Міхрімах-султан: ніжна принцеса чи холоднокровний політик? (15 фото)

У серіалі «Величне століття» Міхрімах-султан — дівчина, яка страждає у шлюбі з нелюбом. У реальності все було інакше. Дочка Сулеймана Пишного та Хюррем розпоряджалася величезними статками, листувалася з королями та давала поради одразу двом султанам. Сучасники шепотілися й про інше: нібито вона допомогла матері та чоловікові згубити зведеного брата, шехзаде Мустафу. Прямих доказів цьому немає, але чутки пережили століття.





Улюблена донька султана

Міхрімах народилася восени 1522 року в Стамбулі, у Старому палаці. Історики не знають точної дати її народження, однак найчастіше називають вересень. Вона стала другою дитиною Хюррем і Сулеймана та першою донькою в родині. У перекладі з перської її ім'я означає «сонце і місяць». Європейці XVI століття називали її Камерією — так звучить арабський варіант імені, що означає «місячна».



Портрет Міхрімах-султан. У Європі XVI століття її знали під ім'ям Камерія

Хюррем народила Сулейману шестеро дітей, але Міхрімах залишилася єдиною донькою, яка вижила. Вона мала п'ятьох братів: Мехмеда, Селіма, Абдуллу, Баязида та Джихангіра. Абдулла помер у трирічному віці, а Мехмед раптово пішов із життя в листопаді 1543 року. Султан дуже цінував доньку й завжди дослухався до її думки.

Мати Міхрімах починала в гаремі простою наложницею, але близько 1534 року Сулейман надав їй свободу та офіційно одружився. Для османських султанів це був невиданий крок. Через це діти Хюррем одразу опинилися в епіцентрі палацових інтриг, а їхня доля залежала від єдиного чинника: хто саме посяде трон.

Гарем як поле бою

Дитинство Міхрімах минуло в розпал ворожнечі двох жінок. Хюррем боролася за майбутнє своїх синів, а Махідевран — за права шехзаде Мустафи. Венеціанський посол Бернардо Наваджеро описував, як Махідевран якось побила та принизила Хюррем, що розлютило Сулеймана.

Ставки в цій боротьбі були значно вищими за звичайні жіночі образи. Закон Мехмеда II Фатіха, завойовника Константинополя, дозволяв новому султанові страчувати братів заради збереження порядку в державі. Отже, якби на трон зійшов Мустафа, життя синів Хюррем опинилося б під смертельною загрозою.





Подвір'я Топкапи майже через три століття після Міхрімах. Художник Константин Капидагли. 1789 рік

Брати Міхрімах виїжджали керувати провінціями, а вона залишалася поряд із матір'ю й бачила політику зсередини. Наприклад, у 1541 році Мустафу перевели з Маніси до Амасії. Манісу ж віддали синам Хюррем: спочатку Мехмеду, а після його смерті в 1544 році — Селіму.

Листи, що збереглися, змальовують Міхрімах освіченою та дисциплінованою жінкою. Разом із матір'ю вона листувалася з польським королем Сигізмундом II Августом, причому листи зі схожим текстом відправляли з одним кур'єром. За даними турецьких істориків, привітання Міхрімах королю з сходженням на престол досі зберігається в польських архівах.

Серіальне кохання та реальний розрахунок

У серіалі Міхрімах кохає Балі-бея, але виходить заміж за Рустема й гірко шкодує про це. Глядачі бачать романтичну драму про нещасну принцесу: серіал виходив у 2011–2014 роках і зібрав величезну аудиторію. Насправді ж історія була куди прозаїчнішою.



Рустем-паша та Міхрімах у серіалі «Величне століття». Справжній шлюб був політичним союзом

Сулейман вирішив віддати доньку за Рустема в 1539 році, коли нареченій виповнилося 17 років. Весілля зіграли 26 листопада у Старому палаці. Того ж дня святкували обрізання молодших братів нареченої, Баязида та Джихангіра, а самі урочистості тривали 15 днів.

Цей шлюб вирішував одразу кілька завдань. Сулейман отримував відданого першого міністра, Хюррем — союзника, зобов'язаного їй кар'єрою, а Рустем — родство з правлячою династією. Міхрімах же отримала чоловіка, який повністю довіряв їй справи: у заповіті Рустем назвав її виконавницею своєї волі. Історик Захіт Атчил у праці про шлюбну політику династії зазначає, що після весілля кар'єра Рустема стрімко пішла вгору.

Утім, близьким другом султана Рустем так і не став. Хюррем і Міхрімах намагалися зблизити їх, але Сулейман незмінно тримав зятя на відстані.

Хорват, який став зятем султана

Рустем народився близько 1505 року на Балканах. Історики сперечаються щодо точного місця і називають Скрадин, Сараєво або Макарську. Хлопчика забрали до Стамбула за системою девшірме: так османи набирали дітей із християнських родин. Він навчався в палацовій школі Ендерун, а своєю рідною мовою називав хорватську. Про це він особисто повідомив дипломату Антуну Вранчичу.



Рустем-паша, великий візир Сулеймана. Мініатюра XVI століття

Зробити кар'єру йому допомогла Хюррем. Рустем воював під Мохачем у 1526 році, служив конюшим і навчав синів султана. До 1539 року він уже мав титул візира й керував Діярбакиром, а 28 листопада 1544 року Сулейман призначив його великим візирем — першим міністром імперії.

Цю посаду Рустем обіймав до 1553 року, а в 1555 році повернувся на неї. У 1547 році він домогся миру з Фердинандом I Габсбургом, і той зобов'язався сплачувати 30 тисяч золотих дукатів щорічно. Після смерті Рустема 10 липня 1561 року залишилися величезні статки та докладний опис майна: 815 земельних ділянок, 476 млинів і 2900 бойових коней.

Вороги вигадували про нього нісенітниці. Вони стверджували, ніби візир хворий на проказу, і тоді Сулейман відправив до Діярбакира лікаря. Той жодної хвороби не знайшов.

У шлюбі з Міхрімах народилися донька Айше Хюмашах у 1541 році та син Осман у 1546 році. Осман помер у 1576 році. Айше виходила заміж тричі, народила п'ятьох синів і п'ятьох доньок, переживши матір понад на 20 років. Про другого сина, Мехмеда, надійних даних не збереглося.

Мустафа: улюбленець армії

Мустафа народився близько 1515–1517 років у родині Сулеймана та Махідевран. Він став старшим із синів султана, які вижили, керував Манісой, згодом Амасією та писав вірші під псевдонімом Мухлісі. Яничари, елітна піхота османів, обожнювали цього принца. Наприклад, у 1548 році під час зустрічі з батьком поблизу Сіваса його урочисто вітала вся знать і армія.



Шехзаде (принц) Мустафа. Гравюра 1584 року. Армія бачила в ньому майбутнього султана

Венеціанці й поготів не приховували симпатій до принца. У лютому 1553 року посол Наваджеро повідомив Сенату, що Мустафу люблять усі та бачать у ньому законного спадкоємця. Сулейман тим часом старів і хворів, а армія чекала на зміни.

Для синів Хюррем це означало смертельну небезпеку. Селім, Баязид і Джихангір, рідні брати Міхрімах, у разі сходження Мустафи на трон могли втратити життя. Габсбурзькі дипломати ще в 1547 та 1550 роках писали, що Рустем прагне усунути принца. Понад те, у 1549 та 1550 роках Рустем відмовив Мустафі в допомозі на кордоні, хоча той просив про підкріплення проти грузинів та іранських розбійників.

Намет в Ереглі

Восени 1552 року Сулейман поставив Рустема на чолі армії в поході проти Персії. У таборі ходили чутки, ніби султан тяжко хворий і армії терміново потрібен Мустафа. Яничари з'їздили до Амасії, запевнили принца у вірності та повернулися назад. Після цього Рустем повідомив султанові, що принц готує заколот. За однією з версій, візир підробив печатку Мустафи та написав від його імені лист перському шаху Тахмаспу.

28 серпня 1553 року Сулейман виїхав зі Стамбула разом із Рустемом та особисто очолив армію. Табір розбили біля Ереглі, неподалік міста Конья. 5 жовтня туди прибув Мустафа. Його зустріли з шаною та багатими подарунками.



Кати доповідають султанові про смерть Мустафи. Тіло лежить біля намету. Мініатюра XVI століття

6 жовтня близько полудня принц під'їхав до намету батька. Зброю та почет він залишив зовні. У наметі на нього накинулися кати й після нетривалої боротьби задушили. Тіло виставили перед наметом, щоб наочно показати армії, чим закінчилася суперечка за владу. Мустафі тоді було 37–38 років.

Мати принца, Махідевран, повезла тіло до Бурси, де його й поховали. Невдовзі стратили й маленького сина Мустафи. А Рустема одразу зняли з посади великого візира.

Що відомо про роль Міхрімах

У популярних розповідях часто лунає посилання на «секретні донесення» Наваджеро про страту. Це груба помилка. Він виступав перед Сенатом у лютому 1553 року, тобто за вісім місяців до самої страти. Подробиці пізніше записав посол Габсбургів Ожьє Гізлен де Бусбек. За його словами, він почув цю розповідь особисто від очевидця.



Страта Мустафи в серіалі «Величне століття». Прямих доказів участі Міхрімах немає

Майже в усіх версіях головний лиходій — це Рустем. Вину покладають і на Хюррем, а Міхрімах згадують рідше: поголос вважав, що вона діяла заодно з матір'ю та чоловіком. Утім, ці розповіді не спираються на свідчення очевидців. При цьому страх принцеси за братів легко пояснити.

Суспільство зустріло страту з відкритим гнівом. Поет Ташлиджали Ях'я написав на смерть принца скорботну елегію. А в 1561 році французький драматург Ґабріель Бонен випустив трагедію «Султанша» про роль Хюррем у загибелі Мустафи. Сулейман був змушений відсторонити Рустема від посади. Хюррем і Міхрімах ревно благали султана про милість, поки зять жив в Ускюдарі. Через два роки він повернувся до влади.

У 1555 році стратили візира Кара Ахмед-пашу, який посів місце Рустема. Поголос знову звинуватив у цьому Хюррем, Рустема та Міхрімах, адже смерть візира розчистила Рустему шлях назад до влади.

Радниця султана: від Мальти до Сігетвара

Хюррем померла в 1558 році. Після цього Міхрімах стала головною радницею та довіреною особою батька: коли Сулейман виїжджав зі столиці, вона регулярно пересилала йому новини й листи. Османський історик Мустафа Селянікі називав її наймогутнішою принцесою в історії династії.

У 1565 році, як пишуть дослідники, вона вмовляла батька напасти на Мальту й навіть пообіцяла спорядити 400 кораблів власним коштом. Сулейман відправив до острова від 200 до 240 кораблів, за різними підрахунками. Облога тривала з 18 травня по 11 вересня 1565 року, і зрештою османи залишилися ні з чим.



Взяття форту Сент-Ельмо під час облоги Мальти в 1565 році. Художник Маттіа Перес д'Алеччіо, кінець XVI століття

Наступний похід на Угорщину в 1566 році вона, ймовірно, теж активно підтримувала. Під фортецею Сігетвар Сулейман помер, і султаном став син Хюррем — Селім.

Популярні тексти часто стверджують, що Міхрімах особисто збудувала для флоту 400 галер. Однак надійного підтвердження цьому немає: дослідники пишуть лише про її обіцянку.

Сестра султана: гроші, листи та дипломати

Селім II зійшов на престол у 1566 році, і за ним закріпилося прізвисько «П'яниця». Новому султанові терміново знадобилися гроші, і Міхрімах позичила йому 50 тисяч золотих монет. Вона вважалася найбагатшою жінкою століття й нерідко позичала кошти державній скарбниці. Для брата вона й надалі залишалася вірною радницею, а турецькі автори пишуть, що при дворі вона фактично виконувала роль валіде-султан — старшої жінки династії.



Султан Селім II. Мініатюра кінця XVI століття. Сестра допомагала йому грошима та порадами

До Міхрімах часто зверталися по заступництво. У 1566 та 1571 роках посли Дубровницької республіки, міста-держави на Адріатиці, просили її захистити їхні інтереси перед султаном. У неврожайні роки республіка виживала саме завдяки османському зерну, і Міхрімах активно допомагала його отримувати.



Іноземні посли у палаці Топкапи. Художник Жан-Батіст Ванмур. XVIII століття

У 1575 році, за султана Мурада III, щоденне утримання Міхрімах становило 600 акче. Акче — це дрібна срібна монета: для порівняння, професор вищого медресе при мечеті Сулейманіє за грамотою отримував лише 50 акче.

Разом із племінницею Ісміхан Міхрімах заступилася за двох османських жінок, яких захопили в морі. Вони опинилися при дворі королеви-матері Катерини Медічі. А в 1576 році принцеса дала величезне посаг онуці Салісі, яка виходила заміж за Юсуфа Сінан-пашу, та підтримала зятя проти придворних суперників.

Мечеті, вакфи та легенда про Сінана

Найкращі мечеті Міхрімах замовила Мімару Сінану, головному архітектору батька. Перша стоїть в Ускюдарі, на азійському березі Босфору. Її зводили з 1543–1544 років і завершили в 1548 році. Вона має два мінарети, а поруч працювали медресе, їдальня для бідних, клініка та початкова школа.



Мечеть Міхрімах-султан в Ускюдарі, Стамбул. Її збудував Мімар Сінан у 1543–1548 роках

Друга мечеть стоїть біля воріт Едірнекапи в західному мурі старого міста. Її звели в 1562–1565 роках, і вона має лише один мінарет.

Витрати покривали вакфи — благодійні фонди, що існували за рахунок доходів від землі та крамниць. Грамота Міхрімах зберігається в архіві Головного управління вакфів в Анкарі. У ній перераховані медресе з 16 келіями, 8 гостьових будинків, стайня, склад і заїжджий двір. З 1547 по 1732 рік у медресе Ускюдара викладали 185 професорів. Крім того, Міхрімах оплатила ремонт джерела питної води в Мечці та заснувала фонд, який постачав залізо для флоту.



Мечеть Міхрімах-султан біля воріт Едірнекапи. Її єдиний мінарет видно з багатьох районів Стамбула

Існує й красива легенда. Нібито Сінан закохався в принцесу й розрахував мечеті так, що 21 березня сонце сідає за однією, а місяць сходить над іншою. Турецький автор Екрем Бугра Екінджі називає цю історію вигадкою з сучасного роману. Точна дата народження Міхрімах невідома, тому день і місяць у легенді явно вигадані.

Хвороба й останні роки

Невдовзі після весілля в Міхрімах проявилася хвороба, схожа на ревматоїдний артрит. Із цією недугою принцеса прожила майже все життя, а в 1554 році викидень ледь не коштував їй життя. Серіал показує геть інше: у четвертому сезоні героїню мучить загадкове висипання, лікує її іспанський лікар Педро, і між ними спалахує роман.

У 1561 році Рустем помер від водянки головного мозку. Міхрімах добудувала його мечеть у районі Тахтакале. Згодом вона запропонувала руку й серце новому великому візиру Семізу Алі-паші, однак отримала відмову й більше заміж не виходила.



Мечеть Сулейманіє в Стамбулі. У її комплексі стоїть мавзолей Сулеймана Пишного

Міхрімах померла 25 січня 1578 року в 55 років, переживши всіх своїх братів. Її поховали в мавзолеї батька в комплексе Сулейманіє: із дітей султана такої честі удостоїлася лише вона. Оплакували її, як пишуть історики, здебільшого бідняки, яким вона щедро допомагала.



Надгробки в мавзолеї Сулеймана Пишного. Перший ліворуч — могила Міхрімах

Реальна Міхрімах не була ні беззахисною жертвою, ні «ангелом смерті». Вона мудро розпоряджалася статками, будувала мечеті, листувалася з королями та давала поради султанам. Історики вважають її участь у загибелі Мустафи можливою, але абсолютно недоведеною. У цьому й полягає головна відмінність між історичною хронікою та серіалом: у вчинку є документальне джерело, а в чуток його немає.

Як ви вважаєте, чи могла Міхрімах допомогти матері й чоловікові усунути Мустафу, чи з неї просто зробили винну? Поділіться в коментарях!