У Японії батьки ходять на побачення замість їхніх дітей (7 фото)

Знаєте, що таке спід-дейтінг? Це коли за один вечір, пересідаючи від столика до столика, знайомишся з кількома десятками людей, а потім вирішуєш, з ким хотів би продовжити спілкування.





Збоку здається, що це побачення для літніх людей, але ні!

У Японії молоді не подобається ходити на такі побачення з незнайомцями – там спілкуватися треба. Тому мама та тато і тут допоможуть, і підуть на побачення замість них!

Насправді мами приходять на побачення не до дівчат, а до таких самих мам та тат інших тихонь чи трудоголіків. Не відволікати їх дітей від робочих завдань (або гри).

Як проходять швидкі побачення для мам та тат



Ставляться серйозно до завдання, серйозніше за своїх дітей

Кожен учасник сплачує за захід 14 000 єн. Але жодних гарантій організатори вам не дають, як зможете прорекламувати своїх доньок та синочків, такий і результат отримаєте. Тим більше на тому боці теж не ликом мами шиті.

Є й звичайні швидкі побачення у Японії, але трудоголіки на такі не ходять – зайняті. А якщо залишити все на самоплив, то Японія вже побиває антирекорди по шлюбах та народжуваності в останні роки.

Батьки приносять із собою фотографії своїх дітей, на яких дівчата одягнені у традиційне кімоно. Тому що старшому поколінню така традиційність дуже подобається, а потрібно пройти саме через сито відсіювання старших, щоб дійти до їхніх синів.





З такою фотографією ви точно сподобаєтеся тітці та бабусі нареченого!

У цьому їхні діти далеко ще не маргінали, не дивні особистості, а лікарі, медсестри, державні службовці. Загалом дуже завантажені професійні люди. У середньому одружити намагаються дітей у віці 30-40 років, найстаршому нареченому на виданні був 51 рік, а його мамі за 80 років.

За оцінками агентства, близько 10% з таких «заочних наречених» у результаті одружуються.

Величезний плюс (для японців), що вони позбавлені незручних розмов, які іноді потім на роки відвертають від побачень. Тому що там часто бувають батьки чоловіків за 40, які шукають собі 20-30 літніх дівчат. І дівчатам не доводиться відшивати таких самих, вони просто говорять мамі «таких не треба».



У Японії є навіть ціла культура супроводу юними дівчатам "старих" за подарунки. От і переоцінюють себе на шлюбному полі потім "старики"

Аналогічно для тих сорокарічних – він просто маму за нареченою на ринок надіслав, а скільки разів відмовили до того, як знайшли за потрібними параметрами, його не турбує.

Японцям терміново потрібно одружуватися!

У 2021 році кількість нових зареєстрованих шлюбів скоротилася до 501 116, це найменший показник з моменту закінчення Другої світової війни у ​​1945 році. І лише половина від кількості зареєстрованих шлюбів у 1970-х роках.



Японцям не подобається ходити на побачення так сильно, як дивитися дарами про романтичні побачення

При цьому люди стали набагато пізніше одружуватися, тому їх можливості завести кількох дітей сильно знижено.

А коефіцієнт народжуваності взагалі у Японії 1,3 (а хоча б підтримки популяції треба 2,1)

Зі зростанням вартості життя, поганими економічними перспективами та вимогливою робочою культурою, яка проти них, все менше японців сьогодні вирішують одружуватися і заводити дітей.

Часи змінилися

За останні шість років відбувся «стрибок у суспільній свідомості». Якщо раніше батьки соромилися ходити на такі заходи, тепер там овербукінгу – онукам хочеться багатьом.



10% вдалих шлюбів насправді непоганий вихлоп, якщо не переоцінювати своїх дітей

У Китаї, наприклад, є аналогічний ринок наречених та наречених, де вішають листи з рекламою-оголошенням із перевагами нареченого. Різниця у тому, що ринок наречених – це традиційний маркет.

А Японія, де договірні шлюби та оміай також не новинка, перейшла на сучасний формат спід-дейтингу серед батьків. Звучить досить дивно і водночас… круто. Може, самотні батьки хоч між собою перезнайомляться.

Японія вже давно країна одинаків

Цікаве соціальне дослідження, яке ґрунтується на полицях супермаркетів. У Японії один із найбільших у порівнянні з іншими країнами розмір відділів у супермаркетах з готовими стравами. І це, крім маленьких кафешок, з місцями на одного.



Кафешка з одномісними столиками та перегородками, щоб не думали випадково спілкуватися!

Тобто вся економіка перебудувалася під те, що людина тільки працює та живе одна – їй ніколи і не хочеться готувати, працюючи 70 годин на тиждень.