Панчо Вілья – герой чи лиходій? (7 фото)

Будь-який народ потребує героя. Але сьогодення, а не з книг чи легенд. Для мексиканців таким є Панчо Вілья, час активності якого випало на період Мексиканської революції 1910–1917.





Справжнє ім'я Робіна Гуда у сомбреро – Хосе Доротео Аранго Арамбула. Народився він у сім'ї простого наймита у 1878 році. Ранні роки хлопець провів на асіенді, де йому доводилося настільки важко, що Хосе кілька разів намагався втекти. Втікача повертали. Але останньої краплею став сумний випадок: син власника асієнди зґвалтував сестру Хосе. Хлопець роздобув револьвер, виписав господареві квиток в один кінець і дав деру. Пізніше він розквитається і з самим синочком. Але це буде згодом.



Панчо Вілья

Про життя в горах та лісах хлопець знав мало. І вже майже помирав від голоду та втоми, коли на нього натрапив загін місцевих грабіжників під керівництвом Франсіско Вільї. Хлопці жили просто: грабували багатих, витрачали награбоване і насолоджувалися зазвичай коротким життям. Хосе відчув, що це те, що йому потрібне. І приєднався до загону. І після смерті Вільї очолив його, продемонструвавши головорізам лідерські якості та нестримний бунтарський дух.

Для початку він зганяв на асієнду і розправився з ґвалтівником. А потім почав будувати активну політичну кар'єру. А саме – влився у лави підтримують кандидата у президенти Франсіско Мадеро. Той наче як був за народ, обіцяв роботягам реформи та блага. А потім підняв повстання проти чинної влади, в якому тепер уже Панчо Вілья взяв активну участь. Але отримав удар у спину від одного з генералів – звинувачення у зраді та змушений був бігти до Штатів





А підступний генерал на прізвище Уерта сам зайняв місце Мадеро. Вілья зрозумів, що це шанс на помсту, повернувся і поринув у новий вир революційних подій. Результатом стало об'єднання із лідером іншої групи повстанців Венустіано Карранса. Уерту вони скинули і зрозуміли, що погляди життя розходяться: Вілья був радикалом і просто вимагав посадити на кілок усіх пов'язаних із владою. А Карранса дотримувався м'якшої та мирної політики.



Вілья (п'ятий зліва) зі своїми командирами

Результатом розбіжностей стала нова війна 1913 року між колишніми соратниками. У ході якої Карранса навіть примудрився стати офіційно обраним президентом країни Щоправда, на посаді він пробув не особливо довго. Його соратник Альваро Обрегон скинув шефа і пробачив Панчо Вілью.

Нальоти байкерів



У житті бунтаря, баламута і грабіжника настало відносне затишшя. У якому Вілья відчував себе рибою, викинутою на берег. І вирішив пожвавитися, спровокувавши військовий конфлікт між Штатами та Мексикою.

Спосіб для цього він вибрав нетривіальний – разом із Спільниками сідлав мотоцикл і здійснював нальоти на прикордонні війська. Навіть міста ненадовго захоплював та поїзди під укіс пускав.

Американці посил загалом зрозуміли. Але їм було не до провокацій мексиканця – йшла Перша світова. Тому вони відправили на затримання Вільї військових. Дуже багато, аж 8 тисяч. Можна припустити, що то був більше акт залякування, і особливої активності солдати не розвивали. Але Панчо теж уловив суть попередження. І пішов із кордону.

Не болю, моя головушка



Автомобіль, у якому було застрелено Вілья

Коли Альваро Обрегон офіційно помилував Вілью, той організував на своєму ранчо щось на кшталт комуни та поселив усіх своїх вірних соратників. Життя на ранчо текло в неспішних працях, оповите парами мескаля та димом сигар. Аж до 1923 року, коли на машину Панчо було скоєно напад.

Народного героя Мексики було вбито у віці 45 років за наказом того ж двоособового та завбачливого Обрегона. Вбивці – ціла дюжина ходили гоголем. Але це вдень. А вночі тряслися, чекаючи помсти зі сторони соратників Вільї, яких країною було дуже і дуже багато.



Антоніо Бандерас у ролі Панчо Вільї (фільм "Панчо Вілья" 2003 р.)

Так простий батрак, що дорослий до лідера повстанського руху і мало не став президентом, склав голову. Причому, буквально -вона зникла під час ексгумації і, за чутками, осіла у колекції ексцентричного медіамагната Вільяма Херста, яка перейшла до нього спадкоємцям.

А Вілья… Він живе – у народній пам'яті. Про Панчо зняли безліч фільмів, що написали масу книг, згадували в піснях. Одну – всім відому «Кукарачу» так і взагалі вигадали як оду подвигам Вільї. Словом, історія Панчо – класичний випадок того, як проста людина може стати національним героєм лише завдяки особистим якостям.