Вона тремтіла від страху — і саме так стала іконою зваби (13 фото)
Вона з'явилася на обкладинці журналу Harper’s Bazaar у 18 років — знервована дівчина з бідного району Бронкса, у якої тремтіли голова та руки. Кілька місяців по тому Голлівуд ахнув: на екрані з'явилася жінка, від погляду якої темніє в очах. Уся річ у тім, що «Погляд» — The Look, — який увійшов до історії кіно як один із найзвабливіших образів XX століття, виник випадково. Це був лише спосіб угамувати тремтіння. Розповідаємо, як сором'язлива Бетті Перскі з Бронкса перетворилася на Лорен Беколл — ікону впевненості, народжену зі страху. 
Дівчинка з Бронкса, яка прагнула на сцену
16 вересня 1924 року в Бронксі народилася Бетті Джоан Перскі — єдина дитина в родині єврейських емігрантів. Мати, Наталі, була родом із Румунії, батько, Вільям, — із Польщі. Коли Бетті виповнилося шість років, батьки розлучилися, і батько зник із її життя. Невдовзі мати перевезла доньку на Мангеттен і самотужки тягнула сім'ю, працюючи секретаркою. 
Майбутня легенда кіноекрана Лорен Беколл (справжнє ім'я — Бетті Джоан Перскі) у дитинстві
Завдяки багатим дядькам Бетті навчалася в приватній школі-пансионі «Хайленд Менор» у Террітауні, а згодом перейшла до звичайної школи Джулії Річман на Мангеттені. Там вона прогулювала уроки, щоб дивитися фільми з Бетті Девіс — акторка була її кумиром і мрією, яка, здавалося, назавжди залишиться недосяжною. 
Бетті Перскі на початку модельної кар'єри, початок 1940-х. Тоді ніхто не називав її Лорен
У 1941 році вона вступила до Американської академії драматичного мистецтва в Нью-Йорку — і там же стала однокурсницею молодого Кірка Дугласа. Щоб оплачувати навчання, підробляла білетеркою в театрі Сент-Джеймс і зрідка — фотомоделлю. Грошей ледве вистачало. Невдовзі академію довелося покинути.
Обкладинка, яка змінила все
У лютому 1943 року редакторка Harper’s Bazaar Діана Вріленд організувала зйомку 18-річної Бетті для обкладинки березневого номера. Фотографка Луїза Даль-Вульф сфотографувала її біля дверей пункту здачі крові Червоного Хреста: темно-синє пальто, біла хустка, червона сумочка. Бетті дивиться в об'єктив зі втомленим, трохи зухвалим виразом обличчя. За кілька тижнів журнал розійшовся по всій країні.
Слім Гокс — дружина режисера Говарда Гокса — гортала журнал удома і зупинилася на цій фотографії. Вона показала її чоловікові: «Що це за дівчина?» Гокс якраз шукав акторку для нового фільму. За тиждень Бетті вже стояла в його кабінеті. 
Фото з обкладинки Harper’s Bazaar, березень 1943 року. Сама Беколл назвала цей знімок «поворотом долі, який змінив усе моє життя»
Гокс запропонував їй семирічний особистий контракт — 100 доларів на тиждень. Він сам вигадав їй ім'я: Бетті перетворилася на «Лорен», щоб уникнути плутанини з Бетті Девіс та Бетті Ґрейбл. Прізвище Беколл вона вже мала: мати змінила польське «Перскі» на румунський варіант дівочого прізвища, а Бетті додала другу «л», щоб ім'я не римувалося зі словом «крекер».
Як народився той самий погляд
Гокс привіз її до Голлівуду й одразу оголосив: вона зіграє разом із Гамфрі Богартом в екранізації роману Гемінґвея «Мати і не мати». Богарт на той час був головною зіркою Голлівуду — суворий, досвідчений, всесвітньо відомий. А Беколл ще не з'являлася в жодному фільмі.
У перший день зйомок вона тремтіла від страху. Пізніше вона писала про це в автобіографії «Сама по собі» (By Myself, 1978):
«У мене тремтіла рука, тремтіла голова, тремтіла сигарета. Я була абсолютно розгублена. Що дужче я намагалася це припинити, то дужче мене тіпало». 
Кадр із фільму «Мати і не мати» (1944). Той самий момент, коли страх перетворився на найвідоміший погляд в історії кіно
Після кількох невдалих дублів вона знайшла вихід. Щоб угамувати тремтіння, Беколл почала притискати підборіддя до грудей. А щоб бачити Богарта, дивилася на нього знизу вгору, з-під напівопущених повік. Прийом спрацював: голова перестала тремтіти. А режисер вирішив нічого не змінювати. Зрештою студія Warner Bros. охрестила цей погляд The Look («Погляд») і зробила його головним елементом рекламної кампанії. Після цього журнали почали друкувати покрокові інструкції, як повторити знаменитий вираз обличчя в домашніх умовах.
Голос, якого не існувало
Тим часом Гокс узявся за іншу проблему: від природи Бетті мала високий і гугнявий голос. Режисер вимагав змінити тембр. Спосіб він запропонував простий і жорсткий: годинами кричати на вулиці, доки голос не сядет до потрібного регістра.
Беколл сідала в авто, виїжджала на Малголланд-драйв у пагорбах над Лос-Анджелесом — і там, насамоті, читала вголос роман «Шати» (The Robe), навмисно занижуючи тон.
«Хто ще сидить у машині на гірському шосе й читає книжки каньйонам? А от я так робила», — написала вона згодом.
На додачу акторка викурювала по кілька пачок сигарет на день, що також занижувало голос. До того ж вона щодня годинами вигукувала вірші Шекспіра, доводячи зв'язки до хрипоти. 
Студійний портрет 1944 року: до цього моменту Гокс уже перетворив сором'язливу Бетті Перскі на Лорен Беколл
У результаті її екранний голос став настільки впізнаваним, що у 1988 році медики навіть упровадили новий діагноз. Синдром Богарта — Беколл описує хронічну хрипоту у професійних акторів, співаків та дикторів, які постійно говорять нижче від свого природного тембру.
Гокс буквально створив акторку з нуля: вигадав ім'я, поставив голос, відточив погляд і вибудував манеру триматися. Але результат перевершив усі його сподівання.
«Ти ж умієш свистіти»
Фільм «Мати і не мати» вийшов у 1944 році. Беколл було 19 років, Богарту — 44. Зйомки тривали в розпал Другої світової війни. Події розгорталися на французькому острові Мартиніка: американский капітан риболовецького судна випадково втягується в боротьбу Опору.
Спочатку роль Беколл планувалася як другорядна. Утім, під час зйомок сценарій багаторазово переписували, і в результаті її персонаж став головною жіночою роллю. Саме тоді з'явилася сцена, що увійшла до підручників з кіномистецтва. Її героїня стоїть у дверях і каже Богарту:
«Тобі не треба зі мною грати, Стіве. Тобі не треба нічого казати, нічого робити. Геть нічого. Хіба що… свиснути. Ти ж умієш свистіти, правда, Стіве? Просто склади губи трубочкою і… дми». 
Та сама сцена. У 1944 році ці кілька секунд перевернули уявлення Голлівуду про жіночу роль у кіно
Критик Джеймс Ейджі написав, що Беколл — «найжорсткіша дівчина, про яку Голлівуд мріяв дуже давно». Фільм став сенсацією. Ім'я «Лорен Беколл» знала вся Америка. Американський інститут кіномистецтва згодом заніс фразу про свист до списку 100 найкращих кінофраз усіх часів.
Роман на майданчику
На момент, коли фільм вийшов на екрани, Богарт і Беколл уже кілька місяців зустрічалися. Усе почалося за кілька тижнів після старту зйомок: одного разу після робочого дня він зайшов до неї в трейлер сказати «добраніч» — і поцілував її. Беколл написала свій номер телефону на сірниковій коробці.
Проблема полягала в тому, що Богарт був одружений — уже вчетверте. Його дружина Мейо Метод була відома своєю вибуховою вдачею: пара отримала в Голлівуді прізвисько «Богарти, які б'ються». Роман на майданчику затягнувся. Богарт довго вагався, повертався до дружини, знову йшов геть. Беколл плакала так, що перед зйомками до очей доводилося прикладати лід. Зрештою у травні 1945 року Богарт розлучився. 21 травня 1945 року він — у 45 років — та вона — у 20 — побралися на фермі їхнього друга, письменника Луїса Бромфілда у штаті Огайо. 
Весілля Гамфрі Богарта та Лорен Беколл, 21 травня 1945 року, ферма Малабар в Огайо. Журнал Time написав просто: «Він — учетверте, вона — уперше»
Різниця у віці становила 25 років. Але Беколл пізніше казала, що саме це стало для неї подарунком долі:
«Я знала всіх, тому що була одружена з Боґі. І ця різниця у 25 років була найфантастичнішим із того, що сталося в моєму житті».
Разом вони знялися ще у трьох фільмах: «Глибокий сон» (1946), «Темний перехід» (1947) та «Кі-Ларґо» (1948). У них народилося двоє дітей — син Стівен у 1949 році та донька Леслі у 1952-му.
Після Богарта: Бродвей і друге народження
У 1956 році Богарт захворів на рак стравоходу. Беколл не виходила з лікарні. 14 січня 1957 року Богарт помер. Їй тоді було 32 роки.
Голлівуд без нього став для неї чужим. Вона намагалася зніматися далі, але фільми з іншими партнерами не збирали публіку — магія була саме в парі. Короткий роман із Френком Сінатрою закінчився скандалом: вона необережно розповіла про заручини журналістам, і він розірвав стосунки, не розмовляючи з нею наступні два десятиліття. У 1961 році вона вийшла заміж за актора Джейсона Робардса, але розлучилася в 1969-му. 
Лорен Беколл у мюзиклі «Аплодисменти» на Бродвеї, 1970. У ролі примы-театральної диви вона отримала перший «Тоні» — і довела, що вміє грати без Богарта
Справжнє друге народження Беколл відбулося на Бродвеї. У 1970 році вона вийшла на сцену в мюзиклі «Аплодисменти» (Applause) — музичній адаптації фільму «Усе про Єву», — зігравши старіючу театральну диву Марґо Ченнінґ. Роль, яку колись зіграла в кіно Бетті Девіс. Після прем'єри Девіс особисто прийшла за лаштунки привітати її. Беколл отримала премію «Тоні» — головну театральну нагороду США.
У 1981 році був другий «Тоні» — за мюзикл «Жінка року» (Woman of the Year). Критики писали, що на сцені вона почувалася впевненіше, ніж будь-коли в кіно.
«Саме на сцені я нарешті відчула, що стала собою», — казала вона сама. 
«Жінка року», Бродвей, 1981. Другий «Тоні» за 11 років — рідкість навіть для досвідчених майстрів сцени
Паралельно вона не припиняла зніматися. У 1974 році — «Убивство у Східному експресі» з Інгрід Бергман та Шоном Коннері. У 1976-му — «Стрілець» (The Shootist), останній фільм Джона Вейна: той особисто попросив її про роль. У 1990 році вона з'явилася в «Мізері». У 2003-му — в «Доґвіллі» Ларса фон Трієра, у 2004-му — озвучила персонажа в мультфільмі Хаяо Міядзакі «Мандрівний замок».
«Оскар» через 52 роки і наостанок — зневага до кіно
Першу й єдину номінацію на «Оскар» вона получила лише в 1997 році — за роль матері Барбри Стрейзанд у фільмі «У дзеркала два обличчя» (The Mirror Has Two Faces, 1996). За неї ж здобула «Золотий глобус». Минуло понад 50 років від дебюту. Головний «Оскар» вона так і не отримала: того року приз дістався Жюльєтт Бінош. 
Кадр із фільму «У дзеркала два обличчя» (1996). Перша номінація на «Оскар» — у 72 роки та через пів століття після дебюту
У 2009 році Кіноакадемія присудила їй почесний «Оскар» — «за центральне місце у Золоту добу кінематографа». На церемонії їй було 84 роки. Приймаючи нагороду, вона не сказала нічого сентиментального — просто подякувала й пішла за лаштунки. 
Лорен Беколл отримує почесний «Оскар», листопад 2009 року. Їй 84 — і вона як і раніше дивиться в зал знизу вгору
До того часу Беколл прилюдно й неодноразово висловлювалася про сучасний Голлівуд із неприхованою роздратованістю. Вона вважала, що кіно деградувало, що акторкам більше не дають ролей із характером, що весь сенс підмінено спецефектами. В інтерв'ю Los Angeles Times у 1998 році вона казала: «У мене ніколи не було можливості зіграти щось різноманітне. Мені здається, мене ніколи особливо не сприймали всерйоз».
12 серпня 2014 року Лорен Беколл померла від інсульту у своїй квартирі в будинку «Дакота» на Верхньому Вест-Сайді Мангеттена. Їй було 89 років. Перед смертю вона поклала в труну Богарта маленький свисток — відсилання до знаменитої фрази з фільму 1944 року. Богарт помер у 1957-му. Беколл чекала на нього ще 57 років. 
Лорен Беколл на початку 2000-х: той самий погляд, та сама постава — і абсолютно жодного бажання подобатися
Вона прожила 89 років і бачила, як народжувався та вмирав цілий світ — Золотий Голлівуд, студійна система, епоха чорно-білого кіно. Вона пережила все це, не змінивши ні погляду, ні голосу, ні характеру. Американський інститут кіномистецтва поставив її на 20-те місце у списку найвеличніших акторок класичного Голлівуду. Не за техніку. За те, що в 1944 році 19-річна дівчина з Бронкса вигадала спосіб не тремтіти на знімальному майданчику — і випадково створила образ, який не застарів досі.
Як ви вважаєте: якби руки Беколл не тремтіли того першого дня на майданчику, чи стала б вона іконою? Чи The Look — це був єдиний можливий результат для такого характеру?
Трагедія акторки Джин Тірні, чиє життя було зруйноване одним доторком
Як донька шахтаря Лана Тернер стала зіркою Голлівуду
Життя і смерть Джин Гарлоу — першої платинової блондинки Голлівуду
