Від шахтаря до агента, який стежить за прибульцями: як Томмі Лі Джонс став легендою Голлівуду (11 фото)
Томмі Лі Джонс — один із тих акторів, яких неможливо сплутати ні з ким іншим: кам'яне обличчя, колючий погляд і абсолютна переконливість у будь-якій ролі — від техаського шерифа до агента, який береже Землю від іншопланетян. 15 вересня 2026 року йому виповнюється 80 років. За п'ять десятиліть у кіно він здобув чотири номінації на «Оскар» (і виборов одну статуетку), знявся в Олівера Стоуна, братів Коенів та Стівена Спілберга, а знамениту фразу «Мені байдуже!» з «Втікача» частково вигадав сам просто на знімальному майданчику. Розповідаємо про 10 ролей, без яких Голлівуд був би значно нуднішим. 
«Дочка шахтаря» (1980) — перша велика роль
У 1980 році на екрани виходить байопік про кантрі-співачку Лоретту Лінн «Дочка шахтаря» (Coal Miner’s Daughter). Джонс отримує роль її чоловіка Дуліттла «Мунні» Лінна — шахтаря, який підштовхує дружину до сцени й водночас шкодить її кар'єрі власними слабкостями. 
Джонс зіграв чоловіка Лоретти Лінн — людину, яка водночас підтримувала її кар'єру й руйнувала власне життя.
Партнеркою Джонса на майданчику стала Сіссі Спейсек: вона здобула за роль Лоретти «Оскар» та «Золотий глобус». Не залишився без відзнаки й сам Джонс — критики відзначили складний, неоднозначний образ Дуліттла, і актор отримав свою першу номінацію на «Золотий глобус» у категорії «Найкраща чоловіча роль у комедії або мюзиклі».
Фільм заснований на автобіографії Лінн 1976 року й розповідає про її шлях від бідної юності в Кентуккі до статусу королевы кантрі-музики. Роль стала для 33-річного Джонса першою по-справжньому помітною появою на великому екрані.
«Пісня ката» (1982) — «Емми» за роль убивці
Телефільм «Пісня ката» (The Executioner’s Song) знято за однойменним романом Нормана Мейлера, відзначеним Пулітцерівською премією. Джонс грає Ґері Ґілмора — реального злочинця, який у липні 1976 року вбив двох людей у штаті Юта, а згодом сам наполіг на власній страті. 
Ґері Ґілмор відмовлявся від апеляцій і вимагав виконати вирок якнайшвидше.
Верховний суд США відновив у країні смертну кару 2 липня 1976 року. Ґілмора розстріляли 17 січня 1977 року — він став першою людиною, страченою в США після цього рішення. Справа набула величезного резонансу на тлі суспільних дискусій про припустимість смертної кари.
За роль Ґілмора Джонс здобув премію «Еммі» як найкращий актор у мінісеріалі або телефільмі. Критики називають цю роботу однією з найпотужніших у його кар'єрі: актор зіграв людину, психологічно зламану задовго до фінального пострілу.
«Джей Еф Кей» (1991) — перша номінація на «Оскар»
У детективній драмі Олівера Стоуна «Джей Еф Кей» (JFK) про розслідування вбивства президента Кеннеді Джонс зіграв Клея Шоу — новоорлеанського бізнесмена, якого звинуватили в участі у змові. Це єдина людина, яку американский суд справді судив у справі про вбивство Кеннеді, хоча присяжні його виправдали. 
Клея Шоу — єдиного обвинуваченого у справі про вбивство Кеннеді — Джонс зіграв стримано й до кінця загадково.
За цю роль Джонс отримав першу номінацію на «Оскар» у категорії «Найкраща чоловіча роль другого плану»: статуетку того року виборов Джек Пеланс за фільм «Міські піжони». Зйомки зблизили Джонса з Олівером Стоуном — режисер і актор народилися в один день, 15 вересня 1946 року, і відтоді царює дружба між ними.
Згодом Стоун ще двічі запросить Джонса у свої картини — «Небо і земля» та «Природжені вбивці». За його словами, саме спільний день народження жартома пояснює, чому они так легко знайшли спільну мову.
«Втікач» (1993) — «Оскар» і легендарна фраза
У трилері «Втікач» (The Fugitive) Джонс зіграв маршала США Семюела Джерарда, який переслідує лікаря Річарда Кімбла (Гаррісон Форд), несправедливо звинуваченого у вбивстві дружини. Роль принесла Джонсу єдиний на сьогодні «Оскар» — за найкращу чоловічу роль второго плану. 
Джерард переслідує Кімбла за обов'язком служби, а не через особисту ненависть — і ця деталь робить його одним із найпам'ятніших героїв жанру.
Фільм знімали в шаленому темпі, без завершеного сценарію: чимало сцен Джонс вигадував просто на майданчику. Легендарна фраза «Мені байдуже!» народилася в сцені погоні зливовим тунелем — режисер Ендрю Девіс пізніше підтвердив, що репліку запропонував сам Джонс.
На церемонію «Оскар» у березні 1994 року Джонс вийшов із голеною головою: він уже знімався в наступній картині, байопіку про бейсболіста Тая Кобба, де за сценарієм потрібна була лисина.
Дволикий — «Бетмен назавжди» (1995)
Несподіваний вибір для актора зі свіжим «Оскаром» у кишені — і цілком усвідомлений. У фільмі «Бетмен назавжди» (Batman Forever) Джонс зіграв лиходія Гарві Дента, він же Дволикий: колишнього окружного прокурора Ґотем-сіті, чиє обличчя та характер розколоті навпіл. 
Дволикий вийшов у Джонса яскравим і гротескним — повною протилежністю його звичайним стриманим героям.
Режисер Джоел Шумахер відійшов від похмурої естетики попередніх «Бетменів» у бік яскравого, майже коміксового стилю, і Джонс підлаштував під нього гру: гротескно, з розмахом, без звичної холоднокровності. Критики зустріли фільм прохолодно, але касові збори виявилися високими.
Партнером Джонса за фільмом став Джим Керрі в ролі Загадника, а самого Бетмена зіграв Вел Кілмер. Для Джонса ця роль залишилася рідкісним досвідом відверто комедійного лиходійства.
Агент Кей — «Люди в чорному» (1997)
У фантастичній комедії «Люди в чорному» (Men in Black) Джонс зіграв агента Кея — холоднокровного ветерана секретної організації, яка стежить за прибульцями на Землі. Екранний дует із Віллом Смітом у ролі молодого агента Джея став одним із найвдаліших у голлівудському кіно 1990-х років. 
Агент Кей — літній, холоднокровний ветеран — став ідеальним контрастом енергійному героєві Вілла Сміта.
Усі три частини трилогії разом зібрали у світовому прокаті майже 1,7 мільярда доларів. У третій частині, що вийшла 2012 року, молодого агента Кея зіграв Джош Бролін — його версію персонажа високо оцінили критики та сам Джонс.
Фільм здобув «Оскар» за найкращий грим — роботою з латексними масками прибульців керував знаменитий гример Рік Бейкер. Для Джонса ця роль стала візитівкою для нового покоління глядачів, які не застали його драматичних робіт 1990-х років.
Шериф Ед Том Белл — «Старим тут не місце» (2007)
У трилері братів Коенів «Старим тут не місце» (No Country for Old Men) за романом Кормака Маккарті Джонс зіграв шерифа Еда Тома Белла. Він переслідує найманого вбивцю Антона Чигура (Хав'єр Бардем) і поступово усвідомлює: світ змінився настільки, що він більше не розуміє його правил. 
Шериф Белл — не так мисливець за злочинцем, як свідок епохи, якої він більше не впізнає.
Фільм здобув чотири «Оскари», зокрема й за найкращу картину. Фінальний монолог героя Джонса про сон, у якому батько їде попереду нього крізь темряву, критики називають одним із найсильніших моментів американського кіно 2000-х років.
Партнером Джонса на майданчику знову став Джош Бролін — той самий актор, який через п'ять років зіграє молоду версію його ж героя в стрічці «Люди в чорному 3».
Хенк Дірфілд — «У долині Ела» (2007)
Того ж 2007 року Джонс зіграв зовсім іншу за тональністю роль. У драмі «У долині Ела» (In the Valley of Elah) він утілив відставного військового поліцейського, який шукає зниклого сина-солдата, що повернувся з Іраку. 
Відставний військовий поліцейський шукає правду про сина — і поступово дізнається ціну, яку війна бере навіть із тих, хто вижив.
Фільм зібрав скромні касові збори, проте приніс Джонсу третю номінацію на «Оскар» — уперше в категорії «Найкраща чоловіча роль». Ідею ролі йому підказав Клінт Іствуд: режисер сам відмовився від сценарію, але порекомендував на головну роль саме Джонса.
Критики зазначали, що дві настільки різні ролі — втомлений шериф у «Старим тут не місце» та пригнічений горем батько тут — довели рідкісну широту діапазону Джонса впродовж одного року.
Таддеус Стівенс — «Лінкольн» (2012)
До історичної драми Стівена Спілберга «Лінкольн» (Lincoln) Джонс увійшов в образі конгрессмена Таддеуса Стівенса — радикального аболіціоніста, який вимагає від президента не відступати від цілковитого скасування рабства. Партнером за фільмом став Деніел Дей-Льюїс у ролі Лінкольна. 
Радикальний аболіціоніст Таддеус Стівенс вимагав від Лінкольна більшого, ніж той готовий був обіцяти навіть союзникам.
Роль принесла Джонсу премію Гільдії кіноакторів США за найкращу чоловічу роль другого плану та четверту за рахунком номінацію на «Оскар». Фільм окремо номінували на премію Гільдії за найкращий акторський ансамбль, але цю нагороду здобув акторський склад «Операції "Арго"».
Позиція Стівенса була радикальною навіть для соратників Лінкольна: він наполягав не лише на скасуванні рабства, а й на рівних правах для темношкірих американців — те, чого більшість политиків того часу публічно не підтримувала.
Піт Перкінс — «Три похорони Мелькіадеса Естради» (2005)
Єдиний фільм у списку, у якому Джонс не лише зіграв, а й виступив режисером. У картині «Три похорони Мелькіадеса Естради» (The Three Burials of Melquiades Estrada) він втілив техаського ковбоя Піта Перкінса, який викрадає прикордонника та змушує його перепоховати вбитого друга в Мексиці. 
Режисерський дебют Джонса знімали на його власному ранчо в Техасі, неподалік кордону з Мексикою.
Фільм показали на Каннському кінофестивалі 2005 року. Джонс отримав там приз за найкращу чоловічу роль, а сценарист Ґільєрмо Арріаґа — приз за найкращий сценарій; картина також претендувала на «Золоту пальмову гілку» за режисуру, але цієї нагороди не здобула.
Більшість зйомок Джонс провів на власному ранчо в Техасі. Критики називають цю роботу найособистішим фільмом Джонса — історією про кордон, дружбу та ціну даного слова, розповіданою людиною, яка сама виросла серед цих ландшафтів.
За понад 50 років у професії Джонс устиг зіграти шерифів, убивць, суддів, президентських радників та мисливців за прибульцями — і майже завжди залишався впізнаваним саме завдяки цій кам'яній масці, що не виражає жодних емоцій. Яка з цих десяти ролей здається вам найнесподіванішою для актора з таким амплуа?
