Американська родина удочерила дівчинку з України. Але через рік вони отримали листа.

28 травня 2017

Всі ми відчуваємо потребу у спілкуванні. І мова, звичайно ж, не про звичайну щоденну взаємодію з оточуючими, а скоріше про наявність люблячої родини та близьких друзів, які могли б підтримати у скрутну хвилину та розділити радість у світлий період. Ні для кого не секрет, що сім'я це не лише кровний зв'язок, хоч найчастіше так і відбувається. Але й просто відчуття духовної спорідненості та взаємної любові, якої всі ми так потребуємо.

Діти-сироти знають про сім'ї лише з книг. Важко собі уявити, що у світі є малюки, яким було не дано впізнати материнську ласку та турботу. Але, на щастя, знаходяться люди, які готові любити чужих дітей як своїх і подарувати сиротам сім'ю.

Сімейні узи — один із найміцніших зв'язків у світі.

Іноді цей зв'язок навіть не має нічого спільного з рідною кров'ю та генетикою, але людина залишається у твердій впевненості: це моя сім'я. І я її частина. Так буває.

Коли Нанетт і Верн Гаррет вирішили, що хочуть мати дитину, обидва подумали про усиновлення.

На той час пара вже мала шестеро своїх дітей, а жінці дуже хотілося мати ще й маленьку дівчинку. Після деяких пошуків вони волею доль потрапили до Українського Національного Центру Усиновлення, де вони багато годин переглядали фотографії осиротілих дітей. Несподівано пошуки зупинилися на одному фото. На ньому було маленьке дівчисько з бантиком.

Нанетт каже, що з першого погляду зрозуміла, що то її дочка. Її Емілі.

Після деяких паперових оформлень дівчинці сказали, що це її тато та мама. Ніхто не очікував такої реакції. Дитина кинулася до батька і пригорнулася, як до рідного. Щаслива пара поїхала додому, щоб возз'єднатися з рештою родини. Але через якийсь час до них надійшов лист. Виявляється, в Україні в їхньої Емілі залишилася сестра Ліза.

Старша сестра дбала про дитину від самого її народження.

Їхній батько був алкоголіком, а мати весь час десь пропадала. І Ліза голодна і самотня ходила по сусідах, щоб здобути для сестрички шматок хліба. Потім, коли її забрали до дитбудинку, Ліза залишилася сама. І ось тепер страшенно засмутилася, дізнавшись, що її рідну кров відвезли так далеко. Дивно, але в листі не було жодної краплі образи на нових батьків Емілі.

Дівчина писала не як скривджена доросла дитина, а як справжня мати.

Вона дякувала їм за те, що тепер у її сестри з'явилася справжня сім'я і тільки побіжно згадала, що нудьгує. Після недовгих нарад у листі у відповідь Гаррети запитали у Лізи, чи хоче вона стати частиною їхньої родини? Ліза відповіла: "Так"!