Вона вкусила його під час першого поцілунку до крові. Вони побралися через 4 місяці та згубили одне одного (15 фото)

У 1956 році на вечірці в Кембриджі зустрілися два поети. Вона вкусила його за щоку під час першого поцілунку — та так, що потекла кров. Через 4 місяці вони побралися. Через 6 років він пішов до іншої жінки. Через 7 — вона загинула, залишивши рукопис «Аріеля» на кухонному столі. Ще через 6 років та, заради якої він пішов, повторила її долю. Тед Г'юз пережив обох і прожив ще майже три десятиліття. Спробуємо розібратися, що це була за історія — кохання, катастрофа чи просто дві зламані людини, які знайшли одне одного.





Вечірка у Falcon Yard

Увечері 25 лютого 1956 року в Кембриджі вирувала вечірка з нагоди виходу першого номера студентського літературного журналу St. Botolph’s Review («Огляд святого Ботольфа»). У залі Жіночого союзу на Falcon Yard лунав джаз, гості перекрикували музику, декламуючи вірші. Сильвія Плат — 23-річна стипендіатка програми Фулбрайта з Америки — прийшла туди невипадково.



Сильвія Плат у червні 1954 року, за кілька років до знайомства з Тедом Г'юзом

Ще вранці вона купила у вуличних торговців свіжий номер журналу й прочитала вірші Теда Г'юза. Вони її вразили. Увійшовши до зали, вона одразу помітила його — високого юнака, якого того ж вечора назвала в щоденнику «великим, темним, здорованем» — єдиним, хто був достатньо величним для неї. Вона почала декламувати йому його ж вірші. Він поцілував її. Вона вкусила його за щоку до крові.

«There is a panther stalks me down:/ One day I’ll have my death of him» («За мною стежить пантера:/ Одного дня я від неї загину»), — написала Плат у вірші «Переслідування» (Pursuit) тими ж днями. Вона розуміла, що цей зв'язок приховує небезпеку. Але йшла на це свідомо.





Сильвія Плат і Тед Г'юз побралися через чотири місяці після зустрічі на вечірці у Falcon Yard

Уже 16 червня 1956 року — не минуло й 4 місяців — вони обвінчалися в церкві Святого Георгія-Мученика в лондонському Кемдені. На вінчанні була присутня лише мати Сильвії, Аурелія: шлюб зареєстрували без розголосу, а дату обрали на честь Bloomsday — дня, коли розгортаються події роману Джеймса Джойса «Улісс». Обоє усвідомлювали, що коять щось незворотне.

Літературний симбіоз

Наступні роки вони буквально жили поезією. Читали вірші вголос за сніданком, редагували рукописи одне одного, листувалися віршами. В інтерв'ю для BBC у січні 1961 року Плат казала про це просто: «Ми писали одне одному вірші. А потім раптом виявили, що побралися».



Сильвія Плат наприкінці 1950-х: стипендіатка програми Фулбрайта, студентка Кембриджа, поетка із вже сформованим голосом.

Плат передруковувала рукописи Г'юза, розсилала їх до редакцій, опікувалася його кар'єрою з таким самим азартом, з яким працювала над власними текстами. У 1957 році вони повернулися до США: вона викладала в коледжі Сміт — тому самому, який закінчила з відзнакою, — а він отримав стипендію Гуггенгайма. У 1960 році вийшла її перша поетична збірка «Колос» (The Colossus), яка здобула схвальні рецензії.



Тед Г'юз на початку 1960-х: уже визнаний поет, але ще не поет-лауреат — цей титул він отримає у 1984 році.

Проте всередині цього союзу точилося тихе суперництво. Г'юза друкували легше, він швидше здобував визнання. Плат ревнувала — і любила водночас. У щоденниках вона фіксувала це суперечливе почуття з точністю хірурга: захоплення його віршами межувало з гірким усвідомленням того, що їй доведеться працювати вдвічі більше, аби досягти того самого.



Норт-Тотон, початок 1960-х: город, бджоли та перша дитина — картина сімейного благополуччя

У 1960 році вони купили будинок у селищі Норт-Тотон у Девоні. Город, бджоли, двоє дітей — донька Фріда (1960) та син Ніколас (1962). Збоку — ідилія. Усередині — дедалі більша напруга, яку Плат усе відвертіше описувала в листах до матері та у щоденниках.

Ася Вевілл і кінець шлюбу

У травні 1962 року подружжя Вевіллів — поет Девід та його дружина Ася — приїхали в гості до Девону. Г'юз і Плат самі запросили їх: раніше вони здавали Вевіллам свою лондонську квартиру й вважали їх приятелями. Ася Вевілл була вродливою, упевненою в собі перекладачкою й поеткою-початківцею — за походженням німкенею, яка зросла в Ізраїлі та Канаді.



Ася Вевілл. Після загибелі Плат вона прожила з Г'юзом 6 років і народила йому доньку Шуру.

Роман спалахнув майже одразу після цієї зустрічі. У липні 1962 року — під час поїздки Г'юза та Плат до Ірландії — він зник на 10 днів. Поїхав до Асі. Повернувся й не став нічого приховувати. Плат коротко написала матері: «Тед мені зрадив. Я живу з дітьми сама».

Реакція Сильвії була лютою. У щоденниках біографи знайшли згадку про те, як вона розклала на подвір'ї багаття й кинула туди листи та чернетки чоловіка. За іншими джерелами, вона порвала рукопис його незавершеної праці. Версії різняться, але факт один: шлюб розлетівся на друзки влітку 1962 року. У вересні Г'юз пішов остаточно.

«Жити з генієм — означає жити з вогнем. Він зігріває. Він спалює. Межа між першим і другим — це лише питання відстані».



Ася Вевілл і Тед Г'юз. Їхній роман коштував Плат шлюбу — і став початком історії, що завершиться трагедією

Г'юз відмовлявся робити вибір: тижнями мешкав у приятелів у Лондоні, потім повертався до Девону до дітей. Ася Вевілл, своєю чергою, розривалася між ним і чоловіком. У грудні 1962 року Плат першою наважилася на крок: забрала дітей і переїхала до Лондона. Вона винайняла квартиру в будинку на Фіцрой-роуд, де колись жив Вільям Батлер Єйтс — поет, якого вона боготворила.

«Аріель»: вірші з пекла

З жовтня 1962 року Плат писала з нелюдською швидкістю. Щоранку, поки діти спали, вона вставала до світанку й працювала. За кілька місяців — понад 26 віршів, чимало з яких стали основними в її спадщині. Згодом ці тексти вийшли друком під назвою «Аріель» (Ariel).



Перше видання «Аріеля» вийшло 1965 року — через два роки після загибелі Плат. Книжка зробила її безсмертною.

Зима 1962–1963 років виявилася однією з найсуворіших в Англії за ціле століття. Трубы в квартире замерзли. Діти хворіли. Г'юз надсилав гроші нерегулярно. Плат просила в видавництв авансы, перекладала, писала рецензії — і при цьому встигала створювати вірші, які критики згодом назвуть вершиною сповідальної поезії XX століття.



Сильвія Плат із донькою Фрідою та сином Ніколасом, літо 1962 року — останнє літо сім'ї разом.

У листах тієї зими вона ділилася планами: новий роман, нові вірші, весна, дитячий садок для Фріди. Вона не мала вигляду людини, яка здалася. Однак депресія, що переслідувала її з юності (перша спроба суїциду була у 20 років), поверталася хвилями.

11 лютого 1963 року

У ніч проти 11 лютого 1963 року Плат уклала дітей спати, заткнула щілини в дверях дитячої кімнати мокрими рушниками й відкрила газовий кран на кухонній плиті. Уранці дітей знайшли живими. Загиблій Сильвії було 30 років.

Г'юз став літературним душоприказником Плат — єдиним спадкоємцем, оскільки Плат померла без заповіту й вони так і не розлучилися. Це означало, що саме він вирішував, що публікувати, а що ні. «Аріель» вийшов 1965 року й одразу став культовим. Водночас Г'юз знищив її останній щоденник: за його словами, він не хотів, щоб діти прочитали написане. Один із ранніх щоденників він, як сам зізнавався, просто загубив.



Могила Плат у Гептонстоллі, Йоркшир. Слово «Г'юз» на камені збивали кілька разів — і щоразу відновлювали.

Надгробок Плат — «Сильвія Плат Г'юз» — став полем символічної війни. Феміністки раз у раз збивали з каменю прізвище «Г'юз». Надгробок відновлювали. У 1989 році полеміка сягнула піку: плита стояла без напису кілька місяців. Ім'я «Г'юз» висічене на камені іншим, світлішим кольором — след чергового відновлення.

Сам Г'юз мовчав. Десятиліттями. Він відповідав на поодинокі листи, виховував дітей від Плат, писав книжки. У 1970 році одружився знову — з Керол Орчард. У 1984 році став поетом-лауреатом Великої Британії.

Ася: третя жертва, про яку майже не говорять

23 березня 1969 року Ася Вевілл затягнула ліжко на кухню своєї лондонської квартиры в Клепгемі, дала 4-річній доньці Шурі — своїй та Г'юза — розчинене у воді снодійне й відкрила газ. Вони обидві не прокинулися.



Александра «Шура» Вевілл — донька Асі та Г'юза. Загинула разом із матір'ю в березні 1969 року, їй було близько 4 років.

Про це майже не згадують у контексті історії Плат. А втім, це вагома частина тієї ж історії. Ася прожила з Г'юзом 6 років після загибелі Плат. Вона називала її «моєю попередницею — тією, що завжди третя між нами». Тінь Плат не давала їй спокою.

Біографи зазначають, що Г'юз не поспішав робити офіційний вибір між Асею та дружиною Девіда Вевілла навіть після загибелі Плат. В Асі було своє життя, своя кар'єра, свій надлам — і своя історія, яка в публічному наративі завжди залишалася в тіні «головної» трагедії.

«Листи до дня народження» після 35 років мовчання

У січні 1998 року Г'юз опублікував збірку «Листи до дня народження» (Birthday Letters) — 88 віршів про Сильвію Плат. Написані впродовж багатьох років, вони звучали як листи до неї: про першу зустріч, про життя в Девоні, про дітей, про те, що він бачив і чого не розумів.



«Листи до дня народження» вийшли в січні 1998 року. Г'юз помер у жовтні того ж року — від раку.

Книжка миттєво стала бестселером і здобула головні британські літературні премії: премію Вітбред як книжка року, Forward Prize та премію Т. С. Еліота в галузі поезії. Одні критики назвали її запізнілим виправданням. Інші — єдиною направду чесною книжкою, яку Г'юз коли-небудь писав. У приватних листах він пояснював: йому потрібно було це написати, аби здолати внутрішній блок — творчий глухий кут, у якому він застряг на десятиліття.



Незадовго до смерті Г'юз став кавалером Ордена Заслуг — нагороди, яку королева вручала особисто і не більше ніж 24 британцям одночасно

Г'юз помер 28 жовтня 1998 року від раку — через кілька місяців після публікації «Листів до дня народження». Незадовго до смерті королева Єлизавета II прийняла його до Ордена Заслуг. У 2011 році меморіальна дошка на честь Г'юза з'явилася в Куточку поетів у Вестмінстерському абатстві.

Хто кого знищив — і чи знищив взагалі

Плат прожила 30 років і залишила по собі «Аріель», «Колос», роман «Під скляним ковпаком» (The Bell Jar) та щоденники, які читають і досі. У 1982 році вона посмертно отримала Пулітцерівську премію з поезії. Г'юз прожив 68 років, став поетом-лауреатом, написав видатні книжки й виростив дітей. Їхній син Ніколас став науковцем-біологом і вкоротив собі віку в 2009 році.



Гвінет Пелтроу та Деніел Крейг у ролях Плат і Г'юза: дві людини в одному кадрі — і вже нарізно.

Простої відповіді на запитання «хто винен» не існує — і це не ухиляння від відповіді, а чесна констатація. Плат страждала від тяжкої депресії задовго до зустрічі з Г'юзом. Г'юз зрадив — це факт. Але «Аріель» існує саме тому, що вона опинилася в екстремальній точці й писала з неї. Це не романтизація страждань. Це питання про те, як руйнування та творчість можуть жити в одній людині одночасно — і що з цим робити тим, хто залишився поруч.

Історія Плат і Г'юза повертається в публічний простір знову й знову — у біографіях, фільмах, у війні довкола надгробка в Гептонстоллі. Люди й надалі шукають винного. Можливо, тому що історія двох геніїв, які зруйнували одне одного, вимагає простого фіналу. А його немає.