Історія пакета з пакетами — як дорогоцінна упаковка перетворилася на ворога людства (9 фото)

Ще зовсім нещодавно пакет із пакетами був у кожній оселі, ставши своєрідним символом затишного побуту та добробуту. Вважалося: якщо в домі є пакети, виходить, у них щось принесли, а це вже непогано. Сьогодні цей артефакт трапляється дедалі рідше, і річ зовсім не в падінні нашої купівельної спроможності. Просто ми змінили ставлення до пакетів, і для багатьох із друга та помічника він перетворився на справжнього ворога.





Що було у «дополіетиленову еру»?

До появи усіляких пакетів людство обходилося найрізноманітнішим упакуванням і тарою. Харчі, матеріали та відходи перевозили в мішках, паперових згортках, кошиках, тачках, лотках і возах. Часом у хід йшов навіть поділ жіночої сукні — тобто використовували геть усе, що можна було наповнити та втримати.



Ще в середині XX століття у паперовому пакеті могли продати що завгодно, крім рідин

На початку XIX століття стався серйозний прорив в індустрії пакування. Непосидючі англійці, які постійно щось винаходили, створили паперові пакети. Згодом їм цього стало замало, тож вони модернізували своє дітище, зробивши пакет із плоским дном, який сьогодні по-модному називають «крафтовим».

Походи до крамниці стали приємнішими та зручнішими, адже в пакеті завжди можна було віднести більше, ніж у кульку, кишенях чи на подолі. Згодом хтось здогадався приладнати до англійського винаходу ручки, і закупи стали ще продуктивнішими. Тепер можна було взяти в кожну руку по повному пакету, а за потреби — начепити ще по одному на згини ліктів.





Розвиток торгівлі вимагав нових рішень у сфері пакування

Раділи й крамарі та бакалійники — купувати стали більше, до того ж на пакеті можна було розмістити рекламу. Проте паперові пакети мали кілька суттєвих недоліків — недовговічність, боязнь вологи та швидку втрату привабливого вигляду. По суті, це пакування було одноразовим або ж розрахованим на 2–3 використання.

Його Величність поліетилен

Наприкінці XIX століття паперові пакети беззастережно панували у торгівлі та побуті, і ніхто й не помітив, як у лабораторіях науковців народжувався їхній потужний конкурент. Хіміки винайшли поліетилен, а згодом і целофан, але про використання нових матеріалів для пакування поки й мови не було. Нові речовини були настільки дорогими у виробництві, що пакувати в них можна було хіба що діаманти.



Ера поліетиленових пакетів розпочалася лише у 1950-х роках, коли полімерний матеріал навчилися виготовляти масово. У Великій Британії якраз стартувала доба супермаркетів, тож новинка, якій понад пів століття не могли знайти гідного застосування, стала дуже доречною. Однак перші поліетиленові пакети не призначалися для покупців — у них зберігали товар, аби той не псувався. Для перенесення продуктів таке пакування не підходило через низьку міцність.

Загальнодоступними пакети стали в американських універмагах — винахідливі янкі знайшли спосіб зробити поліетилен стійким до розривів і розтягування. Звісно ж, наступним важливим кроком став винахід способу нанесення реклами на полімерну упаковку — у США інакше й бути не могло.

Поява пакетів у СРСР

Коли весь світ — цивілізований і не дуже — вже наповну ходив до магазинів із поліетиленовими пакетами, у країні «переможного соціалізму», як і наприкінці XIX століття, беззаперечно панував паперовий пакет. Хоча ні: радянським громадянам носити важезні покупки допомагали ще плетені сітки-«авоськи», які стали одним із символів цілої епохи.



Справжні раритети тих часів поціновувачі можуть придбати на маркетплейсах та інтернет-аукціонах навіть зараз

Перші пластикові пакети з'явилися в СРСР у 70-х і одразу ж стали… символом красивого життя. Країна, що будувала ракети, атомні криголами та гіганти металургії, не виготовляла споживчого полімерного пакування — як, зрештою, і багатьох інших речей. Поліетиленові пакети потрапляли до країни у багажі щасливчиків, яким удалося побувати за кордоном, а також із моряками далекого плавання.

Пластиковий пакет, особливо з яскравим кольоровим принтом, став статусною річчю. Цілком зрозуміло: якщо громадянин ходить із пакетом, то або він сам, або його рідні чи друзі побували «там». Пакети стали ходовим товаром у фарцовщиків. Американці та англійці здивувалися б, дізнавшись, що за звичайний пакет із рекламою Marlboro радянська людина могла віддати чверть середньої місячної зарплати.



Ці ручки допомагали реанімувати геть безнадійний пакет

Пакети берегли та плекали, але вони все одно рано чи пізно втрачали привабливий вигляд і навіть рвалися, доводячи власника до розпачу. Винахідливі «хомо совєтікуси» викручувалися як могли: дірки в поліетилені запаювали прасками й навіть штопали, а щоб розвантажити найслабше місце — ручки, всередину вкладали ті самі «авоськи».

З'явилися й радянські «ноу-хау» — накладні пластмасові ручки, виробництво яких швидко освоїли підпільні цеховики та навіть деякі державні підприємства. Завдяки всіляким хитрощам пакети використовували роками, адже навіть жахливу, затерту до крайності річ викинути мало в кого вистачало духу.



Зараз деякі гострослови жартують, що саме з поліетиленових пакетів розпочався занепад СРСР. Громадяни продалися за пакети й винесли свою країну в них просто на смітник історії. Цілком можливо, що в цьому жарті лише частка жарту, адже пакети й справді стали першими доступними пересічному громадянину Союзу продуктами «загниваючого капіталізму».

Від любові до ненависті…

Сьогодні можна впевнено стверджувати, що найкращі часи поліетиленових пакетів залишилися в минулому. Навіть найпривабливіші зразки такого пакування дуже швидко опиняються зібганими у затишному кутку кухні чи коридору. Звідти їх дістають зовсім не для пафосного променаду з дівчиною вулицею, як у 80-х, а для того, щоб наповнити сміттям і винести на мусорник.



Настає ренесанс полотняних сумок та вінтажних «авосьок»

Чергову фразу касирів і продавців «Пакет потрібен?», яка тридцять років тому звучала б як музика, ми взагалі пропускаємо повз вуха. Великі торговельні мережі, продаючи пакети за копійки, заробляють на них мільярди, абсолютно не переймаючись їхньою подальшою долею.

А тим часом пакет із друга поступово перетворився на ворога та душогуба. Планета задихається від поліетилену, і в багатьох країнах, наприклад у Кенії, за ввезення поліетиленового пакета можна отримати тюремний термін. У 2019 році заборонили роздавати в магазинах пакети безкоштовно, а Англія та Німеччина ввели на них заборону в торгівлі, дозволяючи використовувати лише як мішки для сміття. Борються з пакетами й в Азії, яка лідирує за обсягами споживання пластику всіх видів.

Пластик розкладається в природі до 1 000 років, тож навіть наші правнуки мають чималий шанс побачити найперший випущений на нашій планеті пакет. З тими ж завзяттям і запалом, із якими науковці на початку XX століття намагалися зробити пакети міцними та довговічними, сучасні генії хімії працюють над пошуком гідної заміни цьому пакуванню.



Майбутнє за біорозкладними матеріалами та… знову паперовими, але створеними із вторинної сировини. У моду знову входять «авоськи» та хіпстерські полотняні сумки, і хтозна, можливо, незабаром у вжиток повернеться й призабуте слово «поділ».