Шпигун-фантаст, жінка-чоловік — подвійне життя Джеймса Тіптрі-молодшого⁠⁠ (21 фото)

19 травня 1987 року жінка похилого віку увійшла до спальні, де лежав, паралізований і сліпий, її чоловік. У руці вона тримала армійський Кольт 38 калібру. Вона вбила старого двома пострілами в груди. Потім подзвонила пасинку та сказала, що застрелила його батька. Потім лягла поруч із чоловіком, взявши його за руку, приставила пістолет до свого скроні і спустила курок утретє. Так закінчилося реальне життя Джеймса Тіптрі-молодшого.





Народися Аліса років на 20 раніше, вона, напевно, стала б відомою суфражисткою. Але їй чи то пощастило, чи, навпаки, не пощастило народитися пізніше — 1915-го, коли Америка вже обростала хмарочосами, у далекій Європі точилася війна, а відомий чиказький мисливець і дослідник Герберт Бредлі домовлявся з університетом Чикаго про черговий експедитор країни. Він був Алісі батьком — і жодна Країна чудес не могла зрівнятися з тією, в якій жила дівчинка.

Вона була пізньою дитиною. Її матері, Мері Шелдон, стукнуло вже 37 років, коли вона народила дочку. Але не тому, що раніше не виходило. Просто було не до того. Мері писала науково-популярні пригодницькі книги і, можна сказати, прославилася романом «Сорокові двері» про життя жінок у Стародавньому Єгипті (1924-го роман був екранізований; але жодної копії до наших днів не збереглося). Герберт був для Мері ідеальним чоловіком - натураліст, затятий мисливець, забезпечений адвокат і красень. Аліса стала їхньою єдиною дочкою: розпещеною, сміливою та допитливою. У віці 6 років її познайомили з Африкою.



1921, Центральна Африка. 6-річна Аліса позує на тлі воїнів одного з сіл народності кікуйю

Аліса в країні джунглів

1921-го Шелдони вирушили в експедицію Центральною Африкою. Керівником був Карл Еклі з Американського музею природної історії, а основною метою — вилов гірських горил та інших приматів для виготовлення опудал та поповнення музейної експозиції. Неперевершений мисливець Шелдон брав у роботі активну участь. Понад 200 носіїв тягли намети, ящики з їжею та спорядженням, зброю, переносні душові кабіни, медикаменти, скляні фотопластинки та величезну кількість вечірніх нарядів, які використовували лише раз чи два на прийомах на честь відбуття та повернення. В експедиції Мері Шелдон особисто застрелила лева і позувала поруч із ним. Вона була абсолютно безстрашною і частково безбашенною жінкою - такою ж стала згодом її дочка.





Аліса у так званій «Африканській кімнаті» рідного дому на Гайд-Парк-бульварі в Чикаго

Після повернення Мері Шелдон опублікувала книгу для дорослих «На шляху горил» та дитячу дилогію «Аліса в країні джунглів» та «Аліса в країні слонів»; книги розповідали про пригоди доньки на чорному континенті. Аліса була присутня на презентації книги, про неї писали у газетах. У другу експедицію трьома роками пізніше дівчинка поїхала вже як повноправний учасник, із власною, подарованою батьком рушницею. Втім, книга «Аліса в країні джунглів» вийшла 1927-го, коли дівчинці було вже 12 років, і Аліса чудово розуміла, що її популярність — лише відблиск слави її матері. А їй потрібна була власна слава.



Мері Гастінгс Бредлі та її книга «Аліса в Країні джунглів»



Мері виховувала дівчинку розумною, рішучою, здатною діяти самостійно, ні на кого не покладаючись. Це мало як позитивні, і негативні боку. Під час повсякденної підліткової депресії Аліса, анітрохи не вагаючись, спробувала перерізати собі вени — не вийшло. Потім, попри бажання матері, дівчина вступила до художнього коледжу Сари Лоуренс у Нью-Йорку. А на Різдво 1934 року Аліса познайомилася з молодим чоловіком на ім'я Вільям Дейві — симпатичним, темноволосим, у гарному костюмі; він провів її додому. Через три дні вона зі своїм хлопцем прийшла на якусь вечірку і знову зустріла там Білла, з яким протанцювала весь вечір. Того ж дня він зробив їй пропозицію. Хлопця було забуто, а 29 грудня Аліса та Білл одружилися. Мати нічого не сказала - вона розуміла, що сама прищепила дочці саме таку лінію поведінки. Вирішити – зробити, нічого зайвого.



Аліса Шелдон

Коли Аліса дізналася, що вагітна, вона одразу же, не питаючи нічиєї думки, вирушила до лікарні і зробила аборт, бо не хотіла дітей. Провидіння почуло її молитви - операція пройшла невдало, і дівчина залишилася безплідною на все життя. Що ж, тоді це її влаштовувало. Вільям теж не вирізнявся ангельським характером. Представник богеми - поет і син художника, сторонні зв'язки здавалися йому природними; він змінював Алісі праворуч і ліворуч (втім, вона теж не відрізнялася вірністю), ходив борделями і зловживав бурбоном. Їхній шлюб примудрився протриматися цілих 6,5 років.



Вільям Дейві

1941 року вони розлучилися. Аліса дуже хотіла піти на війну, причому не як медсестра або робітниця тилу. Вона хотіла йти в бій та вбивати.

Війна Аліси Шелдон

Аліса знайшла компроміс між гендерною нетерпимістю Армії США та своїм бажанням боротися за країну. У 1942 році вона з'явилася в чиказькій пункт рекрутського набору в лисячому комірі, на тридюймових шпильках і попросила записати її в ВПС. На будь-яку посаду. "А що ви вмієте?" — спитали її. "Малювати", - відповіла вона.



Аліса Шелдон тільки-но отримала призначення в діючу армію (1943 рік)

До війни Аліса працювала графіком, ілюстратором і часом художнім критиком, зазвичай, у газеті Chicago Sun. Вільям Дейві хотів, щоб його дружина була художницею, і всіляко заохочував її малярством. Аліса навряд чи стала б новою Бертою Морізо або Хелен Аллінгем, але дар у неї безперечно був, і Дейві його розпізнав. Її роботи кілька разів з'являлися на довоєнних виставках, зокрема, дуже престижних. На гроші від першої з проданих картин Аліса, ще одружена, купила собі рушницю.

Жінці тоді було важко потрапити до армії. Єдиною нагодою був Жіночий армійський допоміжний корпус (Women's Army Auxiliary Corps), утворений у травні 1942-го з ініціативи Едіт Роджерс, однієї з перших жінок у Конгресі США. Аліса пройшла підготовку і отримала типову тилову посаду — малювати різдвяні листівки солдатам, що воюють за океаном. Але це Алісі не подобалося. Вона взяла ініціативу на себе, почала шукати підвищення (паралельно спокусивши — за її власними розповідями — зо два десятки офіцерів) і в результаті отримала звання лейтенанта. Одночасно її приписали до фотографічної служби зовнішньої розвідки. Аліса не могла бути пілотом чи авіамеханіком, але могла працювати в Пентагоні та займатися аналітикою, досліджуючи фото німецьких позицій з повітря.



Відома «обкладинкова» фотографія Джеймса Тіптрі. Алісу сфотографував її майбутній чоловік Хантінгтон Шелдон у 1945 році. Блузка та жакет насправді – армійська уніформа

Потім вона отримала чергове підвищення, потрапивши до елітного загону фоторозвідки, який працює не з окупованим Китаєм японцями, а з Німеччиною. Аліса була єдиною жінкою у всьому відділенні та одним із перших фотоаналітиків розвідувального управління. Незабаром вона дослужилася до майора — на той момент це було найвище офіцерське звання, доступне для жінок. Після підвищення Алісу перевели на значнішу розвідувальну роботу агента під прикриттям і розподілили до Парижа. Там вона зустріла американця Хантінгтона Дентона Шелдона на прізвисько Тінг.

Тінг очолював «німецьку групу» фоторозвідки та був військовим до мозку кісток. Прямим, сильним, трохи за сорок після двох розлучень. Спершу він не хотів приймати до своєї команди жінку, але Аліса викликала його на шаховий поєдинок. І виграла, чим завоювала його повагу.

Вони одружилися відразу після війни, 1946-го, щойно дозволили обставини. Проте для них це нічого не змінило. Просто два агенти розвідувальної служби стали чоловіком і дружиною, але залишилися двома агентами, бо колишніх агентів не буває.

Аліса служила з 1952 по 1956 рік - спочатку у відділі фоторозвідки, потім - у контррозвідці, в принципі, на рядових посадах. А ось Тінг дослужився до дуже значної посади — з 1951 до 1961 року він був директором поточної розвідки. По суті, це була друга посада ЦРУ після Аллена Даллеса.



Ще одна відома «книжкова» фотографія, яка часто сприймається як «письменник за роботою»

Однак щасливою парою не було. Вони працювали на зношування, ночами. Аліса підсіла на декстроамфетамін — рекреаційний наркотик, який з часом викликає важку залежність. Чоловік Аліса любила, але згодом зізнавалася, що сексу у них майже не було: Тінг з'являвся вдома в такому стані, що вже нічого не міг. Втім, у неї булиінші офіцери Пентагону. Тінг не заперечував.

Народження Типтрі



Той самий джем, з етикетки якого було списано псевдонім Тіптрі

Кипуча енергія Аліси Шелдон не давала їй спокою і після виходу з ЦРУ. 1957 року, коли їй було вже за сорок, вступила до Американського університету у Вашингтоні. Провчившись там 10 років, Аліса здобула докторський ступінь у галузі експериментальної психології.

Але їй хотілося займатися чимось, крім навчання. Таким заняттям стала література. І Аліса почала писати, причому взялася за жанр, у якому тоді правили виключно чоловіки, – за наукову фантастику. Як псевдонім взяла назву джему, що вироблявся компанією Wilkin & Sons Ltd.

Вона просто хотіла спробувати. При цьому зовсім не минуле заважало їй відкрити світові своє ім'я. Аліса хотіла одягнути маску, сховатися за нею, стати іншою людиною.

Восени 1967 року Джеймс Тіптрі-молодший відправив перші 4 оповідання в найбільші науково-фантастичні альманахи англомовного світу.

Так почалося головне життя Аліси Бредлі Шелдон.



Для Аліси Шелдон, Джеймса Тіптрі і Раккуни Шелдон у письменниці було три зовсім різні почерки

Талановитий містер Тіптрі

Наприкінці 1967 року редактор журналу Analog Science Fiction, великий і жахливий Джон Кемпбелл, отримав розповідь нікому не відомого автора, що представився в листі Джеймсом Тіптрі-молодшим. "Текучки" вистачало, але Кемпбеллу розповідь сподобалася, і він прийняв його до публікації. Це була вже друга розповідь від Тіптрі - перший Кемпбелл не взяв, вважаючи героя надмірно пафосним і картинним. Відкинута розповідь того ж року вийшла в If («Якщо») у Фреда Пола.



1977 рік. Перша фотографія Аліси Шелдон, яка стала надбанням громадськості після «викриття» Джеймса Тіптрі-молодшого

Розповідь, що сподобалася Кемпбеллу, називалася «Народження комівояжера» і стала для автора першою публікацією. Як не дивно, Тіптрі нічого про себе не розповідав; у листуванні він попросив називати його по-дружньому «Тип», але не згадав ні місце проживання, ні вік, ні рід занять. Втім, журнали це влаштовувало — їм потрібний був текст.

Редакторам подобався незвичний підхід нового автора. В оповіданнях Тіптрі порушувалися проблеми, що рідко зустрічалися в роботах інших фантастів. Тіптрі апелював до політики, шпигунства, параної, манії переслідування. Його розповіді здавалися тривожно неприємними і тому затягували. Якщо рушійною енергією багатьох авторів Золотого віку було світло, гумор, то Тіптрі - на противагу іншим - черпав натхнення в темряві. Багато хто намагався уявити автора, виходячи з його прози. У передмові до другої збірки Тіптрі, що вийшла 1975-го, видавець Роберт Сілверберг (першу збірку видав на два роки раніше Гаррі Гаррісон) спробував намалювати портрет письменника, якого ніколи в житті не бачив.

Дехто вважає, що Джеймс Тіптрі-молодший — жінка, але я вважаю цю думку абсурдною, оскільки манера листа в нього безперечно чоловіча. Я не думаю, що оповідання Джейн Остін могли б бути написані чоловічою рукою, як і новели Ернеста Хемінгуея – жіночою. З цієї причини я впевнений, що Джеймс Тіптрі — чоловік.

Роберт Сілверберг



Аліса та Тінг у 1985 році. Тінгу вісімдесят два, але він бадьорий і сповнений сил — до інсульту ще більше року

Сілверберг бачив у Типтрі державного службовця 50-55 років, любителя проводити вільний час на свіжому повітрі, такого собі Генрі Кісінджера у відставці. Найсмішніше, що Сілверберг не помилився в жодному зі своїх припущень. Окрім статі.

Фантастика Джеймса Тіптрі

На рахунку Типтри всього два великі НФ-твори. Роман «Кордони буття» (1978) присвячений вторгненню на Землю інопланетян, які мають здібності до телепатії, — ця книга досить прохідна, що особливого резонансу не викликала. Дещо інакше був сприйнятий інший роман, «Змеркне повітря раю» (1985), численні герої якого з різними цілями опинилися на далекій планеті, де місцеве населення зазнало геноциду з боку землян. Книга викликала суперечливу реакцію — в Америці читачі та критики її проігнорували, зате, наприклад, у Японії роман був досить популярним і навіть отримав премію «Сейюн». Можливо, причина у тематиці, бо роман можна вважати метафоричною сатирою на зовнішню політику США.



Той самий березеньський номер журналу Analog, в якому було опубліковано дебютне оповідання Джеймса Тіптрі «Народження комівояжера»

У Тіптрі є кілька повістей, які іноді вважаються як невеликі романи. Повість «Швидколітній присмак буття» (1975) дає досить екзотичне пояснення космічної експансії людства — виявляється, люди лише сперматозоїди, чиє прагнення до зірок продиктоване пошуком яйцеклітини. Осипана преміями повість "Х'юстон, Х'юстон, ви нас чуєте?" (1976) вважається одним із перших зразків космічної НФ, пронизаної феміністичними ідеями. Не менш «жіночої» (і водночас дуже жорстокою) вийшла і повість «Єдино розумне» (1985) — ще один увінчаний нагородами лідер критиків.

Розповіді Тіптрі, що склали основу її творчості, - речі досить різнопланові. Найкращі з них поєднує нестандартний, найчастіше пронизаний гротескним, похмурим гумором авторський погляд на традиційні НФ-теми. У «Приході лялечки» (1968) інопланетяни, що завоювали Землю, змушують «нерозумних аборигенів» поклонятися абсурдному з нашого погляду божеству. Але в кого сила, у того й право… У «Материнському кораблі» (1968) інопланетянки намагаються знищити людство «за аморальність» — тут Тіптрі досить жорстко висміяла «священні корови» фемінізму (хоча сама вважається його прапором). Гумористична на перший погляд оповідання «Що нам робити далі?» (1971) - фактично гірка сатира на прогресорство або, у західному варіанті, горезвісне "тягар білої людини". Розповідь «Людина, яка йшла додому» (1972) — дуже нетиповий варіант розвитку цивілізації. Один із найзнаменитіших творів Тіптрі, невелика повість «Дівчинка, яку підключили» (1973), що стала основою для телефільму та спектаклю-мюзиклу, вважається попередником кіберпанку. Це сумна історія про трагічну долю дівчинки-самогубці, чий мозок використовували для створення кіборга, - лицемірне і брехливе людське суспільство, схиблене на споживанні, показано в цьому оповіданні з найнепривабливішого боку. Розповідь «Просте рішення» (1977) перегукується зі знаменитим романом «Майже як люди» - інопланетяни змогли захопити Землю, банально купивши її частинами у жадібних людей. Ще одна гірка і похмура історія — розповідь Янки Дудль (1987), де показано, як з доблесних американських солдатів ліплять кривавих вбивць.

Не дивно, що нетипові твори Тіптрі зібрали купу різноманітних премій — всього на рахунку письменника близько сорока нагород та номінацій.

Анонімний успіх

Все, що було відомо про Джеймса Типтрі, — адреса, з якої надходили листи. Адреса ця використовувалася активно — Джеймсу писали видавці, редактори, метри жанру та просто шанувальники. І Тіптрі всім старанно відповідав, регулярно розкриваючи деталі, які все більше підтверджували, що таємничий письменник — чоловік. Служба в авіації та військовій розвідці, дослідницькі експедиції до Африки — чи могли подібні факти бути частиною жіночої біографії? Навряд чи.



Перша сольна книга Джеймса Тіптрі-молодшого, збірка «10000 світлових років від дому» з передмовою Гаррі Гаррісона (1973)

Обидві збірки Типтрі — «Десять тисяч світлових років від дому» та «Теплі світи та решта» — були добре прийняті читачами. До 1976 року у Джеймса сформувалося своє коло фанатів. У 1973 році Тіптрі отримав найпрестижнішу премію «Неб'юла», яка вирушила до нього поштою. За нею пішла «Х'юго», потім друга, потім ще одна «Неб'юла» та «Юпітер».

У 1974 році Тіптрі скористався своєю популярністю, щоб "просунути" в товсті журнали роботи своєї знайомої на ім'я Раккуна Шелдон - всього під цим ім'ям вийшло п'ять оповідань. Джеймс описував Раккуну як сільську вчительку та його велику шанувальницю, яка спробувала писати «як Тіптрі», і в неї непогано вийшло. Втім, видавці не приховували, що здогадалися про примарність нової письменниці. Це явно був Тіптрі під іншим ім'ям.

Так би все тривало. Тіптрі писав би свої чудові оповідання, отримував би поштою премії і прикидався провінційною вчителькою, якби не одна трагедія. 25 жовтня 1976 року в Чикаго померла якась Мері Гастінгс Бредлі, відома в минулому письменниця, автор пригодницьких романів, і невдовзі в кількох листах до різних людей Джеймс Тіптрі-молодший згадав, що в нього померла мати, причому мати - "теж". Шанувальники не забарилися проштудувати чиказькі газети в пошуках некрологів і пов'язали А і Б. Через два тижні шанувальник і видавець фензину Джефф Сміт написав Типтрі листа, в якому припустив, що справжнє ім'я письменника — Аліса Шелдон. Сміт не чекав відповіді, але той таки прийшов.



Біографія АлісШелдон за авторством Джулії Філіпс вийшла в 2006 році. У книзі було багато рідкісних фамільних фотографій



Джеймс Тіптрі

Донедавна офіційно було переведено одну повість Джеймса Тіптрі-молодшого — «Кримотний присмак буття» (1975), а також дев'ять оповідань, опублікованих у різних антологіях та періодиці.



У 2000-х роках любителі фантастики випустили три малотиражні сувенірні збірки Джеймса Тіптрі-молодшого, що включають як офіційно переведені оповідання, так і аматорські переклади, а також обидва її романи. І лише на початку 2018 року нарешті офіційно вийшла збірка оповідань та повістей Типтрі «Щастя — це теплий зореліт» тиражем 4000 екземплярів.

Падіння Тіптрі

Десять років анонімності. Десять років під маскою. Десять років під чужим ім'ям — чоловічим, більш значущим у власних очах громадськості, ніж жіноче. Джеймс Тіптрі-молодший втомився і відповів на листа свого викривача: так, мене звати Аліса Шелдон.



Живопис Аліси Шелдон: картина "Клуб Gai" (1941), яку Аліса відправила на конкурс, щоб взяти участь у престижній виставці All-American у вашингтонській галереї Коркорана

Їй був 61 рік, і вона, яка вже давно закінчила службу і роботу, страждала від циклотімії, неприємного психологічного розладу, через який людина постійно вагається між двома крайнощами, депресією та ейфорією. Вона мала запої, вона сиділа на амфетамінах і оксиморфоні, і попереду в неї не було нічого, крім темряви. Проблема полягала в тому, що Аліса Шелдон не вміла писати книги: вона не була письменницею, не вміла вигадувати сюжети, наповнювати персонажів життям. Письменником був чоловік на ім'я Джеймс Тіптрі-молодший, і коли вона наважилася його вбити, розкривши своє інкогніто, в ній померло все.

Весь її шлюб опинився у буквальному значенні шлюбом з розвідкою. Коли Аліса вже звільнилася, Тінг продовжував пропадати на роботі тижнем, причому саме на роботі. Вона б пробачила йому іншу жінку, бари та друзів, брехню на порятунок, але не могла вибачити прямолінійну чесність і невпинний обов'язок перед країною.



1985 рік. Остання фотосесія Аліси роботи лос-анджелеського фотографа Патті Перрет

Звісно, вона намагалася писати й надалі. У 1980-ті вийшло ще півтора десятки оповідань, плюс після викриття Аліса написала два романи, провальні і з літературної, і з комерційної точки зору. Більш менш успішною була хіба що повість «Єдина річ, яку потрібно зробити», написана в 1985 році, — вона отримала «Локус» і ще кілька жанрових премій. Останні десять років свого життя Аліса писала речі, які не можна було назвати навіть блідою тінню творчості Тіптрі. Жалобні, бідні з погляду образів і мови, сповнені абсолютної безвиході. Під маскою Тіптрі Аліса вигадувала героїв, під власним ім'ям — описувала саму себе.

Здоров'я її стрімко погіршувалося. Вона перенесла інфаркт, а порушений біохімічний баланс призвів до численних проблем зі шкірою та системою травлення. Вона постійно перебувала у стані нервового розладу. Тінг, старший за Алісу на дванадцять років, переніс інсульт, майже втратив зір, і його частково паралізувало. У нього були принаймні діти від першого шлюбу, у Аліси ж не було в житті нікого, окрім цього немічного старого. Вона марно намагалася розгледіти у ньому бравого офіцера, якого вийшла заміж сорок років тому.

Незадовго до 19 травня 1987 року Тінг, знаючи про психологічні проблеми дружини, попросив сина забрати з дому всю мисливську зброю, а свій Кольт 38 калібру особисто викинув у найближчий ставок. Вранці 19 травня Аліса мала черговий нервовий зрив, але вона переконала поліцейських, які приїхали на виклик, у тому, що все гаразд і це пройде. Коли вони поїхали, вона взяла інший Кольт, прихований від чоловіка, і попрямувала до спальні, де й закінчилося життя Джеймса Тіптрі-молодшого, одного з найяскравіших і неоднозначних американських фантастів.