Темний бік смішного: як Робін Вільямс усе життя боровся з депресією та залежністю (15 фото)

Коли Робін Вільямс помер у серпні 2014 року, усім здавалося, що причина очевидна: депресія, багаторічна боротьба із залежністю, виснаження. Проте через три місяці розтин показав зовсім інше. У його мозку виявили дифузну деменцію з тільцями Леві — одну з найтяжчих форм нейродегенеративного захворювання. Лікарі зізналися: це був один із найгірших випадків у їхній практиці. А він увесь цей час ходив кабінетами, здавав аналізи й повторював: «Я просто хочу перезавантажити мозок».





Великий будинок, у якому нікого немає

Батько — Роберт Фіцджеральд Вільямс, віцепрезидент підрозділу Lincoln-Mercury компанії Ford, — більшість часу проводив у відрядженнях. Мати, колишня модель Лорі Маклорін, теж працювала. Маленький Робін зростав у 40-кімнатному маєтку на 20 акрах у передмісті Детройта, Блумфілд-Гіллс, — і його головним співрозмовником була домашня служниця.



Робін із матір'ю Лорі Маклорін. Перші жарти в його житті були призначені для неї — так він намагався привернути її увагу.

Сам він описував себе як тиху, сором'язливу дитину. Порятунком став гумор. Спочатку — щоб розсмішити матір. Згодом — щоб не почуватися чужинцем у школі. У Детройтській денній школі для хлопчиків він став президентом класу, займався боротьбою, чудово вчився — та все одно з нього кпинили через зайву вагу. У 1969 році однокласники проголосували за нього одразу в двох номінаціях випускного альбому: «Найсмішніший» і «Найменш вірогідно, що досягне успіху».





1965 рік, восьмий клас. Тихий огрядний школяр — до ролі, яка зробить його зіркою, залишається 13 років.

До Джульярдської школи в Нью-Йорку його прийняли у 1973 році — одним із двох студентів за програмою поглибленої підготовки. Другим виявився Крістофер Рів, майбутній «Супермен». Вони стали сусідами по кімнаті, а згодом — друзями на все життя.

«Він буквально годував мене, — згадував Вільямс, — бо я не мав грошей на їжу».

У Джульярді Рів навчався як забезпечений студент із Корнелла, а Вільямс — як хлопець із західного узбережжя, який вступив із звичайнісінького коледжу. Така несхожість їх тільки зближувала.



«Щасливі дні» (1974–1984): гостьова роль іншопланетянина Морка у 1978 році відкрила Вільямсу шлях на телебачення.

Джульярд Вільямс так і не закінчив — пішов достроково, не знайшовши спільної мови з жорсткою системою. Натомість відкрив для себе стендап. У клубах Сан-Франциско та Лос-Анджелеса він імпровізував із такою енергією, що публіка не встигала переводити подих. У 1978 році на кастингу серіалу «Щасливі дні» він спричинив фурор тим, що замість стільця сів на голову. Продюсер Ґеррі Маршалл підписав із ним контракт за чотири дні.

Морк, кокаїн і Голлівуд кінця 1970-х

Серіал «Морк і Мінді» вийшов у 1978 році й миттєво став хітом. Вільямс вигадував більшість реплік на ходу — сценаристи просто залишали в скриптах примітку «Морк імпровізує». Рейтинги злетіли до небес. Слава прийшла раніше, ніж він устиг збагнути, що з нею робити.



«Морк і Мінді» (1978–1982): роль іншопланетянина з планети Орк зробила Вільямса зіркою лише за один сезон.

Голлівуд кінця 1970-х тонув у кокаїновому тумані — це було не таємницею, а даністю. Вільямс легко влився у це середовище. Пізніше він пояснював:

«Кокаїн був для мене сховищем. У більшості людей він викликає збудження. Мене ж — гальмував».

Його бачили на майданчику «Морка і Мінді» після безсонних ночей. Режисер серіалу Говард Сторм згадував: той приходив на роботу, взагалі не лягавши спати.



Вільямс і Белуші. У березні 1982 року Робін виявився одним із останніх, хто бачив Джона живим.

Уночі 4 березня 1982 року Вільямс перебував у бунгало Джона Белуші в готелі Chateau Marmont у Лос-Анджелесі. Він пішов під ранок — за його словами, тому що був настільки п'яний, що ледь тримався на ногах. Наступного дня колега за серіалом «Морк» Пем Доубер повідомила йому про смерть Белуші: передозування кокаїном і героїном. Белуші було 33 роки.



Стендап на початку 1980-х: імпровізація без страхової сітки, без сценарію — і без права зупинитися.

«Смерть Белуші налякала ціле покоління в шоу-бізнесі, — казав Вільямс у 1988 році. — Це спричинило масове відмовлення від наркотиків. До того ж я чекав на дитину. І зрозумів: не можна бути батьком і жити так».

У квітні 1983 року в нього народився син Захарі. Вільямс покинув кокаїн та алкоголь сам, без допомоги реабілітаційних центрів.

Двадцять років тверезості — і зрив на Алясці

Наступні два десятиліття мали вигляд суцільної історії успіху. «Доброго ранку, В'єтнаме» (1987) — перша номінація на «Оскар». «Спілка мертвих поетів» (1989) та «Король-рибалка» (1991) — ще дві. «Аладдін» (1992): Джин, якого він озвучував без упину, імпровізуючи цілими сценами. «Місіс Даутфайр» (1993). «Розумник Вілл Гантінґ» (Good Will Hunting, 1997) — і, зрештою, довгоочікуваний «Оскар» за найкращу чоловічу роль другого плану.



Церемонія вручення «Оскара» 1998 року. Єдина статуетка в кар'єрі.

У 1978 році він одружився з Валері Веларді, а в 1988-му вони розлучилися. У 1989-му — другий шлюб, із Маршею Ґарсес, колишньою нянею сина Захарі. У них народилися донька Зельда (1989) та син Коді (1991). Ззовні все складалося ідеально: продюсерська компанія, доброчинність, імідж надійного сім'янина. Всередині ж було набагато складніше.



Із дітьми: Захарі, Зельдою та Коді. Батьківство стало для Вільямса головним мотивом покинути наркотики у 1983 році.

У 2003 році Вільямс знімався на Алясці. Маленьке містечко, ізоляція, виснажливі зйомки. «Я опинився в місці, яке хоч і не край світу, але його звідти добре видно, — розповідав він пізніше The Guardian. — І подумав: випити. Просто вирішив: може, зарадить. Бо мені було самотньо й лячно». Спочатку — маленька пляшечка Jack Daniel’s, які зазвичай беруть у літак. Через тиждень — велика, захована в номері.



«Розумник Вілл Гантінґ» (1997): роль психотерапевта Шона Маґуайра принесла йому «Оскар» і репутацію актора, який уміє слухати.

Три роки він переконував себе, що впорається сам. У 2006-му родина поставила ультиматум. Син Захарі пізніше казав репортерові New York Times:

«Якби він продовжував пити, його б уже не було серед живих».

У серпні 2006 року Вільямс ліг до Hazelden Springbrook — реабілітаційного центру в Орегоне. За два місяці вийшов і дав інтерв'ю Даян Соєр у програмі Good Morning America:

«Важко зізнатися. Але потім стає легко. Приниження дарує покору».

Коли щось пішло не так

У жовтні 2013 року дружина Сьюзан Шнайдер помітила зміни. Згодом вона опише їх у статті для медичного журналу Neurology: раптовий сплеск страху, тривога, яку неможливо було вгамувати жодними засобами, безсоння, провали в пам'яті, параноя. Вільямс ходив від одного лікаря до іншого. Аналізи не показували нічого аномального. Ніхто не розумів, що відбувається.



Публічний Вільямс 2010-х: посмішка, енергія, імпровізація — і дедалі сильніший страх, який ніхто не міг пояснити.

Навесні 2014 року він знімався у Ванкувері — у третій частині «Ночі в музеї». Три роки тому він відіграв п'ять місяців на Бродвеї у виставі «Бенгальський тигр», по дві вистави на день, сотни реплік без жодної помилки. Тепер же не міг запам'ятати й одного рядка. «Він втрачав розум і усвідомлював це, — писала Шнайдер. — Він постійно повторював: „Я просто хочу перезавантажити мозок“».



Вільямс і Сьюзан Шнайдер на прем'єрі фільму «Такі собі цапи» у листопаді 2009 року. У 2011-му вони поберуться; вона залишатиметься поруч до самого кінця.

У травні 2014 року йому встановили діагноз — хвороба Паркінсона. Він ще не був готовий говорити про це публічно. У липні ліг до клініки Hazelden у Міннесоті — вже не через зрив, а щоб утримати трезвість у складний період. 11 серпня 2014 року його знайшли мертвим у своєму будинку в Тібуроні. Йому було 63 роки.

Через три місяці розтин показав зовсім іншу картину. Лікарі виявили у його мозку дифузну деменцію з тільцями Леві — одну з найтяжчих форм нейродегенеративного захворювання. За словами патологоанатомів, це був один із найгірших випадків, які їм доводилося бачити: близько 40% нейронів, що виробляють дофамін, були знищені. Тільця Леві уразили практично всю речовину головного мозку.

Що це було насправді

Сьюзан Шнайдер назвала хворобу «терористом усередині мозку чоловіка». У статті для Neurology, опублікованій у 2016 році, вона написала: «Він відчув на собі майже всі сорок із гаком симптомів деменції з тільцями Леві». Депресія, від якої його лікували роками, була лише одним із них — і далеко не головним.



«Аладдін» (1992): Джина Вільямс озвучував кілька сесій поспіль, майже без перерви. Disney зберегла близько сорока годин його імпровізацій.

Страх, параноя, провали в пам'яті, фізичне заціпеніння — усе це, як з'ясувалося, спричиняла не психіка чи минуле.

Це була нейродегенерація, яку тогочасна медицина ще не вміла вчасно розпізнавати.

«Жоден із лікарів не здогадувався, що за цим усім ховається хвороба-привид», — казала Шнайдер.



Серпень 2014 року, зірка Вільямса на Алеї слави в Голлівуді: тисячі людей залишили квіти й записки.

Його син Захарі після смерті батька впал у депресію та почав зловживати алкоголем. Згодом він пройшов терапію, долучився до групи підтримки й заснував компанію PYM для популяризації ментального здоров'я.

«Я збагнув: я не зламаний, — казав він у 2021 році. — Я на шляху до зцілення».

Донька Зельда публічно попросила не надсилати їй згенеровані нейромережами відео з батьком:

«Це не те, чого б він хотів».

У останньому інтерв'ю, яке він дав платформі Reddit у вересні 2013 року — за рік до смерті, — хтось запитав його: що б ви хотіли, аби люди знали про вас? Він відповів:

«Просто те, що я намагався».



Один із останніх портретів: Вільямс на публіці тримається невимушено — але з жовтня 2013 року хвороба вже прогресувала.

Деменція з тільцями Леві — другий за поширеністю тип прогресуючого недоумства після хвороби Альцгеймера. У США з таким діагнозом живуть близько 1,4 мільйона людей. Більшість із них отримують помилкові діагнози: хвороба Паркінсона, депресія, тривожний розлад. Випадок Вільямса змінив ставлення до цієї хвороби в медичній спільноті. Його вдова Сьюзан стала однією з головних популяризаторок інформації про неї.