Аверонський дикун Віктор (6 фото)

Селяни віддаленого департаменту Тарн на півдні Франції займалися звичною роботою. Коли раптом помітили у кущах уздовж поля дивне миготіння. При найближчому розгляді джерелом шуму виявилося ... дика дитина.





Він був одягнений у рвану брудну сорочку, пересувався виключно рачки, підбираючи з землі якусь їжу. Згодом дивну істоту бачили ще кілька разів протягом чотири роки. Спроби заманити його виявлялися безуспішними. Але все ж таки 1800 лісникам вдалося чи зловити, чи приманити його.



Віктор з Аверона

При найближчому розгляді незрозумілим створенням виявився підліток на вигляд років 14-15. Голий, брудний, зі сплутаним волоссям і покритим шрамами та болячками тілом.

Влада департаменту Аверон помістила знайденого в притулок. Хлопець не міг говорити і видавав лише окремі звуки, що нагадують гавкіт і завивання. Іншими дітьми він не цікавився, міг годинами сидіти, розглядаючи власне свій відбиток у ставку чи місяць на небі. Хлопчик мав низький больовий поріг, спокійно витягував з вогню поліну голими руками. Під час експериментів не реагував на гучні звуки, але одразу насторожувався, чуючи дуже тихі.

Людей – інших дітей та вихователів знайдено ігнорував. Ненавидів одяг і намагався за будь-якої нагоди зірвати його і повалятися землі. Словом, демонстрував поведінку тварини, мабуть, вовка.

Спроби адаптації





Віктор

Оскільки вихователі притулку не мали знання для прищеплення підлітку потрібних навичок, хлопчика перевели до паризького інститут глухих. Спроби місцевих викладачів навчити його хоча б елементарним знакам, які полегшують спілкування, не увінчалися успіхом. З'ясувалося, що хлопець розумово відсталий, у нього спостерігаються проблеми з координацією, поганий зір. Куратор зняв із себе відповідальність за соціалізацію, і хлопець просто бовтався територією.

Поки до нього не виявив співчуття місцевий молодий лікар – 25-річний Жан-Марк Ітард. Він забрав вовченя додому, дав йому ім'я Віктор і доручив турботу про прийом своєї економці мадам Герен.



Жан-Марк Ітард

Протягом шести років вони намагалися соціалізувати хлопчика-вовка. Вчили відрізняти гаряче від холодного, мокре від сухого, носити одяг, користуватися столовими приладами. Якось у будинок доктора прийшли на вечерю гості, які бажали побачити дикуна з Аверона та його успіхи у адаптації. Незважаючи на старання Ітарда та Герен, Віктор не особливо їх порадував: зірвав із себе одяг, набрав зі столу смакоти та утік у сад.

Елементарних слів хлопець вивчити так і не зміг. Але звик до домашній праці, виконував усі розпорядження мадам Герен. Особливо Віктор любив рубати дрова: проста і важка робота, здавалося, заворожувала і поглинала його. І він махав сокирою годинами, не демонструючи жодного невдоволення, ні втоми.

Потім уроки лікаря дали мізерний, але результат. Віктор вивчив кілька слів і почав розумітися на жестах. Що цікаво, цьому його Жан-Марк не вчив.



Кадр із фільму "Дика дитина" 1970 р.

У спробах пробудити мозок дикуна Ітард вирішив вдатися до електрошокової терапії - прогресивному для того періоду часу методу. Але у Віктора після сеансів стали спостерігатися напади агресії та Епілептичні напади. Лікар завершив проект із соціалізації, залишив дикуна під опікою Герен і повернувся до звичайної роботи. Віктор із Аверона прожив із жінкою аж до самої смерті у 1828 році, коли йому було приблизно 40 років.



Кадр із фільму "Дика дитина" 1970 р.

Для свого часу Ітард виявився новатором та продемонстрував справді яскравий талант у вибраній галузі. Лікар зміг довести, що хлопчик-вовк не був уродженим ідіотом. Він просто втратив можливість розвитку у критично важливий період, коли діти набувають мовних навичок. І відновити їх, як свідчить і сучасна практика у випадку з дітьми-мауглі, і, відповідно, повноцінно інтегрувати їх у суспільство, неможливо.