Без прогулянок та обідів: початок толерантності на прикладі Рубі Бріджес (7 фото)
Початок шкільного життя – одна з найяскравіших та найзначніших подій для дитини та батьків. Але це 6-річне маля винесло стільки випробувань в освітній установі, скільки не під силу та дорослому людині. 
Звичайний осінній день 1960 року. У школи зібрався натовп з не найдобрішими намірами. Серед них і преса. У багатьох у руках саморобні плакати з расистськими гаслами. Окремо творчий громадянин прихопив ляльку-негритенка у труні 
А що спричинило такі масштабні хвилювання? Звичайна шестирічка Рубі Бріджес пішла до школи. Щоправда, батьки не сказали доньці, що вона буде єдиною темношкірою дитиною серед білих. 
Вона посміхалася жінці, яка плюнула у Рубі. Усміхалася чоловікові, у якого вистачило «сміливості» погрозити дитині кулаком. Піднялася сходами у супроводі федералів, обернулася і усміхнулася ще раз. Тепер уже всім. Посмішка була її єдиною доступною зброєю проти людської люті.
Жертва заради чого? 
Дівчинка потрапила до школи у листопаді, коли заняття вже давно йшли. Але коли педагогові класу повідомили про новеньку, жінка одразу ж звільнилася. Для малюка Рубі в спешному порядку знайшли вчителя, який погодився займатися із чорношкірою ученицею в індивідуальному порядку.
Батьки масово переводили своїх дітей до інших шкіл. Гуляти на Зміни першокласника заборонялося. З метою її безпеки. Як і відвідувати їдальню: запросто могли підсипати отруту.
Але можливість навчання вдарила не лише по самій дівчинці, а й за її рідними. Батьків звільнили з роботи, заборонили відвідувати магазини та виходити з дому. Дід і бабуся втратили ферму, де працювали чверть століття. Сім'я жила на добровільні пожертвування борців із расовою сегрегацією.
Але батьки були певні, що зробили правильний вибір. І освіта дозволить дочці стати щасливою в майбутньому та гідною членом товариства. Допомога в адаптації надавав психіатр, який швидко порозумівся з дівчинкою. Роберт Коулз став одним із небагатьох людей, яким вона дійсно довіряла.
А що далі? 
Навесні деякі з батьків, які перевели дітей до інших школи стали повертати їх назад. Але з Рубі так само ніхто не хотів спілкуватися. Вже будучи дорослою, вона зізналася в інтерв'ю, що один хлопчик тоді підійшов до неї і сказав: «Моя мама сказала не грати з тобою, тому що ти негр». Це стало для малечі шоком, але і одкровенням теж.
Після Рубі до школи почали вступати й інші чорношкірі діти. І їй полегшало. До того ж знайшлася смілива однокласниця – Пем Тестройт, порушила бойкот щодо маленької негритянки. За нею потяглися і Інші діти. 
Після закінчення школи дівчина спробувала вступити на навчання стюардесу. Але з небом не вийшло. 15 років Рубі пропрацювала у туристичному агенції. Вийшла заміж, стала матір'ю чотирьох дітей. А згодом заснувала фонд боротьби з расизмом. 
Картина Нормана Роквелла «Проблема, з якою всі ми живемо». 1964 рік
Боротьбу з ним жінка вважає своєю головною метою. Першовідкривальніці присвятили музейну експозицію. Шкільний психіатр написав на її честь книгу, що стала бестселером, під назвою «Історія Рубінових мостів».
