Пожежні гранати – естетичні вогнегасники вікторіанської доби (12 фото)
Раннім видом вогнегасника, популярним наприкінці 1800-х років, була пожежна граната. Граната нагадувала звичайну скляну пляшку або сучасну електричну лампочку, але була більша і наповнена солоною водою. 
У будинках вони зберігалися в металевих кронштейнах на стіні або в будь-якому іншому зручному місці, звідки їх можна було швидко витягти і кинути в осередок спалаху. Скляна колба розбивалася при зіткненні, а вода, що міститься всередині, допомагала погасити полум'я. 
Замість звичайної води використовувалася солона, оскільки у неї нижча точка замерзання. Завдяки цьому вода залишалася рідкою навіть у сувору зиму. Деякі гранати були оснащені пружним курком, який розпорошував воду, як дощовик. 
Пожежна граната вперше з'явилася у 1870-х роках. Найраніші типи видували вручну, витравлювалися з декоративними візерунками і часто фарбувалися. Іноді скляні ємності були безбарвними, а вода в них забарвлювалася синім або червоним за допомогою барвників. Після XIX століття химерні видувні форми стали зникати, і почала переважати лаконічніша з гладким, матовим або прозорим склом. 
Ранні гранати містили солону воду, змішану з хлоридом амонію. Нагрітий хлорид амонію виділяє пари, які повинні були допомогти придушити вогонь, принаймні теоретично. Починаючи приблизно з 1900 року, виробники пожежних гранат стали використовувати інший засіб придушення вогню - тетрахлорид вуглецю (тетрахлорметан), який при кімнатній температурі знаходиться в рідкому стані, а при нагріванні до 76 градусів Цельсія перетворюється на газ. Газоподібний тетрахлорид вуглецю важчий за повітря, тому він осідає і допомагає загасити полум'я. 
На жаль, речовина є надзвичайно токсичною для людини. Вплив пари може вразити центральну нервову систему, викликати дегенерацію печінки та нирок, а тривала дія може навіть призвести до коми або смерті. Хронічна дія тетрахлориду вуглецю може спричинити пошкодження печінки та нирок та призвести до раку. За високих температур ТХУ може виділяти газ фосген - хімічна зброя, що використовувалася під час Першої світової війни. 
Тетрахлорид вуглецю також використовувався в різних промислових процесах, у тому числі як розчинник для олій, жирів, лаків, восків та смол, як холодоагент та у лавових лампах. У 1911 році компанія Pyrene Manufacturing Company з Делавера запатентувала невеликий портативний вогнегасник. 
Він відрізнявся від пожежної гранати тим, що вогнегасник складався з латунної пляшки із вбудованим ручним насосом, який використовувався для викиду струменя рідини у бік вогню. Оскільки балон не був під тиском, його можна було легко заправити після використання. Такі вогнегасники часто використовували у літаках та автомобілях. Лише 1970 року тетрахлорид вуглецю було заборонено до використання у споживчих товарах. 
Сьогодні такі вогнегасники є досить цінними предметами колекціонування, але поводитися з ними потрібно максимально обережно, оскільки деякі з них досі наповнені токсичним хімікатом. 
