Заєць: щоб вижити — ламає кістки. Свої та чужі (14 фото)

Доросла людина, зустрівши зайця в полі, навіть і не подумает, що ця істота може зламати її з одного удару.





І дарма. Бо заєць, якщо розібратися, — це півтора-два кілограми м'язів задніх ніг із міцними кігтями, які сидять на скелеті, виточеному еволюцією під феноменальну потужність. Мисливці, ветеринари та власники великих декоративних кроликів знають: удар задніми лапами у зайцеподібних — це не жарти. Кігті на задніх лапах довгі й міцні, і заєць б'є ними зверху вниз, коротко та з неймовірним для його розміру прискоренням. Такий удар залишає на руці борозну аж до м'яса, а собаці, який підліз не під тим кутом, може розпороти черево. У мисливській літературі описано випадки, коли поранена тварина, упіймана живцем, роздирала людині передпліччя або, вириваючись, ламала собі хребет — настільки велика сила цих ніг відносно власного тіла.



Задня лапка в складеному стані.

То чому ж він боягуз? Річ у тім, що «боягуз» у людському розумінні — це той, хто міг би битися, але не став. Заєць ніколи не міг. Він перебуває на самому низу харчового ланцюга помірних широт: його їдять лисиці, вовки, рисі, бродячі собаки, яструби-великі, пугачі, куниці, і це лише основні хижаки. У такому становищі сміливість не просто марна — вона смертельна. Еволюція вкладалася в нього як у транспортний засіб. Русак на прямій розганяється приблизно до шістдесяти кілометрів на годину і тримає цю швидкість не ривком, а довго. Серце відносно тіла у нього дуже велике, кров насичена киснем краще, ніж у більшості звірів його розміру. Але головне навіть не у швидкості. Головне в тому, що заєць — тварина бездомна.





Мій дім там, куди дме вітер!

Ось факт, який руйнує дитячі уявлення: заєць не живе в норі. Ані русак, ані біляк нір не риють і чужими зазвичай не користуються. Усе життя, взимку й улітку, в дощ і в тридцятиградусний мороз, заєць проводить просто неба. Його житло називається лежка, і це просто ямка у снігу, в траві чи під кущем, вилежана тілом. Він лягає у неї, притискає вуха до спини, підгортає лапи та перетворюється на грудку землі. Більше в нього нічого немає. Немає нори, куди можна заховати малят, немає запасів, немає схованки від хуртовини.



Якщо честно, то дуже затишненько )

Звідси й уся його біологія. Якщо немає стін, єдиний захист — бути непомітним і вміти зникати. Перед тим як лягти, заєць робить те, що мисливці називають «здвоюванням» і «зкидками»: він повертається власним слідом назад, а потім стрибає далеко вбік, обриваючи ланцюжок слідів. Лисиця йде слідом, упирається в місце, де він урвався, і губиться. Заєць що, телепортувався? Іншими словами, заєць не бігає від страху. Він професійно працює зі слідом, вітром і ландшафтом.



Страшний сон для будь-якої лисиці.

Очі в зайця розташовані з боків голови та високо, тож поле зору в нього майже кругове: він бачить, що відбувається позаду, не повертаючи голови. Плата за це — сліпа пляма просто перед мордою. Те, що в зайця під носом, він не бачить і розпізнає вусами й запахом. Це, до речі, пояснює кумедну деталь: заєць може не помітити нерухому людину за два кроки перед собою і наразитися майже впритул. Вуха працюють і як локатор, і як радіатор. Улітку через них скидається зайве тепло, взимку заєць притискає їх до спини й зменшує тепловіддачу. Тому що північніше живе звір, то коротші в нього вуха: у лісового біляка вони помітно менші, ніж у русака.



Біляк.



Русак.

Зайченята народжуються такими, якими не народжується майже ніхто з наших дрібних звірів: зрячими, вкритими хутром і здатними бігати майже одразу. Це прямий наслідок бездомності — ховати голих сліпих малят ніде, а отже, діти мають уміти ховатися самі. Мати не сидить із виводком. Вона розводить зайченят у різні місця, щоб хижак, знайшовши одного, не знайшов усіх, і приходить годувати приблизно раз на добу, іноді рідше. Годування триває лічені хвилини. Весь інший час зайченя лежить нерухомо, майже без запаху, і чекає.



Зайченята-біляки в жаху від того, у якому світі їм доведеться жити...

Працює це тому, що заяче молоко — одне з найжирніших серед наземних звірів, густе, як вершки. Одне коротке годування дає стільки ж, скільки цуценяті дала б ціла ніч біля матері. Звідси й головне народне хибне уявлення: знайдене в траві зайченя майже ніколи не покинуте. Воно саме там, де мати його залишила, і вона повернеться вночі. Підібрати його — означає вбити.



Зайченята-русаки сидять в окопі.

Навесні, у березні, поля навколо сіл перетворюються на арену. Русаки збираються групами, ганяються один за одним по колу, стрибають, б'ють лапами по землі — «барабанять», подаючи сигнал, який чутно на чималій відстані. І, нарешті, стають на задні ноги й починають лупцювати один одного передніми, мов справжні боксери.



Гусари, мовчати!

Тривалий час вважалося, що це б'ються самці за самку. Спостереження показали дещо цікавіше: дуже часто боксує самка, відбиваючись від нав'язливого кавалера. Вона перевіряє його та відшиває, і якщо той не йде, дістає по морді всерйоз. А ще самка здатна завагітніти, вже будучи вагітною! Нове запліднення відбувається до того, як вона народить попередній виводок.



На цьому фото вагітна мама намагається відшити чергового залицяльника.

Русак і біляк живуть поруч, але по-різному. Біляк — лісовий, узимку він біліє повністю, крім чорних кінчиків вух, а лапи в нього широкі, опушені, мов снігоступи: пухким снігом він іде там, де лисиця провалюється. Русак — польовий, узимку лише трохи світлішає, залишається буруватим і тримається відкритих місць, узбіч, околиць сіл, городів. Линяння в обох запускається не морозом, а тривалістю світлового дня. Саме тому в безсніжний грудень, які тепер трапляються дедалі частіше, біляк стоїть на чорній землі ідеально білим і помітним за кілометр.



Тренуємо зір і рахуємо кількість біляків.

Узимку заєць їсть кору, гілки, пагони, і це важка, майже неїстівна їжа. Щоб витягнути з неї хоч щось, частину посліду він з'їдає. Пропускаючи його через себе вдруге, заєць добирає вітаміни та білок. Без цього він узимку не вижив би. І ще: заєць — не гризун. Він належить до окремого ряду зайцеподібних, і головну відмінність видно в роті — за верхніми різцями у нього захована друга пара маленьких зубів, якої немає в жодної миші.



Що ж, це майже динозавр... Тут добре видно другу пару зубів на верхній щелепі.

Є в зайця одна особливість, про яку краще знати заздалегідь, бо зустріч із нею запам'ятовується надовго. Зазвичай він мовчить. Але впійманий або важко поранений заєць кричить, і крик цей високий, пронизливий і настільки схожий на плач дитини, що від нього аж мороз іде поза шкірою. Ймовірно, це остання зброя: різкий крик може змусити хижака на частку секунди розтиснути хватку.



ПОВЕРНІТЬ МОРКВУ ЗА АКЦІЄЮ!!!

Одне слово, заєць крутий. Він міг би зменшитися до розмірів миші й забитися в нори, але не зробив цього. Він обрав життя просто неба, сповнене небезпек і пригод. І як після цього назвати його боягузом?