Страшенно незручне взуття середньовічних жінок (16 фото)

У Європі в XIV–XVII століттях було поширене жіноче взуття на дуже товстій підошві — чопіни, цокколі або п'янелле. Вважається, що його створили у Венеції, частково під впливом схожого взуття із Середньої Азії. Платформи виготовляли з корка або дерева; у висоту вони сягали 50 сантиметрів, а за іншими джерелами — навіть 1 метра (39 дюймів).







Таке взуття дозволяло підкреслити свій статус і не заплямити сукню й ноги в багнюці та міських нечистотах. Його носили як дворянки, так і простолюдинки.





Часом таке взуття було екстравагантним і дорогим. Його робили з дерева й обтягували тонким шовком або оксамитом, а іноді прикрашали срібним мереживом, дорогоцінним камінням і шовковими китицями.



Узувати таке взуття й ходити в ньому було незручно, тому заможних жінок підтримували служниці.



У Венеції ці черевики називали «цокколі» — за звуком, який вони видавали під час ходьби.



Католицька церква вважала це взуття розпусним і нечестивим. Тепер слово zoccola (іменник жіночого роду, утворений від zoccolo — «дерев'яний черевик») в італійському сленгу вживається у значенні «повія».



В Іспанії цокколі були зручним, найчастіше сільським взуттям, яке рятувало від калюж і багнюки. Називалися вони chapín (це також імітація звуку, що виникав під час ходьби). Оскільки в англійську мову це взуття потрапило під назвою chopine, іспанці стверджують, що взуття на платформі вигадали саме вони.



Як і цокколі, чопіни робили з дерева або шкіри, але носили їх і чоловіки, і жінки. У кожному окремому регіоні вони мали свої особливості, різьблені прикраси, форму носка й місцеві назви. Наприклад, у Кантабрії їх називали «альбарка» (albarca) — альбарки тут носять донині.



У Німеччині чопіни називали Dreckschuhe — «взуття для багнюки».



Мода на чопіни охопила й Англію. Якщо англійська наречена додавала собі зросту чопінами й наречений дізнавався про це лише після весілля, то в разі незадоволення він міг відмовитися від такого шлюбу.



Сандалі на платформі використовували і в Туреччині, і в Марокко — спочатку лише як лазневе взуття, а згодом східні дами почали носити їх на вулиці в негоду, як і європейки.



Картина Вітторе Карпаччо «Дві дами». Джон Рескін був упевнений, що Карпаччо писав портрет цих жінок на замовлення й знайшов спосіб показати своє ставлення до них:

«Щоб висловити загалом сатиричний задум, у кутку розміщено пару жіночих туфель, які були найвульгарнішим і найабсурднішим засобом вираження жіночої гордині у XV та наступних століттях».



Жан-Етьєн Ліотар — «Дві туркені».



Взуття на платформі — шкіряній, дерев'яній, металевій — слугувало людям кілька століть і вийшло з моди лише в XVII столітті, коли його заступили підбори. Вважається, що у Венеції носити чопіни заборонили після того, як з них упала вагітна жінка й утратила дитину.



Жан-Леон Жером — «Лазня».



У XX столітті завдяки дизайнеру Сальваторе Феррагамо взуття на платформі знову увійшло в моду. Оригінальні чопіни тепер збереглися лише в кількох музеях.