Він прожив 120 років. Історія найвідомішого та найстарішого папуги (6 фото)
Здається, що історія папуги-довгожителя, який дожив до 120 років, — це просто кумедна байка з тих, що їх передруковують із десятиліття в десятиліття, аби розбавити стрічку чимось теплим та невинним. Насправді ж біографія Кокі Беннета — добре задокументований феномен. Навіть сьогодні наука не може с упевненістю відповісти, чому папуги взагалі здатні жити так довго. 
Динозаври? Та це ж малі діти порівняно зі мною!
Народився цей жовточубий какаду приблизно в 1796 році — тоді й його батьківщини, Австралії, як такої не існувало. Просто колонія, куди відправляли на каторгу. Пташеням папугу витягли з гнізда в евкаліпті десь у лісі, і зрештою він потрапив до капітана Джорджа Елліса, який водил торговельні судна островами Тихого океану. Ніби піратський папуга. Ну ви зрозуміли, так?)) Щоправда, це було звичайне комерційне судно. 
НЕ СТОЛІТНІЙ жовточубий какаду, якщо що, має такий вигляд.
Більшу частину свого тривалого життя Кокі провів на борту капітанського судна, мандруючи з Еллісом островами Тихого океану. Минали десятиліття звичайної рутини. Матроси, які місяцями плавали у відкритому морі без особливих розваг, охоче теревенили з птахом, а Кокі всотував усе підряд — включно з матюками, брудною сороміччиною та місцевими жартами. Якось саме завчені лайки зроблять його легендою. 
*Він шепоче на вушко найбруднішу лайку з усіх можливих*
У 1887 році у віці 87 років господар папуги капітан Елліс банально помер від старості, а папуга, якому на той момент було вже за 90(!!!), жив і розкошував. Ну, майже... Насправді до цього часу Кокі вже підхопив властиву папугам дуже неприємну недугу. Вірус, який поступово руйнує оперення та деформує дзьоб. Птах облисів, але залишався активним та говірким. 
Двоногий, без пір'я, ще й розмовляє. Ти це мав на увазі, Платоне???
Після смерті капітана папуга зрештою перейшов у спадок і опинився в готелі австралійського міста Сідней. Він мешкав у готельному барі, і саме тут до нього прийшла слава. У барі готелю він провів майже двадцять років і став місцевою знаменитістю такого масштабу, що до нього спеціально приїжджали з інших районів Сіднея. Журналісти та політики його просто обожнювали. Кокі сидів у клітці на веранді, вітав знайомих, коментував усе довкола і з будь-якого приводу активно використовував свій морський словниковий запас. Тобто сидить лисий столітній дід і беззупинно матюкає відвідувачів. Дивовижно! 
Коли зміг після століття в морі розпочати нове життя.
26 травня 1916 року Кокі Беннет помер. Наступного ранку про це повідомили на всю країну, назвавши його «поважним какаду» і зазначивши, що він «підтримував свою теревеню аж до останнього дня». Господар оголосив, що має намір зробити з нього опудало. Опудало Кокі й досі зберігається у музеї Карсс Коттедж у Сіднеї. 
Пам'ятник великому.
Кокі Беннет — рекордсмен навіть для свого виду, але жовточубі какаду й справді живуть підозріло довго — у неволі нерідко до сімдесяти-вісімдесяти років, а деякі особини й довше. Це взагалі характерно для птахів: вони живуть нерозмірно довго як на свій розмір — горобець переживає мишу, орел переживає більшість ссавців порівнянної ваги. Причин декілька, і всі вони працюють у комплексі. У птахів дуже інтенсивний обмін речовин — здавалося б, це має прискорювати старіння, але при цьому вони мають винятково ефективний антиоксидантний захист, який нейтралізує пошкодження клітин. Крім того, теломери — кінцеві ділянки хромосом, які коротшають під час кожного ділення клітини та слугують своєрідним біологічним годинником — у птахів коротшають значно повільніше, ніж у ссавців того ж розміру. Додайте до цього життя у неволі — жодних хижаків, стабільне харчування, відсутність потреби добувати їжу — і довголіття перестає здаватися дивом. Кокі просто використав увесь свій біологічний потенціал до кінця, не розтринькуючи його на боротьбу за виживання. Цікаво, а якби не хвороба, він прожив би ще довше?
