«Ви божевільні!»: родина з двома малюками вирушила із Сіднея до Парижа на моторолері (36 фото)

У 1956 році француз Гі Монтен посадив дружину й двох малюків у саморобну будку на триколісному моторолері. Мета була одна — дістатися із Сіднея до Парижа. Моторолер розганявся щонайбільше до 40 км/год. Попереду на них чекали австралійська пустеля, індійські мусони, іранські піски й турецькі сніги. У кожній країні родині торочили, що це безумство. Розповідаємо всю історію — від аварії в австралійській глушині до ночівлі в паризькому Булонському лісі.





Родина Монтен жила в Сіднеї. Батько Гі був французом, а мати Беріл — англійкою з курортного містечка Маргіт на південному сході Англії. Синові Шарлю виповнилося 4 роки, доньці Івонн — лише 2. Якось подружжя вирішило вирушити до Європи власним ходом, причому не автомобілем, а моторолером.

«Торохтійка підвищеного комфорту»

Гі вибрав незвичний транспорт. Це була італійська Lambretta FD 150 — триколісний вантажний моторолер. На заводі його називали Furgoncino, або просто «фургончик». Попереду розташовувалося місце водія, а позаду — вантажний кузов. Зазвичай такі машинки розвозили крам для дрібних крамарів та майстерень.



Триколісний моторолер Lambretta створювався для розвезення товарів, а не для мандрівки через пів світу





Будку Гі змайстрував власноруч: каркас із водостійкої фанери, зверху — брезент

Гі власноруч спорудив на кузові будку з морської фанери та брезенту. Всередині вільно поміщалися четверо пасажирів і весь багаж. Уночі будка перетворювалася на спальню. Беріл охрестила цю конструкцію «штуковиною». Гі дав їй солідніше ім'я — «Торохтійка підвищеного комфорту» (французькою Le PutPut avec Grand Confort).



Удень будка слугувала салоном і багажником, а вночі — спальнею для чотирьох



Для двох малюків тісна будка на довгі місяці стала справжнім домом

Звісно, затишок тут був вельми умовним. Двигун об'ємом 150 кубічних сантиметрів розганяв завантажену «торохтійку» щонайбільше до 40 км/год. Натомість маршрут родина позначила великими літерами: «Сідней — Париж».



Табличка «Сідней — Париж» пояснювала перехожим усе без перекладу



Карта на борту показувала маршрут, а наліпки — пройдені країни

З часом борт моторолера вкрився наліпками, наче стара валіза мандрівника. Поруч Гі прикріпив карту маршруту, тож кожен зустрічний одразу розумів, звідки й куди прямують ці незвичайні мандрівники.

Яма, пиво й мисливці на зайців

Перший відрізок шляху пролягав через усю Австралію — від Сіднея до Перта. Це майже 4 тисячі кілометрів, причому близько 2,5 тисячі з них випали на пустелю. У глибинці доріг із твердим покриттям майже не було: лише ґрунт, курява та поодинокі поселення.



Шлях через Австралію — майже 4 тисячі км, з них близько 2,5 тисячі пустелею

Саме там сталася єдина серйозна аварія за всю поїздку. Місцеві дорожні робітники пригостили Гі холодним пивом. Незабаром після цього він не помітив величезної ями, яку ті ж робітники викопали просто посеред дороги, і моторолер полетів просто туди. На щастя, люди не постраждали. Натомість задня підвіска погнулася, а обидва колеса зазнали пошкоджень.



Гі лагодив «торохтійку» сам, а діти були його незмінними помічниками й глядачами



Ремонт на узбіччі став для родини звичною справою

Витягти транспорт допомогли місцеві мисливці на зайців. Запчастини довелося чекати здалеку: завод Lambretta надіслав нову підвіску прямісінько з Італії до Австралії. Зрештою сім'я дісталася Перта, а 12 березня 1956 року Монтени разом із моторолером зійшли на борт лайнера «Оронсей».



Після аварії підвіску для моторолера прислали безпосередньо з італійського заводу

Згодом Гі зізнавався: у Сіднеї ніхто не вірив, що вони доїдуть бодай до Перта. І це був лише перший пункт у їхньому довгому списку скептиків. Надалі тих, хто сумнівався, ставало тільки більше.

Цейлон, Бомбей і Брама до Індії

Лайнер доправив родину в Коломбо — столицю Цейлону (саме так тоді називалася Шрі-Ланка). Там Монтени провели близько місяця, а потім знову сіли на корабель і відпливли до Бомбея, нинішнього Мумбая.



Через Індійський океан «торохтійка» пливла на палубі поруч із господарями

У Бомбеї розпочався головний сухопутний етап подорожі. Родина сфотографувалася біля Брами до Індії — грандіозної арки на набережній, зведеної на честь візиту британського короля Георга V та остаточно добудованої у 1924 році.



Триколісна «домівка» на кожній площі збирала натовп допитливих

Гі заздалегідь з'ясував сезон мусонів і розрахував маршрут так, щоб проскочити між зливами. На Індію він заклав шість тижнів. Утім, цим планам дуже швидко настав край.

Чотири місяці в полоні мусону

Мусон усе ж наздогнав мандрівників. Дороги розмило, тож їхати далі було просто неможливо. Як наслідок, родина застрягла в Індії на понад чотири місяці.



В Індії мандрівників зустрічали з цікавістю та щирою гостинністю



Перечекати зливи родині допомагали місцеві жителі, які давали їм прихисток

На поміч прийшли місцеві: індійці надавали Монтенам дах над головою та ділилися їжею. Згодом Гі напише, що тривалі зупинки ставалися зовсім не через проблеми з технікою. «Це люди не відпускають нас», — ділився він.



Шість тижнів в Індії, запланованих Гі, перетворилися на чотири з гаком місяці



Монтени харчувалися здебільшого фруктами та вегетаріанськими стравами

Місцева газета навіть присвятила родині окрему замітку. Журналісти вирішили, що іноземці мають такий свіжий вигляд завдяки двом звичкам: щоденному купанню в Гангу та суворому вегетаріанству.



Шарлю та Івонн дорога замінила і дитсадок, і дитячий майданчик



Поки батьки чекали на поліпшення погоди, діти бавилися біля будки



Привал на траві: типовий день родини в дорозі

Діти тим часом звикали до кочового життя. Поки батьки чекали завершення дощів, Шарль та Івонн бавилися на траві біля будки, яка вже давно стала для них справжньою домівкою.

«Ви божевільні!»

Коли дощі вщухли, Монтени рушили до Пакистану. Водночас на кожному кроці їм повторювали одне й те саме. У Коломбо запевняли, що крізь мусон до Лахора не пробитися. У Лахорі переконували, що дістатися Кветти неможливо. А в Кветті родину взагалі вважали божевільною через намір перетнути Персію — так європейці за старою звичкою називали Іран.



У Кветті мандрівників відмовляли від поїздки через пустелі Персії



На швидкості 40 км/год шлях пустелею розтягувався на тижні

Скептики помилялися лише частково. Відрізок від Кветти до іранського Мешхеда тягнувся майже на 3 тисячі кілометрів через пустелю й забрав кілька тижнів. Увесь цей час родина харчувалася здебільшого сушеним козячим сиром та фруктами.



Від Кветти до Мешхеда сім'я їла майже виключно сушений козячий сир і фрукти



Ділянку довжиною майже 3 тисячі км Беріл потім називала найважчою

Саме цей відрізок Беріл згодом назвала найважчим. Гарячої ванни вона не бачила від самого Сіднея, і, за її словами, це дедалі дужче псувало їй настрій.



Гарячої ванни Беріл не бачила від самого Сіднея аж до Персії



Курява, спека й тіснота — проте вся родина незмінно разом

Утім, у Персії на них чекала маленька винагорода: уперше за багато місяців уся сім'я змогла як слід помитися в гарячій воді.

«І все-таки вона рухається!»

З Тегерана Гі надіслав листа на завод Lambretta, розпочавши його італійською крилатою фразою Eppur si muove. Це переінакшені слова Галілея: «І все-таки вона крутиться». Тільки Гі мав на увазі не Землю, а моторолер: «І все-таки вона рухається!»



Вказівник на Тебріз: найскладніші кілометри Азії вже позаду

«Найгірше позаду. Тепер ми точно знаємо: родина з чотирьох осіб може їсти, спати й подолати 15 тисяч кілометрів на „Ламбретті-фургончику“. Ми не божевільні. Навпаки, усі четверо в чудовій формі — і душевній, і фізичній. Ось побачите».

Гі наголосив і на іншій деталі. Понад пів року на цей відрізок пішло аж ніяк не через несправності. «Винними» виявилися гостинні люди, які ніяк не хотіли відпускати мандрівників. Далі він описав звичайний ранок у дорозі:

«Мотор муркоче, наче гепард, на свіжому ранковому повітрі. Діти нагодовані, вдягнені й сходили на горщик. Мама щойно знайшла татові загублені окуляри. Ми готові до сьогоднішніх 300 кілометрів…»



У вдалий день «торохтійка» долала близько 300 кілометрів



Хоч де зупинялися Монтени, навколо миттєво гуртувалися місцеві мешканці

Найскладніша частина шляху залишилася позаду, а попереду лежали Близький Схід і Європа. Щоправда, легкої прогулянки не вийшло й там.

Крізь сніги — до Європи

З Ірану маршрут проліг через Ірак, Сирію та Ліван до Туреччини. Далі були Греція, Югославія та Італія — батьківщина їхнього моторолера.



Гірські дороги давалися двигуну важко, проте «торохтійка» вперто повзла вперед



Кордон Туреччини: за плечима Азія, попереду — Європа

У Туреччині мандрівників зустріла зима. Подекуди снігові замети сягали метра заввишки, і Гі не раз доводилося власноруч штовхати навантажену будку засніженим шляхом.



Після азійської спеки родина потрапила у справжню зиму



Там, де мотору бракувало сили, «торохтійку» штовхав сам Гі

Випробувань не бракувало й окрім негоди. Усю родину знесилювала дизентерія. Двигун то перегрівався, то глухнув через воду в бензині, а шини раз у раз пробивалися.



Кожен новий дороговказ наближав родину до Франції



Під кожною європейською аркою родина позувала з незмінно гордим виглядом

Та все ж техніка жодного разу не підвела остаточно. Гі ремонтував її просто на узбіччі, після чого «торохтійка» знову вирушала в дорогу. Так, кілометр за кілометром, родина нарешті дісталася Франції.

Ночівля в Булонському лісі

Нарешті Монтени в'їхали до Парижа. Першу ніч у французькій столиці вони провели у своїй будці — просто в Булонському лісі, велетенському парку на околиці міста. За плечима залишилися 11 країн і близько 20 тисяч кілометрів шляху.

Сім'я підрахувала й витрати. Уся мандрівка обійшлася в 350 фунтів стерлінгів. З них 80 пішло на пальне, 200 — на їжу, ще 5 — на куртки й рукавички з козячої шкіри. Решта коштів була витрачена на ремонт, візи та квитки на пороми.



Уся подорож через 11 країн стала родині у 350 фунтів стерлінгів

Згодом Гі провідав рідних у містечку Каор на південному заході Франції, а Беріл тепло зустріли в рідному Маргіті. Британська газета Sunday Express навіть присвятила їй статтю під заголовком «Одна помада на подорож через пів світу».

Детальних записів про цю подорож збереглося небагато. Гі вів щоденник, але здебільшого для себе. Про решту відомо з тогочасних газетних публікацій за маршрутом руху та із сімейного фотоархіву.

Коли родина перетинала пів планети у фанерній будці, Шарлю було 4 роки, а Івонн — лише 2. Навряд чи діти запам'ятали всі подробиці. Проте в родини залишилася унікальна історія, якої не знайдеш у жодному стандартному туристичному маршруті.

А ви наважилися б вирушити в таку мандрівку з малими дітьми?