Ліндеберг – відважний журналіст, який мало не втратив голову, але зламав систему (4 фото)
Карл XIV Юхан, який правив Швецією у першій половині XIX століття, був персонажем неординарним. У молодості зробив запаморочливу кар'єру на військовій ниві і став французьким маршалом. 
Але, як кажуть, на кожного неординарного у цьому житті знаходиться якщо не більше, то точно не менш видатний персонаж. 
Андерс Ліндеберг
Таким був журналіст та театральний діяч Андерс Ліндеберг, з-під пера якого в 1834 вийшла стаття, де він жорстко розкритикував політику чинного імператора. Власне, нічого такого крамольного Ліндеберг не опублікував: смуту не сіяв, до революції не закликав. Єдиним, чим був незадоволений Андерс, була заборона на відкриття у столиці нового театру. Виною чому була застаріла королівська монополія. Але подібні публікації були розцінені як образу монархії загалом та Його Величності зокрема.
А відповідно до давніх, але чинних законів зухвалість каралася смертю. Нахабу мало позбутися голови. Звичайно, в епоху прогресу Карлу XIV зовсім не хотілося уславитися серед поданих самодуром, що живе за законами сивої давнини. Тому він милостиво замінив страту трьома роками ув'язнення.
Але не тут було: наполегливий журналіст категорично відмовився від помилування, заявивши, що якщо вже належить позбутися голови через прояви вільнодумства, то так тому й бути. І нехай смерть його послужить прикладом для нових гарячих сердець та голів. 
Карл XIV Юхан
Сперечання між королем і поданим отримали широку розголосу, і вся країна з цікавістю спостерігала за їхнім баданням. Справа дійшло до абсурду: наглядачі почали уламувати в'язня погодитися на Втеча. Тоді справа б вирішилася до більшого задоволення якщо не обох сторін, то монарха точно. Але журналіст не тільки вперся, а й підкинув гілок в багаття завзятості, зажадавши, щоб страта відбулася якраз його ювілей: 8 листопада 1834 року Ліндебергу мало виповнитися 45 років.
Знаковий день настав, і в камеру упертого прийшов священик, щоб відпустити гріхи. А позаду нього маячив натовп сумних тюремників, благали ув'язненого тікати.
«Рубіть!» – мовив Андерс. І королю довелося через одне єдину людину оголосити амністію для всіх політичних ув'язнених, приурочивши цю подію до своєї чергової річниці сходження на престол. 
Але чоловік, на відміну від своїх задоволених побратимів по казематам, продовжував наполегливо сидіти в камері і не хотів її покидати. Хотів на плаху, щоби все по справедливості.
Тюремники нервувалися. Вони втомились. І вирішили проблему елементарно та геніально – вони просто не пустили ув'язненого назад у в'язницю, коли той повернувся з прогулянки.
А сміливий Андерс зламав систему та відкрив у Стокгольмі власний театр.
