Назад у НДР: Карл-Маркс-Штадт 22 роки по тому (30 фото)

Ми поїхали з НДР у 1988 році. Через рік після цього впала Стіна, і країна припинила своє існування. Ще через пару років не стало і найбільшої країни у світі, події закрутилися з величезною швидкістю, і 22 роки пролетіли, як один день. Дитинство однозначно розділилося на «до» і «після» – не варто навіть порівнювати те, що було «там» у 1987 році і «тут» лише парою років пізніше. Коли я згадував цей безтурботний час, я завжди мріяв про те, що колись повернуся в ці місця і пройдусь вулицями Карл-Маркс-Штадта. І ось цей момент настав – коли ми зібралися до Німеччини відвідати хорошого інститутського друга, я не міг упустити шансу побувати там, де більше 20 років тому колупався у пісочниці та розтинав на триколісному велосипеді. Під катом – ностальгічні спогади про НДР-івське дитинство.

Джерело: Журнал/ua_travel

1. На фотографії зверху ми з братом чекаємо на шкільний автобус. Школа була одна, і до неї звозили радянських дітей із усієї округи. В основному, це були діти військових, а в нашому селищі (Зігмар, це передмістя К-М-Ш) жили переважно сім'ї співробітників радянсько-німецького СП «Вісмут», яке займалося розробкою родовищ урану та інших корисних копалин. Його дирекція досі навіює асоціації з численними НДІ на Ленінському проспекті.

2. Як тільки я приїхав до Зігмара, то без вагань дізнався Штерцельштрассе – вулицю, на якій ми жили. Машин тільки стало набагато більше – раніше їх взагалі не було (точніше, були тільки у найзапекліших партійців).

3.

4.

5. А коли побачив наш дім, ліворуч наче щось защеміло.

6. Одразу ж згадав, як стояли з братом на цьому ганку, коли мама проводжала нас у перший та другий класи.

7. Наші вікна на першому поверсі праворуч. Маленькі віконця – це санвузол та кухня. Тісна хрущовок теж була експортним продуктом за радянських часів.

8. З майданчика перед будинком прибрали ліхтарні стовпи та старі «лазилки».

9. А ось пісочниця залишилася на тому самому місці, де й була.

10. І ось цей майданчик, на якому тато ковзанку взимку заливав. Тільки зими в Саксонії погані та теплі, тому крига швидко танула.

11. Коли ми були маленькими, будинок здавався просто величезним, а стежка навколо нього могла зрівнятися з марафонською дистанцією. Ми ганяли нею велосипедами: «вже дорослий» брат на двоколісному…

12. …а я – з додатковими маленькими коліщатками ззаду.

13. У цій будівлі колись був ДК, у якому проходили огляди художньої самодіяльності та всякі партійні з'їзди. Нині тут готель.

14. А ось вуличні стійки для газети «Правда» залишилися – лише тепер у них вивішують не політінформацію, а меню ресторану.

15. У цьому крилі ДК був кінотеатр, і в неділю там показували мультфільми. А на цій стіні, на весь розмір, були профілі Маркса-Енгельса-Леніна на червоному тлі.

16. Але багато чого змінилося. Футбольного поля за будинком більше немає, а натомість тепер просто галявина (наш балкон на першому поверсі другий праворуч).

17. А замість магазину морозива тепер просто кондитерська. Далі вулицею була радянська військова частина - її, звісно, теж ліквідували.

18. Будівлю молодшої школи (яку я теж відразу ж пригадав) вже займають офіси…

19. У зоопарку теж зміни – все стало у більш хайтеківському стилі.

20. ...хоча птахи залишилися такі ж ручні, як раніше.

21.

22. Звичайно, новорічні зайчики теж трохи набрали у вазі (право друг з дитячого садка, який залишився там жити)

23.

24. І лише над головизною батька «Das Kapital» у центрі міста час не владний.

25. До речі – виготовлення пам'ятників у соцблоці ставилися масово: брат-близнючок цієї Голови, тільки стрижений і голений, стоїть у російському Улан-Уде. Скульптор той самий.

26. У Хемніц звичайному туристові робити, звичайно, нічого. Досить нудне місто, згаяне п'ятдесятьма роками совка.

27. Це кафе “Москва”, яке досі зберегло свій зовнішній вигляд “Дома Іграшки” на Якиманці та “Дома Книги” на Арбаті.

28. Хіба що Театральна площа хоч якийсь елемент старовини представляє.

29. ...так зрідка трапляються інші НДР-івські раритети

30. Але я їхав сюди не за пам'ятками, а за спогадами. Якщо у вас є таке місце, куди дуже хочеться повернутися – обов'язково їдьте. Почуття, які ви випробуваєте, блукаючи дитячими стежками, того варті.