Польські євреї очима Альтера Кацизне. Вражаючі світлини! (27 фото)

Жив собі чоловік із кумедним ім'ям Альтер Кацизне. Він був письменником, драматургом і навіть трохи поетом. Кілька його п'єс ішли на варшавській сцені, до того ж він очолював єврейський ПЕН-клуб. Проте найбільшою його пристрастю була фотографія. Його фотостудія у Варшаві була справжньою пам'яткою, а архів налічував сотни портретів польських знаменитостей і пересічних містян, сценічних фотографій та міських замальовок. Крім того, він часто вирушав із фотоаппаратом у мандрівки країною. А ще він мав чудову родину — дружину та доньку.







Дружина Альтера Кацизне загинула, найімовірніше, в одному з таборів смерті, а от донька Шуламіт урятувалася. Невідомо, хто саме їй допоміг, але вона пережила окупацію, а після війни вийшла заміж за посла Італії в Польщі, виїхала до Італії й жила там до самої смерті в 1999 році.





Хані Кольскі сто шість років. Щовечора вона сповідається у гріхах і їсть печиво. Її вісімдесятирічний син в Америці не вірить, що вона досі жива. Варшава, 1925. (У гріхах усього Ізраїлю — щодня читає відуй.)



Хон Шлейфер, вісімдесят п'ять років. Гострильник, механік, майстер з виготовлення парасольок і знахар. Ломжа, 1927.



Арон-Нохем за своєю швейною машинкою. Кутно, 1927.



Естер за роботою. Сім років тому чоловік покинув її з п'ятьма дітьми. Вона працює кравчинею. Парисув, 1927.



Нове покоління вчиться «лити воду». Отвоцьк, 1927.



Тесля та його онука. Чортків, 1925.



За що він боровся? Фейвл Табакмен, колишній політв'язень, не може знайти роботу слюсарем. Тому він гострить ножі просто на вулицях. Варшава, 1928.



Релігійна школа для дівчат. Ласкажев.



Натяк. Люблін, 1924.



У дев'яносто три роки цей сільський кравець може без окулярів засилити нитку в голку. Парисув, 1926.



Слюсар Еліогу. Дванадцять років тому засліп на одне око, але погодився на операцію лише після того, як осліп на обидва. Замбрув.



Старий замок і синагога, з'єднані підземним ходом. Острог, 1925.



Дружина та онука Мейєра Гурфінкеля. Її батько живе у Вашингтоні, а мати померла. Карчев.



Азріельке, Shabes-klaper. У п'ятницю ввечері він стукає по віконницях, оголошуючи про початок Суботи. Бяла-Подляска, 1926.



Вольф Нахович, гробар, вчить читати свого онука, а задоволена бабуся спостерігає. Бяла-Подляска, 1926.



Батько і син. Коваль Лейзер Бавул не каже, скільки йому років, боючись зурочення, але йому має бути понад сто. Тепер ковальством займається його син, а батько став лікарем — вправляє зламані руки та ноги. Бяла-Подляска, 1926.



Дружина лимаря. Воломін.



Молитовники на продаж.



Синагога. Люблін.



Будинок для літніх людей у Рівному.



Цікаво, ця суперечка — на богословську тему?



А цей стіл накритий до Суботи.



Земля Ізраїлю в передмісті Варшави. Халуцим обробляють поля в Грохові.

Це був знаменитий кібуц. Рінгельблюм розповідає про нього таку байку. Один чоловік купил на виплат два кінопроектори, але збанкрутував і не зміг виплачувати борг, тож залишився і без грошей, і без кінопроекторів. Виробником кінопроекторів був єврей. І наш герой зненавидів євреїв як винуватців усіх бід. Минуло багато років, і цей запеклий антисеміт відвідав кібуц у Грохові… та й залишився там назавжди. Виявилося, це єдине місце, де йому добре живеться і де він по-справжньому отримує задоволення від праці.



Там само, у Грохові.



Неділя у Чорткові — вихідний день. Євреї, що бездільно сидять під оголошенням про лекцію Альтера Кацизне на тему «Література як національний скарб».