«Як жахливо бути одруженим», або Дивне кохання Данила Хармса та Марини Малич (8 фото)

Про свою другу дружину Данило Хармс у 1938 році писав так: «Я дуже люблю її, але як жахливо бути одруженим». Можливо, так само про свій шлюб могла б сказати й Марина Малич — головна жінка у житті поета. Вона терпіла його божевільні вибрики та постійні зради, була вдячною слухачкою його творів і з останніх сил намагалася зберегти сім’ю, аж поки зовсім не зневірилася.





Марина Малич народилася в дворянській родині Голіциних, але була позашлюбною дитиною. Через це їй дісталося дівоче прізвище бабусі, а по батькові — за дідом. Народивши доньку, мати Марини швидко виїхала до Франції, довіривши виховання дитини своїй заміжній сестрі Єлизаветі. У тітки була власна донька — Ольга, завдяки якій і відбулося знайомство Малич із Хармсом.



Одного разу в серпні на порозі квартири з’явився дивакуватий юнак. Одягнений він був яскраво й зухвало як на радянські часи. Пізніше Марина згадувала, що своїм картатим піджаком, короткими штанами та ґетрами він нагадував перебільшеного іноземця з дитячих книжок. Та найбільше вражали в ньому очі — вони були яскраво-блакитними й дивилися пильно та насторожено.

Звали гостя Данило Хармс, і прийшов він до Ольги. Марина, як позашлюбна й небажана дитина, звикла завжди залишатися в тіні інших, але саме це, найімовірніше, і привабило поета. Він унадився в гості, і всі були переконані, що він посватається до Ольги. Проте Данило абсолютно несподівано запропонував вийти за нього Марині. Вона погодилася, і далі події розгорталися стрімко.

Життя з Хармсом

Молодята не влаштовували весілля і навіть не збирали друзів за частуванням. Вони були обурливо бідними й просто розписалися в РАЦСі. Прізвище молодій дружині Хармс запропонував не змінювати, слушно розсудивши, що так безпечніше. Він переконував її, що з прізвищем Малич їй буде простіше жити у разі його арешту. Після реєстрації шлюбу Марина одразу ж переїхала до кімнати чоловіка у комунальній квартирі.





18-річна Марина Малич. 1930 рік

Помешкання чоловіка було справжньою «воронячою слобідкою». Відокремлені кволими перегородками, поруч мешкали батько Данила, сестра з ненависним Хармсу чоловіком-більшовиком та молода дівчина із прикутою до ліжка матір'ю. Усі жили на очах одне в одного, знали кожну дрібницю й відверто недолюблювали сусідів. До квартири тітки Єлизавети, де Марина виросла, шлях їй був закритий через ображені почуття Ольги.

Спільне життя Марини та Данила було сповнене подій, вигадок та образ. В особі дружини поет знайшов справжнього друга і вдячного слухача. Вона сміялася, коли він читав їй вірші, підтримувала його дивацтва та витівки й прощала те, чого не терпіла б жодна інша жінка.

Хармс поводився з дружиною так само ексцентрично, як і з іншими. Він міг розбудити її серед ночі, щоб разом фарбувати піч у рожевий колір. Або влаштувати безглузде нічне полювання на пацюків, яких у кімнаті голодної молодої сім'ї з роду-віку не було. Якось Данило зажадав, щоб Малич відрізала свою гордость — довгу косу. Поет стверджував, що волосся постійно плаває в його супі. Жінка мовчки відрізала косу.



Марина Малич грає Баха в кімнаті Хармса

Поет і далі провадив богемний спосіб життя. Він ходив у своєму кумедному костюмі в гості та на вечірки, а Марина чекала на нього вдома. Вона не мала змоги навіть влаштуватися на роботу, адже не мала пристойного одягу та взуття. Часто дружина поета голодувала, оскільки Хармс, харчуючись у знайомих, майже ніколи не приносив їжу додому.

Якось через голод Марина злягла й уже приготувалася помирати. Але Хармс дістав десь грудку цукру й буквально повернув її до життя. Образам від чоловіка не було ліку. Одного разу він роздобув талони на жіночі туфлі. Показавши їх Марині, поет заявив, що віддасть їх своїй першій дружині — Естер. Мотивував це тим, що та живе сама й нещасна, а вони удвох і щасливі. Малич знову залишилася без взуття.

Данило Хармс і жінки

Та найбільше страждань Марині завдавала невірність чоловіка. Вона знала, що через це розпався його перший шлюб, і сподівалася, що в них усе буде інакше. Але Хармс був невиправний. Здавалося, він закохувався по кілька разів на день і стільки ж разів розчаровувався. Він не соромився приводити коханок до їхньої кімнати й навіть не намагався цього приховувати.



Хармс і одна з його жінок — Аліса Порет

Іноді Марина поверталася додому й натрапляла на зачинені зсередини двері. Хармс гукав їй, щоб вона пішла погуляла, — це означало, що він не один. А якось розповів дружині, що час від часу спить із її зведеною сестрою, тією самою Ольгою. При цьому просив не показувати виду, бо Ольга дуже вразлива. Зробити це було неважко, адже через Данила вони давно навіть не віталися.

З часом Марина геть зневірилася. Вона раз у раз хотіла розлучитися з поетом, але її постійно відмовляли. Кілька разів, заставши вдома сторонніх жінок, Малич ішла на залізничну станцію, аби кинутися під потяг. Утім, повторити вчинок Анни Кареніної їй не вдалося.



Щоразу при наближенні потяга їй ставало моторошно. Марина годинами сиділа на лавці, зустрічаючи й проводжаючи ешелони. Потім чвалала додому, щоб дізнатися про чергові пригоди непутящого чоловіка. Марина розуміла, що більше не любить людину, яка зовсім не дорожить нею, але продовжувала жити далі. Хармс, здавалося, не помічав, що його поведінка вбиває Марину. Якось він присвятив їй жартівливий вірш:

Якщо стрінеться мерзота

на путі моїм — уб'ю!

Тільки рибка, тільки трава

та, яку я так люблю.

Тільки ти, моя Фефюлько,

вірний друг мій, все збагнеш,

як папірчик, як свистулька,

ти від мене не підеш.

Я хоч духом дуже лагідний,

та за сотню красних дам

і за тисячу красунь я

Фефюльку не віддам!

Кінець

На самому початку війни по Хармса прийшли з НКВС. Його заарештували за доносом жінки-агентки, яка крутилася в ленінградських поетичних колах. До в'язниці Данило не потрапив, оскільки його визнали психічно хворим. Поета відправили до тюремної лікарні, і багатьом здавалося, що він уникнув неминучої смерті. Але це було не так.



Фото зі справи Хармса. 1941 рік

Марина з першого ж дня почала носити чоловікові передачі, відриваючи від себе останнє. Під час третього візиту до психіатричного відділення тюремної лікарні «Хрестів» вона дізналася, що його перевели до Новосибірська. Проте дуже скоро їй усе ж повідомили, що Данило Іванович Хармс помер. Це сталося 2 лютого 1942 року в найголодніший період блокади Ленінграда. Поета вбили голод і холод.

Несподівано з'ясувалося, що, зберігши штамп про шлюб у паспорті, Малич отримала шанс на порятунок. Її як дружину літератора евакуювали з Ленінграда. Щоправда, невдовзі Марина опинилася на окупованій території і її вивезли на примусові роботи до Німеччини. Коли війна закінчилася, Малич вирішила не повертатися до СРСР, де на неї ніхто не чекав. Вона перейшла на територію, підконтрольну союзникам. Звідти їй вдалося, видавши себе за француженку, виїхати до Франції, до рідної матері.

У чужій країні Марина вийшла заміж і народила сина. Шлюб знову виявився невдалим і розпався. Згодом жінка перебралася за океан, до далекої Венесуели. Там вона викладала йогу та навчала місцевих французької мови. У Південній Америці вона втретє вийшла заміж — за простого таксиста, емігранта Василя Дурново. Коли чоловік помер, Марина переїхала до сина Дмитра у США, де й відійшла у вічність 2002 року у віці 90 років.



Марина Малич із портретом Данила Хармса

Незадовго до смерті Марина Малич надиктувала спогади, завдяки яким світ і дізнався історію її стосунків із поетом Данилом Хармсом. До речі, жінка давно пробачила Хармсові і, попри все, мовила про нього чимало теплих слів.