Історія проклятого села Ейм, сотні загиблих жителів якого врятували тисячі живих (9 фото)

Лондонська Велика чума 1665 року викосила десятки тисяч життів, але одне крихітне село в графстві Дербішир увійшло в історію не через страждання, а через велику самопожертву. Ейм стала символом того, як далеко можуть зайти прості люди, щоб захистити сусідів.





У середньовічній Європі бубонна чума була не просто хворобою, вона була жахом, від якого стигла кров. «Чорна смерть» знищувала живе тіло, вирвала з тіл виразки і карала своїх жертв кількома днями болісної агонії до неминучого кінця. У 1346-1353 роках вона знищила близько 100 мільйонів людей - майже чверть населення Землі.



У 1665 році чума повернулася до Лондона. Нехай і не в такому масштабі, як за три століття до цього, але вона забрала життя близько 100 тисяч людей лише у столиці. А потім дісталася глибини.





Парафіяльна церква Ейма

Влітку 1665 року місцевий кравець Олександр Хедфілд отримав з Лондона тюк тканини. Вологе сукно кишіло бліхами — рознощиками чуми. Помічник кравця Джордж Віккарс, розвішуючи тканину перед осередком, навіть не підозрював, що запускає ланцюгову реакцію смерті. За тиждень Віккарс був мертвий. Незабаром загинула і його родина.



Колодязь Момпесона, де сусіди залишали їжу та медикаменти, а мешканці села – монети

Коли хвороба почала пожирати село, почалася паніка. Люди хотіли бігти куди завгодно, аби подалі від цієї ями. І тоді 28-річний настоятель Вільям Момпессон зробив щось неймовірне: він переконав своїх парафіян залишитися. Не для того, щоби померти. А для того, щоби не вбивати інших.



Кожен житель Ейма, навіть здоровий, заприсягся не перетинати кордон, доки чума не пройде свій шлях. Навколо села встановили межове каміння. За них не можна було заходити, але через них сусіди передавали їжу. М'ясо, зерно, запаси — жителі сусідніх сіл залишали їх біля каміння. У відповідь еймці клали монети в корито з оцтом — вірили, що він вбиває заразу. Це корито досі називають «Колодцем Момпесона».



Похоронних процесій у церкві більше не було. Служби перенесли на відкрите повітря, щоби не створювати натовп. Кожна сім'я ховала своїх мертвих сама. Тіла тягли вулицею, прив'язавши мотузку до щиколотків, щоб не торкатися зараженої плоті. Момпесон поховав усю свою родину.



Восени 1666 року чума зникла так само раптово, як і прийшла. З 350 жителів Ейма в живих залишилося лише 90. 260 загинуло. Більше половини полегло у цій самоізоляції. Але до сусідніх міст чума не прорвалася. Рятівний кордон встояв.



Прикордонний камінь

Сам Момпесон вижив. Але доля покарала мудрого і відважного священнослужителя інакше: коли за три роки його перевели до іншої парафії, місцеві жителі боялися навіть наближатися до нього. Надто страшним було саме ім'я — «людина з чумного села».

Сьогодні Ейм не просто село у Дербіширі. Це місце темного туризму. Сюди їдуть не по розваги, а за пам'яттю.



Головні меморіали, які можна побачити на власні очі:

Межові камені. Вони все ще стоять на межі колишнього карантину. Щороку туристи кладуть на них монети на згадку про загиблих. Камінь, через який передавали їжу між Еймом та Стоні-Міддлтоном, досі зберігає отвори для оцтової дезінфекції грошей.

Криниця Момпесона. Офіційно визнано пам'яткою архітектури ІІ класу з 1967 року. Той самий жолоб з оцтом, де міняли запаси на монети.

Могили по всьому селі. Тіла не ховали у церковній огорожі, побоюючись зараження. Сімейні поховання розкидані полями та дворами. Одна з найтрагічніших - могила сім'ї Хенкок. Жінка поховала чоловіка та шістьох дітей за вісім днів.

Музей чуми в Еймі. Там зберігаються документи, листи Момпесона та артефакти тієї епохи.

Щороку в останню неділю серпня тут проходить День чуми — урочиста служба просто неба, де збираються паломники з усієї Англії. Вони вшановують людей, які «не вважали свої життя цінними собі, але поклали їх за друзів».