«Де Скетмен?»: що стало із суперзіркою 90-х (3 фото + 1 відео)

У 90-ті чи не з кожної «праски» мчало задерикувате: «I'm the Scatmaaaan!!!!». Молодь відпалювала під цей хіт на найкрутіших дискотеках, а старші люди намагалися підспівувати, безбожно перекручуючи важко вимовляється «scoobie oobie doobie scoobie doobie».





І неможливо було повірити, що автором цього логопедичного кошмару є 52-річний заїка із шикарними вусами Джон Ларкін. Як у 100%-го інваліда з дуже посередньою зовнішністю вдалося підкорити музичний Олімп і що з ним стало потім? Покопаємось у біографії цього специфічного персонажа.

Ранні роки

Майбутня зірка євроденс-хіп-хопу народилася в Каліфорнійському Ель-Монті 13 березня 1942 року. З дитинства хлопчик страшенно заїкався, за що на повну відгрібав від однолітків. У нього не було друзів, тому маленький Джонні шукав відокремлених розваг. Якось вдома в коморі він знайшов ящик джазових платівок. Музика вразила його в серце. З 12 років парубок присвятив себе грі на піаніно. В одному з пізніх інтерв'ю Ларкін зізнався, що через музику він говорив із навколишнім світом, з яким через заїкуватість соромився спілкуватися безпосередньо.

У 14 років Джон почув популярний тоді скет у виконанні Елли Фіцджеральд та Луї Армстронга і твердо вирішив освоїти цей напрямок. Вроджений талант дозволив Ларкіну до 30 років заробити статус професійного джазового піаніста. Його активно звали виступати в лос-анджелеських клубах, а 1986-го він випустив свій перший альбом Transition. Втім, дебютна платівка стала повним провалом. Слухачі віддавали перевагу іменитим джазовим виконавцям та обійшли увагою альбом Ларкіна.

На тлі невдач Джон спочатку звикнув до алкоголю, а потім тісно познайомився з наркотиками. Невдовзі згубна звичка звела у могилу його найкращого друга музиканта Джона Фарелла. Тоді Ларкін вирішив зав'язати із психотропними речовинами. Його наречена Джуді Кастер підтримала ідею коханого. Вона ж запропонувала кардинально змінити обстановку та переїхати жити до Європи.

Сходження Скетмена

1990-го пара влаштувалася в Берліні. На життя Джон заробляв виступами у джазових клубах та на круїзних лайнерах. Європейці тепло зустрічали талановитого американця. Пісня "On the Sunny Side of the Street" у його виконанні не раз зривала бурхливі овації та вимоги виступу на біс. Агент Ларкіна Манфред Зарінгер швидко збагнув, що на цьому можна непогано заробити і запропонував артисту змішати скет-спів із мотивами в стилі євроденс та хіп-хоп.



Через страх зіпсувати пісню і знову бути осміяним за своє заїкуватість, на записі Scatman (Ski Ba Bop Ba Dop Bop) Джон тараторив як божевільний, щоб встигнути вимовити весь текст на одному подиху до чергового спазму горла. Вийшло навіть краще, ніж Зарінгер мріяв. Хіт підірвав європейські музичні чарти.

Пік кар'єри

За 1995 рік Ларкін продав понад 6 мільйонів копій свого хіта, що вмить став безсмертним, записав ще десяток пісень, випустив альбом Scatman's World і провів кілька турне Європою та Азією. Початок концертів часто доводилося затримувати. Шанувальники годинами верещали від захоплення за однієї появи Скетмена на сцені. І тільки після того, як натовп трохи заспокоювався, співак розпочинав виступ.

У Китаї яскравий виконавець став практично загальним улюбленцем. Його в прямому значенні цього слова обожнювали. Азіати сметали з полиць іграшки із зображеннями Скетмена. Його фото друкували на японській косметиці, банках із колою, упаковках десертів, аксесуарах для телефонів.

Про капелюх і вуса артиста ходили легенди. Журналісти висували разючі версії про роботу над образом Ларкіна провідних кутюр'є європейських будинків моди. Артист не витримав такої уваги до своєї персони і заявив, що капелюхом просто прикриває лисину, а вуса, як йому самому здається, додають солідності. Чорний строгий костюм вважає найдоречнішим одягом для чоловіка старше 50-ти. Ніякі стилісти ніколи не давали йому порад щодо покращення зовнішності.

Що лишилося за кадром?

«І взагалі, я звик до звичайнісіньких речей» — якось відповів Джон скрупульозним журналістам. Цей принцип не змінили навіть слава і гроші, що обрушилися на Ларкіна. Незважаючи на мільйонні гонорари, він вів дуже скромний спосіб життя. Майже все зароблене Скетмен відправляв Національній Асоціації підтримки США, що заїкалися. Співак часто брав участь у форумах організації, всіляко опікувався її маленькими вихованцями. Джону і Джудіт не пощастило випробувати радість батьківства, тому все невитрачене кохання вони дарували дітям з особливостями мовного розвитку. Джон безперервно повторював вихованцям, що будь-яку навіть найбільшу проблему можна зробити своєю сильною стороною.



У 1999-му році йому присудили премію ASHA за видатні заслуги перед спільнотою заїкаючих, а потім Ларкіна прийняли до Зали слави Асоціації підтримки США, що заїкуються.

Звістка про неоперабельний рак легень перекреслила грандіозні плани співака. Близько двох років він боровся із хворобою, зберігаючи при цьому завидний оптимізм. Артист всіляко підбадьорював своїх убитих горем друзів і не втомлювався говорити, що прожив чудове життя, пізнав красу і взагалі вдячний Богові за все.

За час артист встиг записати альбом Take Your Time. 26 листопада 1999 року під час концерту Скетмен знепритомнів, а 3 грудня його не стало. На 58-му році життя Ларкін помер у своєму будинку в Лос-Анджелесі. Вже знаючи про смерть, що наближається, співак наполіг на кремації. Джон був категорично проти, щоб із його могили влаштовували меморіал.

Церемонія прощання відбулася на яхті в океані біля узбережжя Малібу. В оточенні численних друзів і під акомпанемент джазового тріо прах Джона розвіяли над океаном.

Мало кому з музикантів завдяки своїй творчості вдавалося за життя досягти безсмертя. Скетман же за допомогою рідкісного таланту та наполегливої праці зумів вийти за межі часу. Шанувальники досі завалюють іменні блоги співака листами подяки. І хоча фізично артиста вже з нами немає, його особистість залишається гідним наслідування прикладу простоти, скромності, відкритості та людинолюбства.

Ну і наостанок, якщо раптом хтось забув - найзнаменитіша пісня Скетмана: