Ведмежий кускус: дивна суміш єнота та лінивця з Індонезії (9 фото)

А хто такі кускуси — велика таємниця! Ні, серйозно, навіть про існування ведмежих кускусів майже ніхто не знає, не кажучи вже про їхній спосіб життя. А це ж не якісь там мишки чи пацючки, а цілком солідні звірі завбільшки з єнота!





І почнімо з того, що кускус — неабиякий ошуканець. Мало того, що він не має жодного стосунку до крупи, так ще й «ведмежий» у назві виду радше спантеличує, ніж натякає на його спосіб життя. Попри певну зовнішню схожість, ці тварини кардинально відрізняються одна від одної. Та що там казати, еволюційно ведмеді значно ближчі до китів і слонів, ніж до цих маленьких кремезних і коротколапих істот!



Ані кускус, ані ведмідь... Та ще й на брехунця зовсім не схожий, ви лишень погляньте на цю милу мордочку!

Адже ведмежий кускус — це сумчаста тварина. І, як і решта сумчастих, вони народжують потомство вкрай недоношеним, після чого «доводять до кондиції» у сумках на животі. Їхні шляхи з плацентарними ссавцями — зокрема й з нами — розійшлися приблизно 180 мільйонів років тому, коли динозаври на повну правили планетою, а птахів іще не існувало.





Такий крихітний, із сумки ще не виліз. А погляд — як у дорослого.



Мааам! Я зараз упаду! Ну мааам, ну постій!

А от своєю поведінкою кускуси понад усе нагадують лінивців. Вони дещо рухливіші й активніші, ніж справжні лінивці, та все ж це чи не найповільніші сумчасті на планеті. Їхній метаболізм дуже уповільнений — температура тіла кускусів становить лише 34-35 °C за маси тіла до 7 кілограмів. Плацентарні ссавці аналогічного розміру — наприклад, коти чи кролики — куди «гарячіші», температура їхнього тіла тримається в районі 39-40 °C.



Як на мене, кускуси значно більше схожі на лемурів, аніж на ведмедів.



Ого, це ж листя, моя улюблена їжа! Як вони здогадалися?

Та й раціон у них схожий на меню лінивців. Ці мешканці лісів Сулавесі (Індонезія) харчуються винятково листям шовковиці й проводять за трапезою лише кілька годин на день. Ще 18-20 годин вони просто дрихнуть, перетравлюючи низькокалорійну та грубу зелень, а решту часу витрачають на догляд за хутром і на щось схоже на соціальне життя.



Дріботить від одного дерева, де він спав, до іншого. На якому спатиме далі.

Ведмежі кускуси не є територіальними чи надто товариськими створіннями, але все ж намагаються триматися невеликими групками й бодай раз на день збираються разом для ігор та вичісування хутра одне одному. На ці пустощі та розваги в них іде в середньому 0,6% доби — приблизно 8,5 хвилин. Нечувана розкіш!



Кускуси — майстри дивовижних поз. Певен, фотографи їх обожнюють.

Але справедливості заради варто зауважити, що цей час не охоплює шлюбних ігор. Хоча вони взагалі ні в яку статистику не потрапляють, адже ми навіть достеменно не знаємо, чи є вони взагалі. Здається, кускуси подають особливі сигнали й дуже зворушливо обвиваються хвостиками перед паруванням, проте спостережень за ними було замало, аби стверджувати напевно. Усе ж Індонезія — доволі бідний регіон, і на дослідження маленьких сумчастих ведмедиків там банально бракує коштів.



Мама-кускус та її кускусеня. Обоє мешкають у зоопарку Вроцлава, Польща.

А тим часом ці самі ведмедики потихеньку вимирають. Причина вимирання до зубного скреготу банальна — знищення природного ареалу. Люди вирубують ліси, орють поля й вирощують там їжу. Але для себе, а не для кускусів. Тваринам же доводиться тулитися в лісових масивах, площа яких невпинно скорочується.