ЗІЛ-130 SRT-10 (24 фото)

На просторах інтернету випадково було виявлено чудову роботу футуристичного пікапа на базі ЗІЛ-130, виконану Владиславом Лузіним. Незважаючи на те, що намальований пікап був лише частиною уяви Владислава, подібні вітчизняні малотоннажні вантажівки все ж таки існували. Розповідь буде про історію експериментальних вантажівок ЗІЛ, відомих більше під прізвисько "Чебурашка".

При випробуваннях у 1958 році нового легкового автомобіля представницького класу ЗІЛ-111 виникла потреба у швидкісному вантажному автомобілі, що супроводжував, для перевезення палива, запчастин і технічного обладнання. Оскільки існуючі на той момент вантажівки могли трохи перевищити швидкість в 50 км/год, то виникла блискавична ідея створити невелику легку вантажівку вантажопідйомність в 600-700 кг, здатну розвивати швидкості, порівняні з лімузином ЗІЛ-111 (120-140 км/год). На створення такої революційної вантажівки з чистого листа знадобився б значний час, тому надійшли простіше, встановивши на раму лімузина вантажну платформу та кабіну від вантажівки.

Вантажівка здатна їздити на рівних з урядовим лімузином зробили вже у 1959-1960 роках. На раму від ЗІС-115 (модифікація ЗІС-110) встановили кабіну від ЗІС-151 і дерев'яну бортову платформу з відкидним заднім бортом. Вантажівка на базі лімузина могла брати півтори тонни вантажу і рухатися зі швидкістю 120 км/год. Вантажівка отримала номер Державної реєстрації 83-81 МОХ. Вантажний легковик супроводжував випробування до кінця 70-х років. Крім випробувань вантажівка була задіяна для заводських перевезень, зокрема використовувалася для доставки деталей з іногородніх філій до головного підприємства ЗІЛу.

На зміну ЗІЛ-111 прийшов ЗІЛ-114, який зажадав для своїх потреб нової легкової вантажівки. Одним з варіантів був пікап на базі ЗІЛ-115, але ймовірно через дорогі кузовні роботи від нього відмовилися і пішли за перевіреною до цього схемою. Ходову взяли від ЗІЛ-114, а кабіну від ЗІЛ-131. Кабіну трохи видозмінили, встановивши на капот два додаткові повітрозабірники, прибравши передню перемичку лобового скла, встановивши подвійні фари з прозорими екранами. Передню маску взяли від вантажівки ЗІЛ-133ГЯ. Після випробувань машини з імітатором вантажу на ній поставили вантажну платформу розмірами 3030х1780х1140 мм з вініловим тентом. Споряджена маса автомобіля була 3286 кг, а габаритні розміри 5200х2000х2200 мм. Нова легкова вантажівка була здатна розігнатися до 170 км/год, що становило вже фантастичний результат для подібного автомобіля.

Незважаючи на, здавалося, безглуздий вигляд: низька посадка вантажної платформи, кабіна від військової вантажівки; легкова вантажівка виглядала дуже елегантно для тих років. Шарма піддавали темно-вишнева кабіна вантажівки, спойлер на даху та чотири попарно розташовані фари з прозорими екранами перед ними. Усередині здавалося звичайної кабіни від вантажівки розмістили приладову панель, регульовану по висоті та куту нахилу кермову колонку, педальний вузол, потужну грубку, автомагнітолу та розкішні шкіряні сидіння. Інтер'єр кабіни натякав на родинні зв'язки з автомобілями представницького класу.

Нова машина отримала неофіційний заводський індекс ЗІЛ-113Г, а за свій безглуздий елегантний вигляд автомобіль отримав прізвисько "Чебурашка". Машина отримала номер Державної реєстрації 06-31 МОЯ, а після перереєстрації у 1980-і роки – 96-48 МНП.

Вантажівка була настільки вдалою, що У 1983-1984 роках для потреб автозаводу ЗІЛ побудували вже два вантажівки на базі лімузина ЗІЛ-4104. Для нових машин взяли стандартні кабіни без особливих змін від ЗІЛ-131, дерев'яні кузови були уніфіковані із ЗІЛ-130. У кузові було передбачено встановлення сидінь для перевезення людей. Дерев'яний кузов на 3/4 було закрито тентом.

Обидві машини були закріплені за керуванням конструкторських та експериментальних робіт автозаводу ЗІЛ. "Чебурашки" отримали такі номери Державної реєстрації: 95-50 МНП та 95-51 МНП. Усі три вантажівки були задіяні для пробігових випробувань цеху легкових автомобілів. Крім випробувань, автомобілі були задіяні для заводських вантажних перевезень, доставляючи комплектуючі із заводських філій в Рязані, Рославлі, Мценську. "Чебурашки" неодноразово з'являлися і в Кремлі, виконуючи туди вантажні рейси для потреб Гаража особливого призначення (ГОН), в автопарку якого було багато лімузинів марки ЗІЛ.

Доставляючи вантажі за завданнями автозаводу, легкові вантажівки на вітчизняних дорогах постійно притягували до себе увагу, як звичайних громадян, так і співробітників ДАІ, які часом зупиняли легкову вантажівку, лише для того, щоб дізнатися марку і ТТХ безглуздого вантажного автомобіля, що зацікавився. “Чебурашки” за рахунок своїх високих швидкісних характеристик обросли легендами серед власників "Жигулів", "Москвичів" і "Волг", які не могли наздогнати незрозумілу вантажівку, що раптово обігнала їх, з добре всім відомою кабіною ЗІЛ-131.

Усі три "Чебурашки" благополучно дожили до розпаду СРСР. Первенец з вишневою кабіною та номером 96-48 МНП востаннє бачили на заводі в 1992 році, після чого його сліди губляться. Автомобіль із номером 95-50 МНП було розібрано на металобрухт у червні 2000 року. До наших днів дожили лише останки машини з номером 95-51 МНП, що знаходяться на території заводу ЗІЛ у цеху легкових автомобілів. Як це не дивно, але з розпадом СРСР історія відомчого "Чебурашки" не закінчується...

На початку 90-х років, настали важкі часи, завод опинився у тяжкому економічному становищі. Попит на продукцію ЗІЛу значно знизився. На уламках СРСР і зачатих ще за СРСР кооперативів починало бурхливо створюватися нове підприємницьке життя. На всю пропагувався і народжувався малий бізнес, для потреб якого потрібні були не шеститонні вантажівки, які й так були надміру на просторах усіх колишніх союзних республік, а малотоннажні економічні вантажівки, пристосовані не для бездоріжжя, а для асфальтних доріг. Автозавод взяв курс на створення нової серійної малотоннажної вантажівки. Внаслідок чого був народжений досить вдалий ЗІЛ-5301 "Бичок".

Поки створювався "Бичок", на ЗІЛі в пошуках нового малотоннажника повернулися до "Чебурашків", які добре себе зарекомендували. У 1992 році на великому показі на конкурсі зі створення нової малотоннажної вантажівки брала участь створена ще в 80-х машина з номером Державної реєстрації 95-51 МНП. Застосування дуже дорогих комплектуючих від урядових лімузинів завищувало ціну "Чебурашки" при серійному виробництві. Та й потужні двигуни від лімузинів ставили під сумнів економічність експлуатації автомобіля.

Для вирішення цієї проблеми на заводі створюється черговий "Чебурашка". Нову вантажівку виготовили у березні 1993 року. Агрегатну базу взяли від п'ятимісного седана ЗІЛ-41041 з колісною базою 3380 мм, "чебурашечним" серцем став 150-сильний бензиновий двигун ЗІЛ-508.10 з механічною коробкою передач п'ятиступінчастою. Кабіну, що взяли від ЗІЛ-131, в бортовій платформі використовувалися деталі від ЗІЛ-130 і передній борт від ЗІЛ-4331. Вантажопідйомність автомобіля становила 2 тонни, яке повна маса 5 тонн. Вантажна платформа була помітно піднята. Втративши потужний двигун, машина поступилася швидкісними характеристиками, розвивала швидкість лише до 120 км/год.

Новий "Чебурашка" отримав офіційний заводський індекс ЗІЛ-4305. Машина одержала автомобільний номер 50-38 проба. Через деякий час на заводі створили ще одного "Чебурашку", який, можливо, отримав індекс ЗІЛ-43051. Після конкурсу з іншими конкурентами створюваного Бичка обидві машини були розібрані, доля їх невідома.

Створюючи ЗІЛ-4305 мимоволі замислилися про його зовнішній вигляд. Роботи велися в напрямку покращення пластики зовнішніх форм, підвищення аеродинамічних характеристик, опрацювання передньої частини та окремих елементів, використовуючи при цьому серійні кабіни та капот від ЗІЛ-131. Художники-конструктори з 1992 почали розробляти перспективний вигляд старого і доброго "Чебурашки", представивши його крім вантажівки з вантажною платформою ще й у вигляді пікапа. У результаті встигли виліпити лише пластилінову кабіну майбутнього "Чебурашки", але історія розпорядилася інакше. Місце серійної малотоннажної вантажівки посів напівкапотний ЗІЛ-5301 "Бичок".

Але навіть на цьому історія мультиплікаційного героя у вітчизняному автомобілебудуванні не закінчується. Ентузіастами були побудовані автомобілі, які дуже сильно нагадують найпершого "Чебурашку". Так у Киргизії, у Бішкеку було створено оригінальний автомобіль шляхом схрещування шасі "Волги", кабіни ЗІЛ-157 та двигуна ЗМЗ-523. Створена саморобка отримала оригінальну назву Mad Cabin ("Скажена кабіна") і стала дуже знаменитою після її демонстрації на "Автосалоні-2003" у Москві. На жаль, ця шалена кабіна не має вантажної платформи.

У Грузії в Тбілісі було створено вже подібний пікап шляхом схрещування рами від УАЗ-452, кабіни від ЗІЛ-157, двигуна ЗМЗ-4021 заднього моста, коробки передач від ГАЗ-24. Даний автомобіль уже мав за кабіною простенький кузов на трубчастому каркасі з жерстяного листа і частково обшитий рифленим алюмінієм. Творцем грузинської версії "Чебурашки" став Ной Сірунян.

Кульмінацією саморобних "чебурашок" став пікап, схрещений з кабіни від ЗІЛ-131 з облицюванням і оперенням від ЗІЛ-130 та шасі від Ford E-250 (Econoline). Автором такої ситуації став Роман Боднар, чия любов до легендарної вітчизняної вантажівки переросла в щось більше. Дивовижний пікап створювався з листопада 2009 року у ретро-майстерні міста Зеленограда.

Ходова частина була взята автором від розбитого Ford E-250, від нього пішли двигун Ford 4.2 V6 і АКПП Ford 4R70W. Кабіна від ЗІЛ-131 1976 була викуплена у геологів. У кабіні моторний щит та підлога були практично повністю перероблені. За прообраз створюваної саморобки було взято Ford f 100, 1956 року. Пікап демонструвався на "Автоекзотиці-2012", де посіло 1 місце в номінації "Вітчизняний кастом", 2 місце в номінації "Ретро кастом" та 3 місце на "Гран Прі Автоекзотика-2012". Восени 2013 року Роман вирішив встановити двигун Viper V10. Цікавим фактом є те, що про існування ЗІЛівських “чебурашок” автор дізнався лише у процесі створення свого пікапа. Створений автомобіль Романом названо ЗІЛ-130 SRT-10. На цьому тимчасово в історії вітчизняних автомобільних "чебурашках" можна поставити крапку і закінчити сьогоднішню розповідь, тим більше останній описаний екземпляр найбільш схожий на графічну роботу Владислава Лузіна, з якою і почалася дана розповідь.

(с) Юрій Дорошенко