Померлого на початку січня 2007 року японця Момофуку Андо за життя на ім'я мало хто знав. Адже йому належить головний японський винахід XX століття, що залишив позаду за значимістю і караоке, і портативний аудіоплеєр. Момофуку Андо придумав локшину швидкого приготування.
Момофуку Андо народився 1910 року на окупованому Японією Тайвані. Його батьки померли, коли вона була дитиною, і виховували його дідусь із бабусею, які володіли фірмою з виробництва одягу. Коли Андо виповнилося 22 роки, він розпочав власний бізнес і поїхав до Осаки.
У 1934 році він успішно закінчив школу економіки Університету Ріцумейкан у Кіото та отримав японське громадянство. Справи йшли непогано, проте після закінчення Другої світової настав спад. Андо в 1948 році був засуджений до ув'язнення за ухилення від сплати податків, а його компанія збанкрутувала.
У цей час у країні, що програла війну, панував голод.
Люди були змушені стояти у довгих чергах за їжею. Тому Андо був дуже здивований, коли почув, що японське міністерство охорони здоров'я буквально закликає людей їсти хліб із американської пшениці, отриманої як гуманітарне постачання. Локшина була набагато звичнішою для японців стравою, проте потужності японських харчових компаній явно не вистачало для того, щоб забезпечити всю країну.
1948 року він вирішив змінити сферу діяльності та зайнятися тим, що, на його думку, завжди приносило б дохід. Він почав торгувати сіллю.
Його товар, зрозуміло, мав попит, проте це не вберегло його від нового банкрутства. Тобто, спочатку його фірма процвітала. Настільки, що він став видатним представником бізнес-спільноти Осакі. Його запрошували до рад директорів багатьох компаній і навіть зробили головою однієї з місцевих кредитних асоціацій. Вона збанкрутувала. Андо довелося розплачуватись із кредиторами з власних коштів, що зробило його майже жебраком. Саме тоді він згадав про ту чергу, яку бачив у 1948 році. Всі кошти, що залишалися в нього, Андо кинув на винахід продукту, який не тільки приносив би прибуток, але і був би корисним його співгромадянам.
Створення локшини миттєвого приготування було справою не простою. Адже від початку Андо відмовився від ідеї випускати просто суху локшину: спосіб приготування локшини, яка могла зберігатися дуже довго, придумали китайці тисячоліття тому. Мета Андо була куди амбіційнішою. Його локшина мала бути не тільки дешевою, але ще й смачною та швидкою у приготуванні. З цим і довелося повозитися. Для своїх експериментів Андо побудував справжню кухню-лабораторію у сараї за своїм будинком у містечку Ікеда.
Обладнання було найпростішим. Традиційна машинка для приготування яєчної локшини та великого казанка. Спочатку здавалося, що проблема, поставлена Андо, нерозв'язна. Локшина або виходила зовсім несмачна, або розварювалася так, що перетворювалася на кашу.
Прорив стався, коли Андо придумав обприскувати локшину бульйоном зі звичайної лійки. Потім він сам розмішував локшину, щоб її верхній шар просочувався бульйоном, обсмажував її в пальмовому маслі, випаровуючи воду, а потім висушував у формі брикетів. Для приготування локшини до неї потрібно було просто додати окріп. До кожного брикету локшини Андо придумав прикладати два пакетики: в одному, непрозорому, знаходилися спеції і бульйонний екстракт, в іншому, прозорому — невелика порція пальмової олії.
Спочатку нова страва була дорогою і розглядалася як делікатес, проте вже через рік ціни впали, і продажі почали швидко зростати.
У 1958 році перша продукція створеної Андо компанії Nissin Food Products надійшла до магазинів і стала справжнім бестселером. Причому не лише японці. Андо, який часто повторював, що "в усьому світі настане світ, якщо люди не відчуватимуть браку їжі", зовсім не збирався обмежуватися японським ринком. Саме тому спочатку його миттєва локшина випускалася лише з курячим смаком під торговою маркою Chikin Ramen. На те був свій сенс. "Використовуючи в приготуванні нашої локшини курячий бульйон, ми зуміли обійти релігійні табу, що діють у різних країнах. Індуси не можуть їсти яловичину, а мусульмани - свинину, але немає жодної культури, релігії чи країни, яка забороняє їсти курку", - пояснював японець. .
Вже через 12 років локшину від Nissin Food знали по всій Азії, а також у Європі та Америці. Проте Андо не збирався зупинятися на досягнутому.
У 1971 році він вигадав те, що зробило його локшину чи не найпопулярнішим продуктом на планеті. На прилавках магазинів з'явилася новинка від Андо — локшина Cup Noodle, яка продавалася у водонепроникній чаші з пінополістиролу. Прямо до неї можна було додавати гарячу воду. Не було більше необхідності перекладати локшину, мити посуд після їди. Локшина від Андо стала по-справжньому економічною, що оцінили студенти, холостяки, робітники, які бажали заощадити час на обіді. А невдовзі після цього в локшину почали додавати сушені овочі, які, розварюючись у окропі, створювали враження повноцінного супу. Але головний, буквально космічний прорив, цей харчовий інноватор здійснив у 2005 році. Саме тоді з'явилася локшина швидкого приготування у вакуумній упаковці, створена спеціально для астронавтів. А своє довголіття Андо списував на щоденне вживання локшини власного винаходу.
Почавши з виробництва курячої локшини в целофанових пакетиках, Андо перетворився на справжнього імператора локшини моментального приготування. Його компанія виробляє майже два десятки видів локшини з різними смаками та інгредієнтами. Заводи імперії Андо розташовані по всьому світу — від США та Перу до Німеччини та Угорщини — і постачають свою продукцію майже 70 державам. За словами представника компанії, у світі щодня понад 100 млн людей використовують локшину від Nissin.
Винахід Андо давно став надбанням всього людства. Зрозуміло, світовим лідером зі споживання локшини швидкого приготування є, як можна було здогадатися, Китай: китайці споживають близько 30 млрд. порцій цього продукту на рік. За Китаєм слідують Японія та Індонезія. За таких масштабів зовсім не дивують створення Міжнародної асоціації виробників локшини моментального приготування та факт щорічного проведення присвяченого їй світового саміту (World Ramen Summit). За даними цього саміту, 2004 року земляни спожили 65,5 млрд упаковок локшини моментального приготування. І, як і замислювався Андо, вона продовжує рятувати людей. Основним продуктом харчування постраждалих під час азіатського цунамі у 2004 році та урагану Катріна у 2005 році у США була саме локшина моментального приготування. З легкої руки Андо локшину зараз випускають сотні компаній у різних країнах світу. Вона має різний смак (у Польщі, наприклад, є локшина зі смаком борщу), однак у всьому іншому вона мало чим відрізняється від винаходу Андо, оскільки виробники швидше намагаються підкреслити цю схожість. Відкриваючи локшину будь-якої компанії, ви можете бути впевнені, що знайдете там те, що придумав Андо: брикет локшини та два пакетики. Прозорий — з олією та сріблястий — із бульйоном та спеціями.
А в 2000 році, відповідаючи на запитання про головний японський винахід XX століття, японці однозначно поставили на перше місце не суперсучасні комп'ютери або електронні пристрої, а просту і поживну страву, знайому практично кожній сучасній людині.
У локшини, вигаданої Андо, є свої недоліки. Дієтологи та лікарі сперечаються про те, наскільки здорова це їжа. Ресторатори і борці за хороший смак нарікають на те, що, як і інші продукти швидкого приготування, локшина вбиває здатність людини відрізняти шедевр гастронома від дешевої куховарства. Проте мало хто сумнівається, що основна мета, яку поставив перед собою Момофуку Андо, виконана. "Моментальна локшина забезпечила пану Андо гідне місце в пантеоні людського прогресу. Навчи людину ловити рибу - і вона прогодує себе все життя. Дай їй миттєву локшину - і тобі більше не потрібно її нічому вчити", - каже нью-йоркський журналіст Лоуренс Даунс. Кращої епітафії банкруту, який вирішив позбавити людство від голоду, не вигадати.
