Засмучені аристократи та історія одного випадкового успіху (6 фото)
Пурпур – королівський колір. Через його рідкість і складність виготовлення фарби навіть імператор Авреліан не дозволив своїй дружині придбати фіолетову сукню з шовку. За примітну штучку довелося б віддати його вагу в золоті. 
Аж до 1856 року фіолетовий барвник отримували із залізистого слизу молюсків під назвою іглянка. Видобуток матеріалу вже сам по собі був цілим квестом. Ловили бідолах за допомогою спеціальних снастей з м'ясною принадою. Потім поміщали видобуток у ємності і на невеликому вогні виварювали для отримання цінного секрету, який використовували іглянки в природі для присиплення жертви. 
Іглянка
Готовий барвник виходив жовтуватим. А забарвлена тканина на сонці змінювала відтінок. Робота була мало того що брудною, так ще й дико смердючою. Жахливий сморід в'їдався в одяг, шкіру та волосся. Молюсків досить швидко майже перевели, оскільки бідолахи не встигали відтворюватися: на виготовлення всього 30 грамів фарби йшло близько 20 тис. екземплярів.
Випадковість як запорука успіху 
Вільям Генрі Перкін
А потім трапилася невелика помилка. Вільям Генрі Перкін (1838-1907) – молодий хімік-лаборант корпів у лабораторії над завданням наставника. Йому слід виділити з кори хінного дерева хінін – речовина, що використовується для лікування малярії. 
У ході дослідів Перкін випадково набув незвичайної речовини – осаду фіолетово-коричневого відтінку. Уїльям спробував замінити кору на анілін. В результаті субстанція вийшла вже яскраво-пурпурною і відмінно фарбувала тканину.
Причому насиченість та яскравість кольору зберігалися навіть після прання та впливу сонячних променів. Торішнього серпня 1856 року Перкін, якому було лише 18 років, подав заявку отримання патенту на синтетичний барвник мовеин. 
В результаті випадковість не тільки забезпечила можливість широким верствам населення носити фіолетовий одяг, обмеження на який здавна встановлювали церковники та правителі, а й зробила юнака мільйонером. А оскільки ціна фарби була мізерною, то такі речі відтепер міг собі дозволити кожен. Монаршим особам та їх наближеним вже не цікаво сталося як усі. І традиція носити пурпур поступово себе вичерпала. 
Втім, Перкін не запишався. І продовжив роботу та дослідження, заслужено отримавши звання батька хімічної промисловості.
