Як живеться бездомним у Південній Кореї (18 фото)

У Південній Кореї бомжів не так багато, але все ж таки вони є. Місцеві волоцюги знають, де можна поспати і куди прийти по безкоштовну їжу і почуваються практично завжди комфортно.





Незважаючи на те, що Південна Корея вважається однією з найблагополучніших сучасних країн з гарним рівнем життя, навіть серед її, здавалося б, вічно зайнятих і вічно занурених у роботу мешканців, зустрічаються так звані неблагополучні елементи – простіше кажучи, бомжі. Ці товариші чи чимось, крім розрізу очей, відрізняються від європейських чи американських безпритульних.



Вони також люблять випивати, сидячи на тротуарі – щоправда, п'ють вони переважно місцеву горілку соджу; ночують на картонках або в подертих наметах, які встановлюють там, де їм заманеться, і, звичайно ж, промишляють ненав'язливим жебрацтвом.





До речі, існування бомжів у Південній Кореї частково виправдовується лояльним ставленням уряду до цієї проблеми. Точніше, ніхто не вважає це проблемою. Навпаки, як і в будь-якій іншій розвиненій країні, в Південній Кореї бомжі є такими ж повноцінними членами суспільства, як і інші громадяни, які мають права вести такий спосіб життя, який вони вважають за потрібне – в межах закону, зрозуміло.



А тих, хто порушив цей самий закон, чекає абсолютно заслужене покарання, і неважливо, чи ти працюєш громадянин, чи бомж – усі корейці з правової точки зору перебувають у рівних умовах.



В цілому ж, лояльне ставлення уряду країни до безпритульних, породжує реакцію у відповідь. Корейські бомжі не дошкуляють перехожим, агресивно не жебракують і тим більше не вступають у суперечки та конфлікти. Максимум на що вистачає фантазії корейського бездомного, так це поставити поруч із цебром або покласти капелюх, куди перехожі можуть за бажання кинути монетку, і не більше.



А в іншому корейські бомжі вдень вважають за краще сидіти на тротуарі, на самоті або в компанії собі подібних, розпивати улюблену соджу і нікому при цьому не заважати. Так, антураж і запах довкола них відповідний, але, як кажуть, не без цього. На те вони і бомжі.



Ще однією характерною особливістю лояльного ставлення до бомжів у Південній Кореї можна назвати фактично офіційний дозвіл ночувати на станціях метрополітену.



Вдень, коли в підземці багато людей, корейські бомжі намагаються не попадатися на очі охороні, а ось ближче до півночі, коли до закриття метрополітену залишаються лічені хвилини, бездомні стягуються до підземних переходів, розстеляють там свої спальні мішки та ковдри і залишаються ночувати.



Бомжі ночують у підземному переході

Охорона закриває їх на станції, внаслідок чого бездомні отримують відносно комфортну ночівлю під дахом, тепло та доступ до туалету, а це, даруйте, вже чимало. Більше того, бомжів ніхто не ганяє: навіть поліція, бачачи це, не звертає на товаришів без певного місця проживання особливої уваги незважаючи на те, що на ночівлю вони частенько розташовуються просто під камерами.



Нікого цей факт особливо не хвилює, адже з настанням ранку всі безпритульні залишають станції метрополітену, і до наступної ночі їх не буде ні видно, ні чути.



Бомжі у підземному переході

Ну а з настанням по-справжньому зимових холодів, по всій Південній Кореї починають працювати спеціальні притулки для бездомних, одна частина яких існують на дотації центральних чи місцевих органів влади, а інша – коштом благодійних організацій. Також притулки відкриваються при церквах та буддійських храмах.



Південникорейські волонтери

Вони кожному бездомному дають теплий одяг і надають дах над головою, але, на відміну загальноміських притулків, не безкоштовно. За це бомж повинен підмітати подвір'я, готувати їжу, прибирати сміття…простіше кажучи, відпрацьовувати всі ті блага, які йому було надано. Тож до церкви звертаються за допомогою одиниці.



Притулок при церкві

Воно й зрозуміло: навіщо працювати за їжу та можливість переночувати в теплі, коли все це можна отримати безкоштовно, та абсолютно не напружуючись, в одному з притулків, організованому благодійною організацією?! Корейські бомжі чудово знають, де можна поспати, куди прийти за безкоштовним гарячим обідом, де видають одяг та предмети першої потреби. І, загалом, усі задоволені…ну, чи майже всі.



Безкоштовна їдальня

Корейські волонтери, які працюють з безпритульними, зазначають, що таке лояльне ставлення перетворює бомжів у ледарів, які навіть не намагаються налагодити своє життя і знайти хоча б якусь роботу. Вони просто не бачать у цьому необхідності, адже держава забезпечує їх усім більш-менш необхідним: їжею, одягом, якимсь дахом над головою.



Південнокорейський волонтер

А гроші ... гроші на соджу подають перехожі, так що корейські бомжі мають все, що потрібно, якщо вже не для щастя, то для гармонійного існування так точно.



Безкоштовна їдальня

Що ж до проблеми безпритульних у Південній Кореї, то це, як я вже згадував вище, не є проблемою – принаймні для корейського уряду. І хоча кількість бомжів у країні ранкової свіжості з кожним роком тільки збільшується, влада поки що не бачить у цьому якогось лиха і особливо катастрофи.



Так, можливо, наявність бомжів, що сплять на вулицях та в підземних переходах Сеула та інших південнокорейських міст, дещо псує ідеальний вигляд сучасної Південної Кореї, проте це ніяк не шкодить безпеці всередині країни та її іміджу у світовому співтоваристві.