Китайский робопес установил рекорд скорости

«Ще трохи — і втекти від роботів у разі повстання машин ми точно не зможемо.»
Та вони й не будуть за нами ганятися. Вистрілять у спину — і амба...

А зараз, мовляв, ми легко втечемо від будь-якої машини...

Згадалося «Чорне дзеркало».

Ну, на стадіоні, можливо, і не зможемо.

Та ні. Він з таким трудом розганявся. Вся ця балаканина — від лукавого і для показухи. Ці штуки давно вміють бігати з будь-якими швидкостями, обмеження лише по потужності та перегріву.

Ноги короткі, боюся, це близько до межі. Далі — або подовжувати кінцівки, але тоді проблеми з масою і інерцією, або переходити на галоп.

«Монтег біг.
Він відчував наближення механічного пса, ніби подих осені — холодний, легкий і сухий, немов слабкий вітерець, від якого навіть трава не колишеться, не гупають ставні, не коливається тінь від гілок на білому тротуарі. Своїм бігом механічний пес не порушував тиші навколишнього світу. Він ніс із собою тишу, і Монтег, швидко крокуючи містом, весь час відчував гніт цієї тиші. Нарешті вона стала нестерпною. Монтег кинувся бігти.
...
«Біжи», — говорив собі Монтег, — «не зупиняйся, не зволікай!» Екран показував уже дім Фабера; дощувалки працювали повним ходом, розпилюючи струмені води в нічне повітря. Пес зупинився, здригнувшись.
Ні! Монтег судорожно вчепився руками за підвіконня. Не туди! Тільки не туди!
Прокаїнова голка висовувалася і ховалася, знову висовувалася і знову ховалася. З її кінчика зірвалася і впала прозора крапля дурману, що породжує сни без пробудження. Голка зникла в морді собаки. Монтегу стало важко дихати: у грудях стискало, ніби туди сунули кулак. Механічний пес повернув і кинувся далі провулком,
геть від дому Фабера.
...
В об'єктив влетів механічний пес. Гелікоптери спрямували на вулицю десятки прожекторів і оточили фігурку людини кліткою із білих блискучих стовпів світла.
Голос диктора торжественно сповістив:
Це Монтег! Перегони закінчено!
Ні в чому не винний перехожий стояв у розгубленості, тримаючи в руці димлячу сигарету. Він дивився на пса, не розуміючи, що це таке. Мабуть, він так і не зрозумів до самого кінця. Він подивився на небо, прислухався до виття сирен. Тепер телекамери вели зйомку знизу.
Пес зробив стрибок — ритм і точність його рухів були справді вражаючі. Засяяла голка. На мить все завмерло на екрані, щоб глядачі могли краще роздивитись всю картину: здивований вигляд жертви, порожня вулиця, сталевий монстр у стрибку — цю гігантську кулю, що летить до цілі.
«Монтег, не рухайся!» — пролунало з неба.
У ту ж мить пес і об’єктив телекамери обрушилися на людину згори. І камера, і пес схопили його одночасно. Він закричав.
Людина кричала, кричала, кричала!..»