Глянцеві фото та темна правда: що розповіли охоронниці Каддафі (13 фото)
Вони ходили на підборах, фарбували губи та тримали в руках автомати Калашникова. Називали їх «амазонками» лівійського диктатора Муаммара Каддафі. Охоронниці супроводжували його від початку 1980-х і до падіння режиму в 2011 році. За різними оцінками, у цьому загоні служили від 30 до 400 жінок. Одни пишалися службою, інші ж після 2011 року розповідали про примус і насильство. Розповідаємо все про цю варту: від жіночої військової академії в Тріполі до свідчень, що пролунали після загибелі диктатора. 
Жіноча академія в Тріполі: з чого все почалося
У 1969 році полковник Муаммар Каддафі очолив переворот і повалив у Лівії монархію короля Ідріса. Йому було 27 років. При владі він провів 42 роки, і весь цей час полюбляв гучні заяви про права жінок. 
Полковник прийшов до влади у 27 років. Через 10 років він відкрив у Тріполі академію для дівчат.
Наприклад, у 1978 році на мітингу в Тріполі Каддафі заявив, що озброєним має стати весь народ — і чоловіки, і жінки. Військова підготовка для жінок, за його словами, не суперечила ані релігії, ані шлюбу.
Невдовзі ці слова втілилися в навчальний заклад. Академію відкрили у 1979 році, де дівчат навчали поводитися зі зброєю та основ військової справи. До 1983 року через неї пройшли близько 7 тисяч осіб. Утім, західні спостерігачі підозрювали, що багатьох відправляли туди під тиском. 
Жіноча військова академія відкрилася в Тріполі у 1979 році й приймала доброволиць віком від 13 до 17 років.
Саме з випускниць Каддафі згодом набирав особисту варту. Загін сформувався на початку 1980-х, коли диктатор уже формально відмовився від державних посад, натомість узявши титул «Брата-вождя та керівника революції». Тому цих охоронниць варто вважати не армійським підрозділом, а особистим оточенням диктатора.
Три назви для однієї варти
Офіційно загін називали «революційними черницями» — арабською «Ар-рахібат ас-саурійят», الراهبات الثوريات. У Лівії частіше казали «Харіс аль-Хас», الحرس الخاص, що означає «особиста охорона». Європейські журналисти вигадали власне прізвисько — «амазонки», на честь войовниць із давньогрецьких міфів. Так один і той самий загін отримав три назви: офіційну, лівійську та газетну. 
У Лівії загін називали «Харіс аль-Хас», тобто «особиста охорона». Слово «амазонки» вигадали європейські журналісти.
Скільки саме жінок служило в загоні, достеменно не відомо. Західні газети найчастіше писали про 30–40 охоронниць поруч із диктатором. Утім, у 2011 році колишня прихильниця режиму розповіла виданню The Guardian, що за десять років через загін пройшли близько 400 жінок. Але це лише оцінка однієї людини, а не офіційна статистика. 
Муаммар Каддафі у супроводі військовослужбовиці зі свого елітного жіночого підрозділу особистої охорони. Світлину зроблено під час візиту до Каїра у 1994 році
У поїздки Каддафі брав приблизно 15 жінок. Вони відповідали за безпеку, а іноді й за побутові справи. Чому він обрав саме жінок? Американський аналітик Джозеф Станік писав, що диктатор міркував так: арабському стрільцю важко підняти зброю на жінку. 
Саміт країн Сахари, травень 2010 року. Каддафі рідко з'являвся на публіці без жіночої охорони.
Оточення пояснювало це простіше: полковник просто полюбляв товариство молодих дівчат. Сам Каддафі називав жіночу охорону кроком до визволення лівійок. Втім, у «Зеленій книзі» 1975 року він зазначав, що праця не повинна шкодити жіночій красі.
Підбори, помада та автомати
Охоронниць Каддафі помічали одразу. Більшість лівійок виходила на вулицю в хустках. Охоронниці ж ходили з розпущеним волоссям, фарбували губи та носили прикраси. Диктатора вони супроводжували на високих підборах.
На світлинах вони у військовій формі синього або зеленого кольору, в беретах і пілотках. Критерії відбору, за словами колишніх охоронниць, були простими: високий зріст, приваблива зовнішність і довге волосся. 
Охоронниці супроводжували Каддафі як у Лівії, так і за кордоном. Взуття на підборах входило до негласного дрес-коду загону.
Однак лише окрасою служба не обмежувалася. Американське видання Huffington Post у 2011 році писало про жорстку підготовку: жінки вчилися стріляти та опановували бойові мистецтва. За іншими даними, їх навчали карате й дзюдо. Сам Каддафі, як зазначають аналітики, пояснював це так: жінок треба вчити воювати, щоб вони не стали легкою здобиччю для ворога. 
Муаммар Каддафі разом із особистою жіночою охороною спускається трапом літака під час візиту до Брюсселя у квітні 2004 року
Про те, що охоронниці давали обітницю цнотливості, відомо лише з чуток. Подейкували, ніби всі вони були незайманими. Незалежно підтвердити це неможливо, адже свідчень самих жінок дуже мало.
1998 рік: постріли під Дерною
Каддафі побоювався замахів усе життя. Після американських бомбардувань Лівії у 1986 році він, за даними видання «КоммерсантЪ», не ночував двічі поспіль в одному місці. Охорону здійснювали цілодобово.
У 1998 році на колону Каддафі напали ісламісти поблизу міста Дерна на сході країни. За даними британської преси, загинула охоронниця на ім'я Аїша. Кількість поранених у різних публікаціях називають різну: від двох до семи. 
Про напад 1998 року писала британська преса. Подробиці відомі з других рук, а дані про кількість поранених різняться.
Лівійське джерело розповіло газетам, що Каддафі тяжко переживав її загибель. Згодом почали казати, ніби Аїша закрила його собою. Однак незалежного підтвердження цієї деталі немає.
Так чи інакше, ця історія стала частиною легенди про «амазонок». Її переповідали роками, і для багатьох читачів саме вона пояснювала, навіщо диктаторові такий загін.
Казарми біля Баб-ель-Азізії: як жили охоронниці
Жінок селили в казармах поруч із Баб-ель-Азізією — так називалася укріплена резиденція Каддафі в Тріполі. Від охоронниць вимагали не лише чергувань: вони мали слухати й запам'ятовувати.
Колишня охоронниця Нісрін Абдул Хаді розповіла The Guardian про інструкцію: про все дивне, що побачиш чи почуєш, треба доповідати родині Каддафі й мовчати. Службу заборонялося обговорювати з будь-ким. 
Комплекс Баб-ель-Азізія в Тріполі слугував резиденцією Каддафі. Поруч, за повідомленнями преси, мешкали й охоронниці.
«Можливо, він довіряв нам більше. А можливо, йому просто подобалися дівчата», — казала Нісрін Абдул Хаді.
Не для всіх жінок служба була тягарем. Айша Абд ель-Салам Алі (не плутати із загиблою у 1998 році) прийшла в армію у 1984 році й дослужилася до підполковника. У 2011 році вона розповіла газеті Express Tribune, що керувала охороною Каддафі. 
За словами колишніх охоронниць, до загону Каддафі брали високих, вродливих жінок із довгим волоссям.
За її словами, диктатор обирав жінок, аби продемонструвати: лівійки мають такі ж права, як і чоловіки. Інша ж колишня охоронниця згадувала інакше. У «елітних дівчат», казала вона, були особливі правила.
У березні 2011 року, коли повстання вже тривало, італійська газета Corriere della Sera помітила: поруч із Каддафі на публіці майже немає «амазонок». Лівійські ЗМІ писали, що жінки зачинилися в казармах Баб-ель-Азізії. А в готелі Rixos у Тріполі поруч із диктатором побачили лише одну з них.
2011 рік: що розповіли жінки після падіння режиму
У 2011 році в Лівії спалахнуло повстання. 20 жовтня Каддафі вбили в Сирті, рідному місті диктатора. На той час він правив країною 42 роки. Саме тоді світ уперше почув розповіді самих жінок.
П'ять колишніх охоронниць розповіли про зґвалтування психологині Сехам Серджеві з Бенгазі, яка збирала свідчення для Міжнародного кримінального суду. Жінки звинувачували Каддафі, його синів та високопоставлених офіцерів. Одна з них повідомила, що її змусили вступити до загону шантажем: влада сфабрикувала справу про контрабанду наркотиків проти її брата. 
Повстання 2011 року закінчилося падінням режиму. Каддафі правив Лівією 42 роки.
Інша жінка розповіла телеканалу CNN, що її силою забрали у матері. Рідні намагалися її повернути, але братові відмовили. За її словами, охоронниць змушували страчувати повстанців, а в її загоні насильства зазнавали всі.
У червні 2011 року в Тріполі відбувся випуск, який режим подав як курс стрільби для жінок. The Guardian писала про приблизно 500 учасниць різного віку — від дівчаток до жінок похилого віку. Однак журналісти звернули увагу на порожні ряди та постановочність. Речник Мусса Ібрагім заявляв, що жінок готують захищати домівки, а не відправляти на фронт. До особистої охорони Каддафі цей випуск відношення не мав. Після падіння режиму чимало колишніх охоронниць віддали перевагу мовчанню про свою службу.
Знайшлися й ті, хто заперечував службу. Одна жінка заявила журналу Der Spiegel («Шпігель»), що працювала друкаркою. Інша сказала, що їй платили лише за те, щоб вона стояла біля воріт резиденції з автоматом Калашникова. 
За посмішками перед камерами ховалися різні долі: одні жінки пішли до загону добровільно, інші — під тиском.
Частина жінок служила добровільно й пишалася цим. Інші потрапили до загону проти власної волі. Скільки їх було в кожній групі — не відомо. Тому повної картини життя «амазонок» ми не маємо й, скоріш за все, не матимемо. Одне можна сказати напевне: за глянцевими світлинами з підборами та автоматами ховалися дуже різні долі.
Як ви вважаєте, чому диктатор обрав для охорони саме жінок: із розрахунку, через марнославство чи з бажання показати світові «нову Лівію»?
