Кенігсберг. Місто, якого немає (98 фото)

Закономірне питання: як на місці перлини Східної Європи опинилося провінційне радянське містечко Калінінград, з відповідною архітектурою, має дуже пряму та ясну відповідь. Сформулюйте його самі, а ми Вам підкинемо трошки цитат із першоджерел.

«Manchester Guardian» від 28 серпня 1944 р.: «Бомбардувальники «Ланкастер» Королівських ВПС (Royal Air Force) здійснили політ на 2000 миль, щоб провести перший наліт на Кенігсберг, столицю Східної Пруссії, зараз найважливіший порт постачання на схід борються проти Червоної Армії. Бомбардувальники були у польоті 10 годин. Їхній вантаж включав нові вогнеметальні запальні бомби. Наліт був обмежений 9,5 хвилинами.

Після цього там з'явилося те, що один із пілотів описав як найбільший вогонь, який він коли-небудь бачив — потоки полум'я, які було видно за 250 миль. Порт захищали численні зенітні батареї, але після того, як наліт закінчувався, ці оборонні заходи були нерегулярні та бездіяльні. Лише п'ять бомбардувальників не повернулися».

Прес-служба британських ВПС: «Це був помітний успіх донести великий бомбовий вантаж близько до російського фронту, не заправляючись. «Ланкастери» нападали набагато нижче за свою звичайну робочу висоту.

Наліт проходив так швидко, що опір було швидко зламано. Погода була ясна, і всі члени екіпажів були єдині в тому, що це було дуже потужне бомбардування. Кенігсберг, велике портове та промислове місто з 370 тис. жителів, порівняно з іншими містами залишилося не зачепленим повітряними нальотами.

З його чудовими залізничними сполученнями та великими доками за нинішніх процесів у Східній Європі жодне місто не є для німців значнішим, ніж Кенігсберг.

І в мирні часи Кенігсберг був важливим для ворога як і для нас Брістоль. Доки з'єднані з Балтійським морем двадцятимільним каналом, який нещодавно замінували британські ВПС. Крім цього, є залізничне сполучення з Берліном, Польщею та на північний схід до російського фронту».

Міхаель Вік, який пережив це пекло: «Пройшло лише три ночі, і 29 серпня нас знову загнали до підвалу. Це було невимовне пекло. Нальотів і вибухів не було кінця... Цього разу весь центр міста – від Північного вокзалу до головного – бомбардувальники планомірно та сумлінно усівали каністрами з напалмом, вперше застосованими саме тут, і розривними та запальними бомбами різної конструкції. В результаті весь центр спалахнув майже відразу. Різке підвищення температури та миттєве виникнення найсильнішої пожежі не залишили цивільному населенню, яке мешкало у вузьких вуличках, жодних шансів на порятунок. Люди згоряли і біля будинків, і в підвалах... Всяк знає про бомбардування Дрездена, її часто описували з усіма жахливими подробицями. Те саме сталося з Кенігсбергом на шість місяців раніше...

Близько трьох діб у місто було неможливо увійти. І після припинення пожеж земля і камінь залишалися розпеченими і холонули повільно. Чорні руїни з порожніми віконними прорізами були схожі на черепи.

Похоронні команди збирали обвуглені тіла тих, хто загинув на вулиці, і тіла тих, хто задихнувся від диму в підвалі. Загинуло багато тисяч, і у кожного була своя доля. Як з'ясувалося пізніше, були тут і євреї, які жили у змішаних шлюбах. Хто здатний розповісти про останні хвилини життя нещасних? Чи можна їх взагалі уявити? За якої температури людина втрачає свідомість? Усі були вражені відкриттям, що війна має ще й такий – неймовірний – вимір... Керівництву англо-американських військ слід було б знати, що від подібних нальотів страждали цивільні особи, жінки та діти, а хід військових дій навряд чи змінювався. Ці акти помсти не були ні героїчними, ні розумними і свідчили про аморальний склад мислення, подібний до нацистського. Цим способом гітлерівську військову машину було не зупинити – навпаки, такі дії вели до запеклого та відчайдушного опору».

«Остарбайтер» Юрій Хоржемпа: «Перша бомбардування була ще терпимою. Тривала хвилин десять. А ось друга – це було вже справжнє пекло, яке, здавалося, ніколи не скінчиться. Британці вперше застосували заряди із напалмом. Пожежники намагалися гасити це море вогню, але нічого не виходило. У мене досі перед очима: напівголі люди кидаються серед полум'я, а з неба з виєм падають дедалі нові бомби...

Вранці земля блищала від незліченних стрічок фольги, за допомогою яких англійці збивали з пантелику радари. Центр Кенігсберга палав кілька днів. Через нестерпну спеку туди було не потрапити. Коли ж він спав, мені та іншим «остарбайтерам» наказали збирати трупи. Стояв страшний сморід. А вже в якому стані були тіла... Останки ми складали на вози й забирали за місто, де закопували в братські могили.

Підсумок бомбардувань: щонайменше п'ять тисяч людей загинули, близько двохсот тисяч залишилися без даху над головою. Військові об'єкти не постраждали. Проте не тому, що льотчики схибили. Нібито це була акція відплати, залякування. Тому й бомбардували щільно забудований, густо населений центр...».