Чайні салони Нью-Йорка як розсадник ворожок та екстрасенсів зразка 1930-х років (7 фото)

Як казав практичний Дядя Федір, щоб продати щось непотрібне, потрібно спочатку купити щось непотрібне. А щоб перевірити кваліфікацію ворожки, мага чи екстрасенсу та дарма не віддавати кровно зароблені, треба перевірити, як він найближчі події у своєму житті передбачить. Якщо зможе передбачити.





Чайні салони стали полем битви у війні проти ворожінь, що розгорнулася в Нью-Йорку у 1930-х між поліцейськими та екстрасенсами.



17 квітня 1929 року Мікетт Куба була оштрафована на 100 доларів за найнестандартніший злочин - незаконне ворожіння. Вона подивилася в чайну чашку жінки-поліцейського, яка працювала під прикриттям, і обіцяла тій поїздці по воді та зустріч із рослим брюнетом. Але жінка припустилася фатальної помилки, хоча і всього одну. Взявши скромну плату 25 центів за передбачення, вона потрапила в пастку міського поліцейського департаменту. Брати плату за ворожіння було прямим порушенням закону.

Починаючи з кінця 1920-х років, чайні салони з ворожіннями процвітали в американських містах від Піттсбурга до Портленда. Вони з'являлися як у відповідь зростаючу популярність до надприродному. І найзатребуванішою тематикою стало зображення циган. Персонал був вбраний у різнокольорові шалі, гостей розважали скрипалі, а витончено і яскраво одягнені ворожки ворожили гостям на чайному листі, долонях чи кришталевих кулях.





Мадам Жан, мадам Макмайстер або мадам Зара передбачать вам долю

У таких закладах як «Циганська чайна», де працювала Мікетт Куба, зазирнути в майбутнє можна було як бонус, що покладається на замовлення салату з тунцем, сендвічів, морозива, чаю та пирога.

З позиції права так звані заглядання в майбутнє мали бути безкоштовними. Закони, що забороняють ворожіння, діяли вже багато років. Але до 1920-х років вони були значно жорсткішими. Ворожкам у Нью-Йорку не дозволялося брати плату. Вони могли розраховувати виключно на чайові. Будь-кого, хто був спійманий за відкритою гаданням за гроші, штрафували на пристойні суми.



Мері Шенлі була поліцейським під прикриттям і полювала за ворожками

Саме так Мікет Куба попалася на гачок. За пару тижнів до затримання жінка-поліцейський Мері Воган працювала під прикриттям у чайному салоні, щоб упіймати ворожку на місці злочину. Воган та її колега Ліліан Харрісон очолювали таємний відділ департаменту боротьби з ворожками. Оскільки чайні кімнати відвідували переважно жінки, то ініціативу зі збору доказів проти ворожок взяли на себе саме жінки-поліцейські.

1931 року газета New York Times звинуватила ворожок, що працюють у чайних будинках, у тому, що вони викликають «хвилю меланхолії серед жінок» через свої каламутні пророцтва. Оскільки багато ворожок було циганського походження, певна частка галасу в пресі була спровокована ще й національними мотивами.



Світ і щастя укладені в чайному листі

Спільною практикою цих ворожок було наговорити жінці нісенітниці про те, що її чоловік крутить кохання з прекрасною кучерявою білявкою. Що, зрозуміло, не додавало в атмосферу сімей кохання та гармонії.

Тільки за першу половину 1931 року нью-йоркським ворожкам було винесено понад сотню обвинувальних вироків. Американське товариство фокусників, ймовірно, переживаючи і за свою репутацію, теж підключилося до очолюваної шефом міської поліції Мері Салліван кампанії з викриття. Він представив лист із Смітсонівського інституту у Вашингтоні, в якому говорилося, що у них немає доказів того, що долі справді можна передбачати.

Салліван особисто працювала під прикриттям. І жоден з об'єктів її розробки не був повідомлений зірками, привидами чи магічними кулями про те, що їхня клієнтка виявилася жінкою-поліцейським під прикриттям.



Циганки-ворожки Нью-Йорка 1930-х

Рейди тривали упродовж 1930-х років. 20 квітня 1934 року шість жінок-поліцейських та вісім детективів провели рейд у трьох чайних салонах, розташованих на одній вулиці. Результатом стало затримання дюжини ворожок, яким довелося постати перед мировим суддею.

Незважаючи на тиск з боку поліції, чайні салони залишалися популярним способом розваги та дозвілля завдяки доступності. 1935 року балада «У маленькій циганській чайній» злетіла на вершину міжнародних чартів. І це ще більше підігріло інтерес до закладів. Плюс до цього, в країні, охопленій Великою депресією, ворожки служили, мабуть, головними консультантами щодо пошуку роботи.

Однак до початку Другої світової війни рейди стали завдавати серйозних збитків. 1 квітня 1941 року ворожка Анна Мід визнала себе винною у ворожінні після того, як її спіймала жінка-поліцейський. На суді ворожка пояснила, що була в курсі неприпустимості платного ворожіння. Після завершення практики ворожіння чайна почала втрачати клієнтуру і опинилася на межі руйнування. І вона знову почала ворожити. На тлі цього популярність чайних салонів почала поступово падати.



У наші дні в Нью-Йорку заявляти про своє вміння говорити з духами або знімати прокляття і брати за це плату не можна – це є порушенням закону. Дозволяється займатися ворожіннями тільки з повідомленням клієнтів, що передбачення мають винятково розважальний характер.

Однак на міських вулицях продовжує процвітати індустрія ворожінь та супутніх послуг. Тільки тепер клієнтам, які бажають заглянути за завісу, пропонують не шматок торта з чашкою чаю як замануху, а яскраві неонові вивіски, що зачаровують. На рекламу яких довірливі громадяни, які бажають розлучитися із чесно заробленими коштами в обмін на інформацію сумнівної цінності, летять як метелики на вогонь.