Найбільша та непомічена британська військово-морська трагедія. Історія пароплава «Ланкастрія» (7 фото)

Бойові дії суші найчастіше вимагають взаємодії з морськими комунікаціями, як організації атак, так відступлення. Під час евакуації британців із Франції у 1940 році основні події відбувалися навколо Дюнкерка. Проте найбільша подія з великими втратами британських військ та цивільних осіб сталася в іншому місці. Пов'язане воно із лайнером «Ланкастрія».





«Ланкастрія», колишня «Тирренія»

Після Першої Першої світової почалося швидке відновлення морських комунікацій. Британські пароплавні компанії, що втратили в той період безліч суден, почали будівництво нових. 1919 року компанія Cunard Line, флагман серед пасажироперевізників, розмістила замовлення на будівництво двох великих лайнерів для своєї дочірньої фірми Anchor Line на верфі William Beardmore and Company.

Цими двома лайнерами були «Тирренія» та «Камеронія». Довжина першого становила 176 м, ширина 21 м, осаду 9,6 м, яке повне водотоннажність доходило до 16243 тонн. Енергетична установка потужністю 15000 л. складалася з шести дворедукторних парових турбін Beardmore, що рухають два гвинти. Максимальна швидкість становила 165 вузла.

Семипалубний лайнер міг ухвалити 2200 пасажирів трьох класів. Споруда пройшла швидко. Вже 13 червня 1922 року «Тирренія» вийшла на лінію Глазго – Квебек – Монреаль. У 1924 році «Тирренія» пройшла переобладнання, як і низка інших пасажирських суден. Судно переробили для перевезення тієї самої кількості пасажирів, але вже лише двох класів — першого та колишнього третього. Також воно отримало нове ім'я - "Ланкастрія" (RMS Lancastria). На попередню назву скаржилися пасажири — вона була важкою для вимови.

Лайнер продовжував ходити до Канади, а потім до кінця 1932 обслуговував лінію Ліверпуль - Нью-Йорк. У зв'язку з економічною кризою подібні плавання стали не дуже вигідними, і оператор перевів «Ланкастрію» на круїзи Північною Європою та Середземномор'ям. Під час чергової подорожі Біскайською затокою лайнер 10 жовтня 1932 року врятував екіпаж з бельгійського суховантажу, що тонув. 1934 року судно зафрахтували ірландські бойскаути для відвідування Риму, а в травні 1936 року — група туристів для відвідування військових меморіалів на Мальті, Галліполі, Салоніках та Стамбулі.



"Ланкастрія" на Мадейрі, 1930-і роки

Черговий круїз навів «Ланкастрію» на Багами, де вона зустріла початок Другої світової війни. У вересні 1939 року лайнер реквізували як військовий транспорт і перевели до Нью-Йорка для переобладнання. Там було знято непотрібні предмети меблювання та обладнання, а корпус перефарбований у сірий «лінкорний» колір. Крім того, всі ілюмінатори були зачорнені, а на палубі змонтовано одну 102-мм гармату. Капітан лайнера Рудольф Шарп залишився на своєму місці, як і частина екіпажу.

Під командуванням Шарпа Ланкастрія возила вантажі з Канади до Великобританії, а в квітні 1940 року взяла участь в евакуації військ союзників з гавані Нарвіка в Норвегії. Німці обстріляли транспорт, але попадань не досягли. 17 травня 1940 року «Ланкастрія» у складі британських військ брала участь в окупації Ісландії, а потім перевозила туди підкріплення та вантажі. Після цього вона повернулася до Ліверпуля. Закінчивши швартування, Шарп відпустив команду на берег, оскільки передбачалося проведення переобладнання корабля.

Але вже за кілька годин на судно прийшов наказ терміново вийти у Плімут. Членів екіпажу, які не встигли далеко розійтися, спішно зібрали назад на борт і 15 червня транспорт був на місці. У Плімут перед Шарпом поставили завдання: забезпечити евакуацію залишків Британського експедиційного корпусу з Франції, оскільки німецький наступ продовжував розвиватися стрімким темпом.





Британські солдати, які евакуювалися з Норвегії на борту «Ланкастрії», червень 1940 року

Евакуація Дюнкерка завершилась ще 4 червня. Але і до 15 червня у Франції налічувалося близько 124 000 британських військових, в основному з частин матеріально-технічного забезпечення, що сконцентрувалися в портах на західному узбережжі. Крім того, до них стікалися і цивільні особи з британськими паспортами, які хотіли залишити країну до початку німецької окупації. Як наслідок, на евакуації чекали натовпу людей, а транспортні потужності були обмежені.

"Ланкастрія" та лайнер "Франконія" тієї ж Cunard Line вирушили до Лор'яна. Проте з'ясувалося, що там цих транспортів немає потреби. "Ланкастрія" поодинці вирушила до Сен-Назера. До гирла Луари транспорт прибув увечері 16 червня і залишився чекати на приплив за 8 км на південний захід від міста разом з майже 30 іншими суднами для евакуації.

Рано-вранці 17 червня троє офіцерів-британців прибули з берега на «Ланкастрію», щоб дізнатися максимальну кількість людей, яких можна прийняти на борт. Офіційно транспорт вміщував 2180 осіб (оскільки лише екіпаж налічував 330 осіб). Але з Норвегії на ньому без проблем вдалося вивезти одразу 2653 людини, то Шарп назвав цифру 3000. Офіцери ж наказали взяти стільки, скільки влізе на корабель взагалі, без огляду на правила.

Незабаром на «Ланкастрію», яка так і не причалила в порту, почалася переправа військ. Людей везли на есмінцях, тральщиках, рибальських човнах та вітрильниках, зазнаючи при цьому кулеметних обстрілів з німецьких літаків. Втрат, однак, зафіксовано не було. До середини дня навантаження закінчилося. На борту, за оцінкою офіцера з-поміж контролерів посадки, опинилося близько 7200 осіб. Шарп вважав, що їх було 5500. За оцінками дослідників, кількість взятих на борт могла досягати і 9000.



Військовий транспорт SS Oronsay, колишній пасажирський лайнер Orient Steam Navigation Company. Фото зроблено у Гурока, Шотландія. Судно стоїть в очікуванні на посадку британських військ 20 квітня 1940 року. Пошкодження цього транспорту у Сен-Назера затримало відправлення "Ланкастрії"

Під час чергового німецького нальоту о 13:50 бомбою в місток було пошкоджено інший крупний транспорт, SS Oronsay (тоннаж 20043 брт). "Ланкастрія" цілком могла вільно відплисти самостійно, до того ж командир есмінця HMS Havelock порадив Шарпу так і вчинити. Але той турбувався, що поодинці може стати жертвою підводних човнів. Шарп вирішив дочекатися ремонту SS Oronsay, з яким вийшов би і есмінець прикриття.

Як виявилось, це рішення було фатальною помилкою. О 15:50 бомбардувальники Junkers Ju-88 знову почали наліт на стоянку кораблів, цього разу зосередившись на Ланкастрії. Транспорт вразили три чи чотири бомби. Свідчення очевидців про місця поразки різняться, але найбільш достовірним вважається твердження, що одна з бомб потрапила прямо до єдиної димової труби корабля. Попадання в інші частини корпусу, що мав водонепроникні перебирання, не призвели б до такого швидкого затоплення.

В результаті судно отримало крен на правий борт. Щоби його компенсувати, Шарп наказав пасажирам перейти на лівий. Але людей виявилося так багато, що виник крен на лівий борт, причому виправити його було неможливо.



Останні хвилини «Ланкастрії»

На транспорті було 2500 жилетів та 16 шлюпок, частина з яких була пошкоджена бомбами. Крім того, нахил корпусу заважав спуску. Зі шлюпками, які вдалося спустити, теж виникали труднощі. Перша шлюпка з жінками та дітьми перекинулася біля води, і їм спустили другу, порожню. Ще одна шлюпка під час спуску не витримала і переломилася.

Нестача рятувальних засобів призвела до того, що багато хто став стрибати за борт, ламаючи собі шиї від ударів об корпус або воду. Зрештою, транспорт перекинувся і о 16:12 втік під водою. "Ланкастрія" загинула швидко - вона пішла на дно протягом 15-20 хвилин. Люди, які опинилися на поверхні, гинули від переохолодження, викидів мазуту або просто тонули через відсутність рятувальних жилетів.

Звичайно, навколо «Ланкастрії» знаходилося багато суден, які, будучи і так заповненими вище за всі норми, все одно намагалися допомогти. Але швидкість загибелі транспорту просто не дала вжити всіх необхідних заходів. До того ж німці продовжували атаки з повітря, розстрілюючи людей, що перебували у воді, з кулеметів. У результаті з «Ланкастрії» вдалося врятувати лише 2477 людей.

Цей інцидент став найбільшим у британській історії за кількістю жертв. За різними оцінками, кількість загиблих коливається від 4000 до 7000 людей. Достовірно встановили лише 1816 із них, чиї тіла було знайдено, ідентифіковано і потім поховано на суші. Що стосується Рудольфа Шарпа, то він вижив і прийняв командування іншим військовим транспортом, «Лаконією», що належав до війни тієї ж компанії Cunard Line. Шарп загинув разом зі своїм кораблем після атаки німецького підводного човна у південній частині Атлантики у вересні 1942 року.



Судновий дзвін «Ланкастрії» у церкві Святої Катерини у лондонському Сіті, 2018 рік. На дзвоні вибито первісне ім'я корабля - «Тирренія»

Британська влада спершу спробувала приховати факт загибелі «Ланкастрії». Але про потоплення лайнера того ж вечора оголосили німці у своїй пропагандистській англомовній радіопрограмі Germany Calling, а 25 липня про трагедію написали й американські журналісти. Незважаючи на кількість жертв історія «Ланкастрії» залишається маловідомою сторінкою війни. До початку XXI століття кістяк лайнера ніяк не охоронявся. Лише у 2000-х роках французи встановили навколо нього зону відчуження. Британське Міністерство оборони визнало «Ланкастрію» військовим цвинтарем лише у 2015 році завдяки зусиллям активістів, серед яких були й люди, які вижили в цій катастрофі.