Денді, старі приставки з катриджами
Я зараз регулярно і із задоволенням ріжуся в комп'ютерні ігри, часом підсуваю дітей від джойстика "Соньки".
Загалом, по-різному буває... Але хочеться часом забратися в найглибші віртуального ігрового минулого і згадати ігри, що виходили під знаком кльового слоненя в кепці з милим моїм серцю ім'ям Dendy.
Восьмибитки з їх численними картриджами колись були пристосовані для навчання розумним речам та розвитку абсолютно наукових навичок, починаючи від вивчення іноземної мови та закінчуючи підбором мелодій. Але їхня ігрова сторона виявилася найбільш живучою та перспективною, адже куди цікавіше проходити рівень за рівнем у боротьбі за Всесвіт чи хоча б стріляти качок, ніж нудно зубрити якась буква що означає...
У результаті восьмибітні приставки стали засобом для гри, а найпросунутішою в цьому плані виявилася фірма Dendy, чиє ім'я стало загальним для восьмибиток.
Нехай технічні можливості приставок незрівнянні з наворотами персональних комп'ютерів, але хто сказав, що простота – це погано? "Кубікова" графіка нікому не заважала проходити день за днем банальний "суперМаріо", рятуючи всоте свою принцесу... Так що за всім новим комп'ютерним барахлом не варто забувати старий добрий джойстик, картридж і 8 біт задоволення, даровані приставкою.
Як приклад можу навести свою скромну персону, бо за наявності цілком працездатного писишника з купою дисків, ігрових і не дуже, я раділа, як дитина, отримавши в подарунок на Новий Рік восьмибитну приставку і картридж з "Маріо". І, якщо по секрету, проводила потім за нею всі вихідні і навіть не зовсім вихідні дні.
Отже, якщо говорити про популярні ігри покоління "8 біт", то, безперечно, першим на п'єдестал збереться "СуперМаріо".
Кожен, хто хоч раз тримав у руках джойстик, грав у цього смішного американського садівника з грузинським носом. Мила двомірна "бродилка" з видом збоку - напевно, для того, щоб милуватися на грецький профіль Маріо :))) - незважаючи на простоту, що здається, є найпопулярнішою іграшкою різного віку, бо вона доступна малюку і цікава дорослому. Проходити рівні гігантського саду і лісу (а де ще ростуть настільки концептуальні мухомори? :-D), вбиваючи мутованих черепахо-гусей, бронетанкових їжаків та іншої чорнобильської нечисті, рятувати принцесу з лап не менше мутованого дракона.
Хіба що регулярні запеклі битви на полі битви... немає не Землі, а лише іграшки "Battle City".
Хоча "лише" доречно лише для тих, хто не різався з друзями в "танчики" цілодобово. Ми – різалися. Уявіть картину: години 3 ночі, 2 січня, 3 дорослі дівчата сидять, уп'явшись у старенький чорно-білий телевізор, жорстоко мнуть джойстики. Рубаються, значить. Лише зрідка труну тишу порушують нервові вигуки - "Бий цього ...пі-і-іп..., з довгим дулом!", "Так, останній - мій", "Лопата, лопата, бери лопату, штаб громять..." У хіт-параді наших уподобань з танчиками суперничав лише більярд, в який ми грали повільно та зі смаком.
Моєю улюбленою грою була незабутня "Контра".
Це було, та й зараз лишається, щось! Судячи з інтернет-форумів, ця гра була бестселером не лише для мене. Це також двовимірна "бродилка", як і більшість восьмибитних ігор. Сюжет її простий – два спецназівці вбивають якихось чи то мутантів, чи повстанців з дивними фізіономіями, користуючись лазерами, бластерами, кульками, вкрай схожими на ті, якими користуються на пейнтбольному "Полігоні". Двома словами, вкрай рекомендую. За напругою та викидом адреналіну в кров ця бабуся надасть спеки найсучаснішим шутерам.
Що ж, перестаємо лити річки крові і навертати гори танків... переходимо до найприємнішого – до того, за що восьмибитки дуже улюблені народом, до того, через що батьки їх і купували. Просто багато восьмибітних ігор були мультяшними, а це значить – добрими, наївними, трохи нереальними, але чарівними. Як Карлсон - "привид моторошний, але симпатичний".
Насамперед це стосується іграшок, створених за мотивами мультиків Діснея: Русалочка ("Little Mermaid"), Качині історії ("Darkwing Duck"), Чіп і Дейл 1-2, Круті віражі, Алладін та інші. Як можна сказати, що Алладін прищеплює потяг до насильства, коли це чарівний хлопчик, який просто бешкетує, а назвати русалочку Аріель кровожерливою навіть язик не повертається. Неважливо, що вона мушлями кидається і медуз по голові тюкає - вона ж не зі зла ... та й взагалі, приємно навіть дивитися на екран, на якому оживає чарівний мультик дитинства, причому його реальність твориш ти сам.
До речі, про створення реальності: ось хтось Віктор Пєлєвін цілком реально створив дещо на основі восьмибітної гри. Хто не читав "Принц держплану", той же, напевно, грав у "Принца Персії"... Звичайно, походження цієї іграшки спірне: хтось вважає (і Пєлєвін з ними), що "Prince of Persia" зійшов з PC на приставку, хтось – навпаки. У принципі ні в тому, ні в іншому варіанті гра не втратила своєї привабливості. Бий султанів, повзай катакомбами і не натикайся на шипи - ось суть гри! Тепер вона і фільм...
Крім того, Dendy – це не тільки цінне хутро, в сенсі графіка та краса пейзажу, це ще й приголомшливий тайм-кілер: убити час можна всерйоз і надовго. Якщо ж цього часу не так багато, можна погратися в щось міні: і в цій галузі хітів хоч греблю гати: Папай (іграшка про користь шпинату), Бомбермен (ось, ось він – навчальний посібник терористів))), Пекмен, Мілкс і, пісочні чоловічки - у сенсі не ті, з кого вже пісок сипеться, а ті, які цей пісок збирають по всьому екрану.
Загалом, були, були іграшки нашого часу, були!!! А куди все поділося?
Картриджі розгублені, приставки поламані... Але не все втрачено. Так що, якщо ви таки знайшли за своєю шафою стареньку приставку, виявили, що вона безнадійна, не поспішайте сумувати. Закиньте цей мотлох туди, де вона валялася, а краще, з метою покращення екологічної обстановки у вашому рідному будинку, віднесіть її на найближчу смітник. А самі – до нашого рідного Інету, де, як відомо, можна знайти все... Це стосується і старих, добрих ігор, які добрі люди перевели на сучасніші носії! Благо, нині з пошуку можна накопати багато чого цікавого. Загалом, вибирайте, грайте та часом згадуйте, що окрім віртуального світу є і містечко під назвою "реальність".
