді через програш у футбольному матчі загинули тисячі людей, а обидві країни поринули в затяжну кризу.

У 1970 році збірні з футболу Сальвадору та Гондурасу намагалися пробитися до фіналу чемпіонату світу, і спортивний азарт підігрівався давньою неприязню двох держав. Вилилося все в ганебну історію: перемога Сальвадору на власному полі призвела до того, що місцеві жителі, повіривши у свої сили, спочатку почали масово бити гондурасців, а згодом і зовсім напали на сусідів із досить туманними вимогами.



Безпосередньо війна почалася з перетину сальвадорськими літаками повітряного простору сусіда, а закінчилася побоїщем, знищеною інфраструктурою обох країн і втручанням сусідніх держав, які пообіцяли Сальвадору таку економічну блокаду, що він ніколи не оговтається.



До речі, саме «Футбольна війна» стала останнім військовим конфліктом, у якому активно використовувалися літаки часів Другої світової. Країни були не дуже заможними, тому змушені були скуповувати непотріб, на якому пілоти інших країн просто боялися літати.