З торговки апельсинами — в королівські фаворитки: історія Нелл Гвін, яку любив увесь Лондон (15 фото)

Вона виросла в борделі, торгувала апельсинами в театрі та одного разу заплатила за вечерю самого англійського короля — бо в того забракло грошей. Нелл Гвін прожила 37 років, стала фавориткою Карла II і єдиною в англійській історії королівською коханкою, яку народ не ненавидів, а обожнював.





Дитинство при борделі

Елінор Гвін народилася 2 лютого 1650 року — імовірно, в Герефорді, хоча виросла в лондонському Ковент-Гардені. Точне місце народження історики досі не з'ясували: на цей статус претендують Лондон, Герефорд і навіть Оксфорд. Відомий лише час: гороскоп, складений для Нелл пізніше, вказує на суботу, 2 лютого 1650 року, шосту годину ранку. Батько, валлійський військовий капітан, згинув у борговій в'язниці в Оксфорді, коли Нелл була ще зовсім малою. Мати, яку сусіди кликали «мадам Гвін», тримала бордель і безпробудно пила.



Ковент-Гарден XVII століття — район, де Нелл провела дитинство і почала свій шлях нагору

Нелл та її старша сестра Роуз із дитинства прислуговували в материнському закладі — розносили гостям бренді та прибирали кімнати. На вулицях Ковент-Гардена Нелл торгувала оселедцем, устрицями та ріпою. Жила родина в Coal Yard Alley — нетряному провулку неподалік Друрі-Лейн. У 1679 році мати Нелл потоне у ставку в Челсі: впаде нетверезою у воду й не зможе вибратися.





Нелл Гвін. Портрет пензля Пітера Лелі, близько 1675 року

Коли Нелл було близько 12 років, у її житті з'явився чоловік на ім'я Дункан. Він винайняв їй окрему кімнату в таверні на Мейпол-Еллі та влаштував на роботу — продавати апельсини у щойно відкритому Королівському театрі на Бріджес-стріт. Згодом цей театр стане знаменитим Друрі-Лейн.

Апельсинова дівчина

У 1660-х роках апельсин у Лондоні вважався делікатесом. «Апельсинові дівчата» продавали їх просто в залі по 6 пенсів за штуку. Але торгівля фруктами була лише частиною роботи. Дівчата також передавали записки від заможних чоловіків із зали акторкам за лаштунки — і саме так Нелл потрапила в поле зору керівництва театру.

Роботу Нелл отримала завдяки Мері Меґґс — колишній повії на прізвисько «Апельсинова Молл», подрузі матері. Та мала ліцензію на торгівлю «апельсинами, лимонами, фруктами, солодощами та всілякими кондитерськими виробами» всередині театру. Молл найняла Нелл разом із сестрою Роуз.



Театр Друрі-Лейн. Тут Нелл починала з кошиком апельсинів, а стала зіркою сцени

Нелл швидко вирізнилася з-поміж інших розносниць. Рудувато-каштанове волосся, карі очі, обличчя у формі серця — і, головне, гострий язик. Вона не просто продавала апельсини, а супроводжувала кожну покупку дотепом. До театру регулярно навідувався сам король Карл II — отже, і весь вищий світ Лондона. Для дівчиська з нетрів Coal Yard Alley це був шанс.

Провідний актор трупи Чарльз Гарт помітив харизму дівчини й узяв її під своє крило. Директор трупи Томас Кілліґру заснував при театрі акторську школу — і Нелл потрапила до неї. Менш ніж через рік після того, як вона вперше переступила поріг театру з кошиком фруктів, Нелл вийшла на сцену.

Зірка Реставрації

Нелл не вміла читати — ролі їй читали вголос, а вона запам'ятовувала. Усе життя вона підписувала листи невправно виведеними ініціалами «E.G.» — писав за неї завжди хтось інший. Гарт навчав її акторської майстерності, комік Джон Лейсі — танців. У березні 1665 року Нелл дебютувала в п'єсі Джона Драйдена «Індійський імператор», зігравши доньку Монтесуми. Піпс, який подивився цю виставу пізніше, визнав її в трагічній ролі непереконливою. Проте це не мало значення: справжнім покликанням Нелл була комедія.

3 квітня 1665 року Семюел Піпс — посадовець і автор знаменитих щоденників про життя лондонців — занотував, що в Королівському театрі був присутній король із фавориткою Барбарою Вільєрс, а поруч у залі сиділа «pretty, witty Nell» — «вродлива й дотепна Нелл». Лише ім'я, без прізвища: отже, її вже знали всі.



Нелл Гвін в образі Купідона. Копію цієї гравюри Семюел Піпс тримав у себе вдома

До 1667 року Нелл стала провідною комедійною акторкою трупи. Джон Драйден писав п'єси спеціально під її обдарування — комедії, де вона втілювала гостру на язик незалежну героїню. Піпс, переглянувши її гру в драйденівській «Таємній любові», записав, що такого виконання комічної ролі не бачив у житті жодного разу — ані від чоловіка, ані від жінки. Квитки на вистави з Нелл розліталися вмить.

Три Чарльзи

До короля Нелл мала двох коханців з однаковим ім'ям. Перший — Чарльз Гарт, її наставник і партнер по сцені. Другий — аристократ Чарльз Секвілл, лорд Бакгерст: улітку 1667 року вони вирушили разом до Епсома. Коли 1668 року в її житті з'явився сам король Карл II, Нелл дотепно охрестила його «Карлом Третім».



Карл II. «Веселий король» — життєрадісний і вельми велелюбний, який визнав батьківство 14 позашлюбних дітей

Знайомство відбулося у квітні 1668 року в театрі Лінкольнс-Інн-Філдс. Нелл була в залі — не на сцені. Йшла п'єса Джорджа Етеріджа «Вона б хотіла, якби могла». Король опинився в сусідній ложі та більше фліртував із рудою акторкою, ніж стежив за дією. Після вистави Карл запросив її на вечерю разом зі своїм братом Яковом. Коли принесли рахунок, з'ясувалося, що в короля та принца немає із собою грошей. Нелл заплатила сама. Лише уявіть — донька утримувачки борделю оплачувала вечерю королю Англії.



Нелл Гвін. Портрет приписують Ґотфріду Кнеллеру

Карла II у народі називали «веселим королем». Він обожнював театр, полювання та жінок — і не надто приховував жодну зі своїх пристрастей. Серед його численних фавориток Нелл посідала особливе місце: вона ніколи нічого не вимагала для себе, не втручалася в політику й не мучила його сценами ревнощів. Історики зазначають, що саме ця невибагливість робила її незамінною.

«Я — протестантська повія»

Головною суперницею Нелл при дворі стала Луїза де Керуаль — французька аристократка, яку Людовік XIV фактично відрядив до Лондона шпигувати за англійським королем. Луїза була пихатою, жадібною до влади та сповідувала католицизм — що в протестантській Англії саме по собі було приводом для ненависті. Народ таврував її французькою шпигункою і відверто зневажав.



Луїза де Керуаль, герцогиня Портсмутська. Її ненавиділи як французьку шпигунку й католичку

Нелл і Луїзу єднало лише одне: обидві були фаворитками одного й того ж короля. В усьому іншому — цілковиті протилежності. Нелл вигадувала для Луїзи образливі прізвиська, та відповідала тим самим. Вони змагалися за звання «першої» фаворитки, часом сідали за один стіл — пристойності все ж дотримувалися.



Двір Карла II доби Реставрації — безтурботний, розпусний і сповнений інтриг

Найвідоміший епізод їхнього протистояння стався, коли Нелл їхала в кареті й натрапила на розлючений натовп, який оточив екіпаж. Люди вирішили, що всередині ненависна католичка Луїза. Нелл висунулася з вікна й гукнула: «Заспокойтеся, добрі люди! Я — протестантська повія!» — натякаючи, що де Керуаль повія-католичка. Натовп зайшовся сміхом і розійшовся. Фраза увійшла до всіх англійських збірок афоризмів.

Мати королівських дітей

8 травня 1670 року Нелл народила сина. Назвали його Чарльзом — на честь батька. Гвін продовжувала грати в театрі навіть після народження дитини. Останній сезон відбувся у 1671 році — вона пішла зі сцени на піку слави. Ще одна причина: Нелл знову була при надії. 25 грудня 1671 року народився другий син, Джеймс.

Карл подарував Нелл маєток № 79 на Пелл-Мелл — у самісінькому центрі Лондона. У домі постійно було велелюдно: картярські ігри, розмови про мистецтво, вечері з гостями. У спальні господині стояло ліжко з рамою з чистого срібла — його прикрашали литі фігури орлів, херувимів і самого короля.



Пелл-Мелл, Лондон. Гравюра 1763 року. Маєток Нелл стояв тут починаючи з 1671 року

Єдине, про що Нелл просила Карла особисто, — титули для синів. У 1676 році старший Чарльз отримав титули барона Геддінгтона та графа Берфорда, а згодом — герцога Сент-Олбанс. Сама Нелл до кінця життя залишалася ніким за мірками двору — але її син став пером Англії. Молодший Джеймс помер у 1680 році у віці 8 років — його відправили на навчання до Франції, звідки він так і не повернувся.



Нелл Гвін. Портрет пензля Симона Верелста

Є ще одна історія, про яку в Лондоні пам'ятають і донині. За переказами, саме Нелл переконала Карла II заснувати 1682 року Королівський шпиталь у Челсі — притулок для літніх та покалічених солдатів. Документальних підтверджень цьому немає, проте легенда живе. І це саме по собі свідчить про те, як сприймали Нелл за життя: як людину, здатну достукатися до короля заради тих, хто не мав ані влади, ані голосу.

«Не дай померти з голоду бідолашній Неллі»

Карл II помер 6 лютого 1685 року. На смертному одрі він узяв із брата Якова слово: «Не дай померти з голоду бідолашній Неллі». Яків, який став королем Яковом II, дотримав слова — сплатив борги Нелл і призначив їй пенсію £1 500 на рік. За теперішніми мірками це приблизно £150 000 щороку.

Нелл пережила Карла менш ніж на три роки. У березні 1687 року її розбив перший удар — апоплексія та однобічний параліч. У травні — другий, після якого вона вже не підводилася з ліжка у своєму будинку на Пелл-Мелл. 14 листопада 1687 року Нелл Гвін померла. Їй було 37 років.



Борги, яких устигла наробити Нелл Гвін, покрив Яків II — на прохання померлого брата

Заповіт Нелл вразив Лондон. Вона залишила £50 на щорічний викуп боржників із тюрем — щороку на Різдво, та £100 біднякам парафії Сент-Мартін-ін-зе-Філдс. Її батько помер у такій в'язниці. Вона про це не забула.

Похорон і народна любов крізь віки

17 листопада 1687 року Нелл відспівували в церкві Сент-Мартін-ін-зе-Філдс біля Трафальгарської площі. Прощальне слово виголосив Томас Тенісон — настоятель храму, який за життя Нелл допомагав їй робити анонімні пожертви. За кілька років він стане архієпископом Кентерберійським. Попрощатися з Нелл прийшли юрби простих лондонців — церква була заповнена вщерть, а надворі стояли ще сотні людей.



Церква Сент-Мартін-ін-зе-Філдс. Тут прощалися з Нелл Гвін — прийшло стільки люду, що церква не змогла вмістити всіх

Через нащадків сина Чарльза — герцогів Сент-Олбанс — Нелл Гвін стала прямою предкинею Саманти Кемерон, дружини прем'єр-міністра Великої Британії Девіда Кемерона. У 1937 році в Челсі звели багатоповерховий житловий будинок Nell Gwynn House — над входом розташована її статуя з кавалер-кінг-чарльз-спанієлем біля ніг: це порода улюблених собак Карла II. На Слоун-сквер з 1953 року стоїть фонтан Венери роботи Гілберта Ледварда — біля його підніжжя зображені Карл II і Нелл.



Паб «Нелл Гвін» поблизу Ковент-Гардена — у районі, де вона провела дитинство і почала свій шлях нагору

І досі в англійській столиці працює паб, названий на її честь. Він розташований у Ковент-Гардені — саме там, де вона виросла. А Нелл Гвін — майже 3,5 століття потому — залишається історією, яку Лондон не втомлюється переповідати.

Образ, що продовжує жити

У 1934 році на екрани вийшов фільм «Нелл Ґвінн» з Анною Ніґл у головній ролі — режисер Герберт Вілкокс зняв його спеціально для своєї майбутньої дружини. Стрічка спровокувала скандал серед американських цензорів через надто точне дотримання історичних фактів. Нелл Гвін втілили на екрані понад десяток акторок — від Мері Пікфорд у 1915 році до Емми Пірсон у серіалі 2003 року. Цей образ не відпускає.



Кадр із фільму «Нелл Ґвінн» (1934). Роль зіграла Анна Ніґл — фільм викликав скандал серед американських цензорів

Нелл Гвін прожила лише 37 років — менше, ніж багатьом потрібно, аби знайти своє місце в житті. Вона починала з кошика апельсинів і нетряного провулка, а закінчила у маєтку зі срібним ліжком, з королем біля своїх ніг і прихильністю всього Лондона. Не тому, що була хитрішою чи розважливішою за інших. А тому, що ніколи не вдавала з себе когось іншого.

Інші фаворитки домагалися титулів, маєтностей і політичного впливу. Нелл попросила лише про одне — щоб її сини не залишилися безіменними. Коли Карл помирав, він думав не про державу і не про спадкоємця. Він думав про неї. А як вважаєте ви: Нелл була винятком чи просто єдиною, хто не приховував, ким був насправді?